Сторінка
14

Бон як релігія Шамбхали

Коли проти Тахмураса виступив сам Ахріман, цар перемагає його, перетворює на коня і тридцять років їздить на ньому верхи «з краю в край землі». Ахріман відкрив героєві таємницю письма. Згідно з легендою, Ахріман хитрістю переконав жінку Тахмураса вивідати, чого найбільше боїться герой. Виявилося, що висоти. Ахріман поскакав на гору Албурз (авест. Хара Березайті), і коли у царя запоморочилася голова, кінь-диявол скинув його і зжер.

Отже, Мітрідат–Шенраб відіграв при Кірові ІІ ту роль, що й пізніші вихователі: Арістотель – у Александра Македонського і Каутілья Чанака – у Чандрагупти Маур’я.

Кір ІІ завоював величезні території: Мідію, Парфію, Гірканію, анатолійську Лідію, Дрангіану, Маргіану, Хорезм, Согдіану, Бактрію, Арейю, Гедросію, середньоазіатських саків, Саттагідію, Арахосію і Гандхару, Вавилонію, Сірію, Палестину, Фінікію, Бактрію і Согдіану. Загинув він у бою із туранськими масагетами, намагаючись реалізувати перший “євразійський проект”. Не дивно, що в ІV ст. до н.е. Александр Македонський зауважував спадкоємцям Кіра, що веде війну з персами не з особистих причин, а за природним правом на володіння Азією, оскільки перським царем під іменем Дарія ІІІ став представник бокової лінії Ахеменідів сатрап Вірменії Кодоман, в той час як сатрапом перської Македонії якраз був Александр, син Філіпа ІІ, який успадкував від нижньомакедонського царя Александра І Філеліна (498 — 454 рр. до н.е.) отримані ним від Ксеркса в дар землі від Олімпу до Гема (Just. VII, 4,1). Цікаво, що Александр І, свого часу як варвар не допускався еллінами до Олімпійськмх ігор, аж доки не довів, що є елліном і нащадком Геракла з Аргосу (Herod. V, 22). Останній, як відомо, славився теж, як і Діоніс, походом на Схід і в Індію.

Згідно з хронікою «Ал-Ахбар ат-Тівал» (автор — Абу-Ханіфа Ахмад ібн Дауд ад-Дінаварі, пом. 895 р.), яка засвідчила певну близькосхідну фольклорну традицію, Александр Македонський безпосередньо належав до династії Ахеменідів. Свого часу, начебто, перський цар Дара ібн Бахман (тобто Дарій ІІ), після перемоги над Філіпом, отримав як данину золоте яйце та дочку царя Халай. Дарій провів з нею ніч і відіслав назад до батька, де вона і народила Александра («Іскендера» — по-перс. «петрушка»), якого почали видавати за сина Філіпа. Таким чином як син Дарія ІІ і старший брат Дарія ІІІ, народженого пізніше від іншої матері, Александр отримав харизму — «фарн» царя Ірану. Александр одружився на дочці Дарія ІІІ Роушанак, а після смерті їх син Іскендерус відмовився від престолу і став аскетом-відлюдником[cix].

Зображався Кір ІІ сидячим на троні в короні. В правій руці у нього довгий скіпетр, а в лівій – квітка лотосу. Перед ним два вівтарі вогню і стоїть у мідійській одежі (очевидно, мідійська одежа була свідченням не лише етнічної, але й конфесійної приналежності) чоловік з акінаком на боці та з жезлом в руці[cx]. Вважається, що чоловік представляє собою “хазарапата” – “тисяцького” (прийшлі македонці переклали цей титул саме як “хіліарх”[cxi]), тобто начальника заснованого Кіром ІІ корпусу “безсмертних” (з 10 000 чоловік; дв.-іран. anūšya “послідовник”, anauša “безсмертний”) — особистої гвардії царя. В Біблії посада хазарапата згадується у формі ptšgr “другий”, тобто вищий сановник Персії[cxii].

Але дослідники не звернули уваги на дуже цікавий факт, наявний у вірмен, які, починаючи з епохи Ахеменідів, зазнавали величезного іранського впливу. Вони в “Новому Завіті” переклали грецьке οίκονομος запозиченим у персів hазирпет (hазарапет). Це узгоджується із версією, що зображеного на рельєфі сановника слід розглядати як фінансового управителя держави Кіра ІІ. Тим більше, що даний рельєф знаходится на одному з портиків царської скарбниці, а у Кіра ІІ скарбівник Вавилону, столиці Персії за Кіра ІІ, мав ім’я Мітрідат[cxiii]. В державі Ахеменідів скарбівник царства (елам. kabniškir) одночасно був намісником столиці пізніх Ахеменідів Хузи (Сузіани). Після поразки персів від Александра Македонського цей “скарбівник” створив нову династію — Кабнішкірів з Еліман, яка правила в районі Сузи – Ізех до кінця ІІ ст.н.е.[cxiv]

Але, як на нас, слід також зауважити, що цим же словом «хазарапат» у вірмен називався керівник общини вірменських язичників Ареворді (“синів сонця”): “він читає (проповіді) і дзвонить”[cxv]

Ареворді, за словами християнських авторів, вважають себе хрестиянами, але усно передають вчення мага Зрадашта, “голови капища”, поклоняються тополі, а з квітів – лілії та іншим, котрі постійно повернуті до сонця. Сонце вони вважали Христом та клялися сонцем: “μά τον κήλιον τόν γλυκον” (“Клянуся милим господом сонцем!”). Спалах популярності Ареворді датується ХІ – ХІV ст. і займали вони обширну територію – міста Маназкерт, Аміда і його область, Самосату, Мердін та Кілікію. Цікаво, що до аревордів християнські функціонери виявляли значну толерантність, в той час як вели непримириму боротьбу з єретиками – павлікіанами та маніхеями. Деякі дослідники вважають, що вони були не вірменами та співставляють із існуючою в Месопотамії ісламською сектою “синів сонця” (“Шемсіа”). До того ж слід додати, що вірменський цар Тігран І був особистим другом Кіра ІІ, внаслідок чого, коли батько Тіграна підняв заколот проти мідійців, Кір як один з тодішніх мідійських полководців, будучи посланий на придушення заколоту, обмежився примиренням (див.: Ксенофонт, “Кіропедія”, ІІ, 4, 3; ІІІ, 3, 5). Пізніше син Кіра ІІ та сестри Тіграна Тігрануї, що до того була дружиною мідійського царя Астиага–“Ажі-Дахака”, Таноаксар, став сатрапом Вірменії.

Вражає те, що в часі начебто життя Шенраба у його сучасника Хаммурапі теж існувала посада “відаючого воїнами” (аккад. “шапір-реде”), який також був ще й “володіючим країною” (“шапір-матім”)[cxvi]. Цілком можливо, що посада хазарапата збережена була в Еламі саме від того часу і пов’язана з вавилонською сакральною традицією бога Мардука, своєрідного бога – “хазарапата” бога неба Ану. Аналогічно у тюркському кочовому суспільстві на рівних володарювали каган та іша (єша). Перший володів світською та військовою владою, але не володів майном. Казною розпоряджався іша. Каган обирався із ханів, а іша своє право отримував у спадок.