Сторінка
4
К. Бекуїз вважає, що термін "бон" був запозичений з північноіранської мови Согдіани, де bwn означає "дхарма" та присутнє у назві зороастрійської книги "Бундахішн"[xxx].
Китайці називають бон «фан» (< дв.-кит. Bїwan), використовуючи це слово і як назву самого Тібету (самоназва “Бод-юл”). На думку Р.А. Стейна, фонетичні закони тібетської мови дозволяють чергування “бон / бод”[xxxi]. На нашу думку, давньо-китайська форма зафіксувала іншомовне походження слова “бон” у тібетській мові.
Самі ж бонці зауважують, що тібетське "бон" є еквівалентом саме шангшунгського слова "г’єр" (gyer), з яким напрошується іранська паралель "Ахура".
За традицією бон, як пише М. Еліаде, спочатку існував шнур (нитка, струна, dMu; пор. з шумерським поняттям “ме”), що поєднував небо і землю. Боги опускалися по ній і зустрічалися із людьми. Після “падіння” людини і появи смерті ця нитка розірвалася. До цього люди не вмирали, а піднімалися на небо, а тепер можуть підніматися тільки душі померлих по невидимій нитці[xxxii].
Отже, засновником бон-по вважається Тонпа Шенраб Мівоче, "зодягнений у синю тогу". До свого народження, у “попередню епоху”, він, начебто, носив ім’я Салва та вивчав бонські доктрини зі своїми двома братами – Дагною та Шепою на небесах Сідпа Йєсанг під керівництвом мудреця Бумтрі (Бумхрі) Логі Кесана. Після закінчення навчання брати звернулися до бога співстраждання Шенлхе Окара із запитанням про те, як зменшити страждання людства та живих істот. За порадою божества вони стали наставниками людей протягом наступних світових епох. Дагпа навчав людей у минулу епоху, Салва втілився у формі Шенраба і став вчителем у наступну епоху. А його брат Шепа стане вчителем людства і спасителем у третю епоху. Один з братів, за іншим джерелом, називався також Тогйал Екхен («гто ргйал йе кхйен»). Його покровителями були боги Йе-лха, володіючий лампадою душ («йе лха семс кйи сгрон ма чан»), мешкаючий у «Бірюзовім палаці» в країні «Колесо великого світла», та «Цар буття» («срід па’і ргйал по йе му ргйуд дкар по”, — джерело, яким ми користувалися, наводить транскрипцію кирилицею, а не латинецею).
Лінія «вчителів бон-по» походить від «богів світла» Санпо і Чхучхам («Цар і Бабуся») – десяти (дев’яти) «му», чиє колективне ім’я ”тхен” нагадує, на думку Р.А. Стейна, щаблі небесної ієрархії. Ця лінія веде до Шенраба, засновника бон-по у Тібеті. Інший варіант виводить лінію вчителів через Індру до царя Махасаммата[xxxiii].
Тонпа Шенраб Мівоче зійшов з небесних сфер та втілився біля гори Меру разом зі своїми учнями Мало та Юло. Потім він весною прийняв народження в тілі принца, сина царя Гьяла Токара (Мугйал Лангі Тхемпа; «дму ргйал лан гйі тхем па»») з династії Му (dMu – “шнур, нитка”; пор. зі шнуром довкола тіла як знаком “двічінародженого” арія) та царівни Зангі Рінгум з країни Пхйа (одночасно “му” і “пхйа” – це категорії духів, що живуть на небі). Відбулося це в місті Барпо Согйад («бар по со бргйад») в сяючому гаю у палаці на південь від гори Юнгдрунг Гутцег, весною на світанку восьмого дня першого (повного) місяця першого року дерев’яної миші – самця (1857 р. до н.е.). Він одружився у 13 років на принцесі з міста Ланг Лінг і мав декілька дітей. У віці дридцяти одного року він зрікся свого мирського життя і став суворим аскетом та наставником бону. Пізніше, визволивши від гріхів східну країну Хосмо, він одружився на її уродженці. Буддисти ототожнили Шенраба з Буддою Шак΄ямуні і називають його, відповідно, Шенраб-мібо (міво).
Інша версія стверджує, що Шенраб народився з ослячими вухами і належав до роду Шен. Його вкрали злі духи, з якими він жив 12 або 13 років, мандруючи Тібетом. У 24–річному віці він повернувся до людей і став оберігати їх від злих духів[xxxiv]. Мотив з «ослячими вухами» нагадує грецький міф про фрігійського царя Мідаса, який змушений був ховати свої ослячі вуха під шапкою (існує версія про Мідаса на мові памірських бурушасків[xxxv]). Це начебто пояснє, чому бонці носять особливу блакитну шапку, котра нагадує трикінцеву митру. Аналогічно звинувачували буддисти відновлювача бон-по царя Лангдарму у тому, що у нього на голові демонічні роги, які він змушений ховати під нетрадиційною для тібетців зачіскою (волосся, зібране у жмут), в той час як тібетці заплітали волосся в коси.
Згідно з твором «Лубум» («Зібрання нагів») учителем Шенраба був цар Йекхйен, який призначив для країни «обраного», одного з тих. «хто вказує» («бскос-мкхан»), народженого з сяючого яйця, що виникло з білої квітки, яка є еманацією «нествореної істоти». У одних версіях – це деміург, «Володар, який любить буття», якому протистоїть «Чорне пекло» («дмйал-ба наг-по»), втілюючий Небуття («мед-па»). Тобто тут наявний мотив дуалізму: добрий творець і злий творець. «Обраний»-деміург почав здійснювати цивілізаційну місію на землі і цим викликав невдоволення відповідних духів (каменів, дерев, води, трави, місця тощо) та нагів, які насилають на людей хвороби та біди. Для цього через Шенраба були дані ритуали та обряди бон-по (дбйал, тобто своєрідний «фен-шуй») для виправлення ситуації[xxxvi].
В цьому Шенраб-Дмура, народжений від птахи з красивим голосом (вважається, що це зозуля) і як ворог нагів, надзвичайно схожий як з влаштовувачем великого жертвопринесення нагів Джанамеджаєю, сином царя Парікшіта (вбитого царем нагів Такшакою, сином Кашьяпи і Кадру, його син — Ашвасена), від якого почалася Калі-юга, так і з винищувачем нагів міфологічним птахом-жерцем Шьєна-Гарудою-Гарутматом. У іранців – Саєна (Сайна-мріга, Сімург, Сенмурв), який врятував немовлям чарівника Заля, батька богатиря Рустама.
Ворогом Шенраба був демон Кхьябпа Лагрінг, котрий всіляко прагнув перешкодити його діяльності. Але, зрештою, він був навернений на віру бон і став учнем Шенраба. Якось Кхьябпа викрав коней Шенраба, через що Шенраб переслідував його через все царство Жанг Жунг (Шаншун, Шашун) до південного Тібету (пор. з мотивом викрадення худоби демоном та визволення її громовержцем Індрою, описаним у “Рігведі”, та з мотивом врятування Гіперіонових биків Гераклом, внаслідок чого герой потрапив у Гіперборею та став родоначальником від шлюбу з донькою Бористена Дівою-Єхидною могутніх скіфів; у "Махабхараті" також оповідається про те, як донька водяного нага Каурав’я Улупі, купаючись у ріці Ганг, заманила героя Арджуну і народила від нього сина на ім’я Ірават. Коли Арджуна буде вбитий стрілою вихованцем Улупі Бабхруваханою, царем Маніпура, сином Арджуни та його супруги Чітрангади, то Улупі поверне героя до життя).
Подолавши гору Конгпо-бонрі, вчитель Шенраб потрапив у самий Тібет (ця гора у бонців є “святою” і кожен хоч раз у житті мусить обійти її тричі). Тут він змусив тібетців відмовитися від кривавих жертвопринесень, запропонувавши на заміну жертовній худобі використовувати спеціальні фігурки з тіста в якості підношень богам. На думку Шенраба, Тібет у його часі ще не був готовий прийняти головні настанови бону, а тому навчав їх лише ритуальним основам боротьби з демонами, зміцнення зв’язків з ангелами – охоронцями, очищення за допомогою спалювання духмяних паличок та освячення водою та ввів т.зв. “молитовні знамена” для зміцнення позитивної енергії та набуття щастя[xxxvii].
Завантажити реферат