Сторінка
7
Самі послідовники бон погоджуються з тотожністю доктрини бон як “гнозису” (ye-shes) з гностичними Євангеліями, вважаючи, що Ісус лише зреалізував принцип Дзогчен, ставши Райдужним Тілом Світла (‘ya‘-lus-pa)[lxiv].
Хоча і гностицизм, і бон, і даосизм відтворюють один і той же тип мислення – “космологічний” (“космоцентричний”), проте погодитися з тотожністю бону та гностицизму не доводиться саме на тій основі, на якій Є. Торчінов, йдучи за Г. Йонасом[lxv], заперечив сходження гностицизму і даосизму, а саме: найрадикальнішою відмінністю між гностицизмом, з одного боку, та даосизмом (а отже, як на нас, і боном), з іншого, є протилежність між трансценденталізмом та акосмізмом першого та натуралізмом другого: “Світ у гностицизмі виявляється або просто наслідком помилки, “тюрмою духа”, або, в кращому випадку, необхідним злом, завдяки котрому зло може бути подоланим, але і сам він повинен зникнути . Звідси витікає і принципово інша функція багатоступеневості космогонічного процесу в даосизмі та гностицизмі. У гностицизмі незчисленні зони, архонти (начала) та інші опосередковуючі принципи в очах віруючого були перепоною, багаточисельними перепонами, відокремлюючими поневолений світом дух, кинутий у темницю матері, від істинної трансцендентної вітчизни – Отця Ненародженого, його божественної Безодні та плероми . Як наслідок, іншим є і сам процес космопородження. В даосизмі ми маємо плавний “автоматичний” рух від одного рівня до іншого, тоді як у гностицизмі такий тільки характер породження плероми, як акт самодиференціації або саморозкриття абсолюту, тоді як всі наступні етапи космогенезу мають характер кризового, катастрофічного і стрибкоподібного руху . Відповідно, якщо використовувати гностичну термінологію, можна сказати, що в даосизмі увесь світотворчий процес є процесом саморозкриття, самоексплікації Дао, творення його “плероми” (отже, в даосизмі світ сам є “еоном плероми” та аспектом Дао-Першоначала), тоді як у гностицизмі світ радикально протиставлений плеромі та вичленений з неї. І в цьому сенсі . позиція даосів близька до позиції опонента гностиків неоплатоніка Плотіна .”[lxvi]
Згідно з вченням бон-по представники різних релігій та культів, в дійсності, сповідують віру в одних і тих же богів, тільки по різному їм поклоняються і по-різному їх називають. Народам тільки слід роз’яснити цю таємницю, але аж ніяк не заперечувати чи забороняти їхні етнічні традиції, очищуючи їх тільки від “демонічних єресей”. Щось подібне пропагувалося у пізнішій “Бхагаватгіті” послідовниками Вішну, з тією різницею, що радикальний націоналізм його послідовників вимагав від адептів відвернутися від “нечистих”, “непроявлених” форм пошанування Вішну і повністю прийняти форму культу та вчення бхагаватів.
В землі халдеїв (rGya-lag-‘od-ma‘i-gling) правовірний бонський цар Гья-конце-пхрулгі-гьялпо (rGya-kong-rtse-‘phrul-gyi-rgyal-po) будував за допомогою демона “Чорного” — Хада (Ha-‘da’; тобто “без сумніву, хатті, як називалися у Вавилоні народи південного побережжя Середземного моря аж до Єгипту”[lxvii]), храм (відголосок про Вавилонську вежу). Після завершення будівництва храму царя халдеїв запрошують допомогти будувати “магічний храм” у землі Тхобар (Thog-‘bar) – Єгипет. Цей “єгипетський храм” був “Незвично чарівний ., сірий, сяючий, морської країни Тхобар вдатні демони поставили (і він) не піддається руйнуванню. Могутній (gyan-po, жорстокий) Бад (Bad), бог, розтирав (полірував), і він блистить. Всередині чарівні дракони писали (знаки, і вони) сяють. Досконалий Ко (Skos), божество (phyva), робив, і він гарний. Люди, володіючі прекрасними руками, отримали його і закінчили .”[lxviii]. В результаті протистояння Хаду і царя перший виносить рішення “втопити країну магічного храму, сірого, сяючого, країну Тхобар”[lxix].
Для спасіння храму і бонського вчення прибуває сам вчитель Шенраб, встановлюючи обряд “прикрашання дерева”. Також він формулює основний обряд для блага живих істот: “Праву долоню прикласти до чола, ліву долоню покласти на серце, потім з душою перебувати в та-бон (sta-bon). Чотири рази прочитати (мантру) А-ХЕ-О-МУ-ЛІН . Потім всією сутністю перебувати у та-бон .”[lxx]. Основа вчення бон – “Золотий лотос із тисячею пелюсток, бірюзова бонська свастика, випромінююча світло” – містить дві сторони – “вчення дисципліни” і “духовне вчення заклять” (sngags sems-kyi bstan-pa).
Ім’я бонського царя-будівничого Гья-конце-пхрулгі-гьялпо Б. Кузнєцов не може розшифрувати, в той час як його батько Кадала-сергі-догчан інтерпретується як Набу-Кудіррі-усур, тобто Навуходоносор ІІ, за якого був відбудований зіккурат Есагіли, VІ ст. до н.е[lxxi].
На нашу ж думку, в переказі про легендарну будівлю Конце тібетські автори подали іранську споруду Кангха чи Кандіз, під якою в “Авесті” розуміється збудована Сіявахшем (тадж. Сіявушем, авест. Сьяваршан) чарівна фортеця – храм, приналежна праведним синам Весака, збудована демонами десь на сході, а мешканці її – безсмертні. Вважається, що Кангха (Кандіз) — це сучасне місто Кангавар або" . Хорезм — у давнину Кангюй, Кангха. "Під іменем Кангюй, — пише С.П. Толстов, — тотожним з Кангхою Авести, ховається Хорезм. Сам термін "кангха" пов’язаний з іранською (і загальноіндоєвропейською) основою "кан", звідки узбецьке і таджицьке "кан" — "канал", та й саме слово "канал", може бути перекладене як "країна ариків" або "країна проток, дельта"; характерно, що дельта Гільменду в Сеїстані носить назву Міян-і-Канг; на південному заході Хорезму крайня на південь протока Сарикамишської давньої дельти Амудар’ї досі носить ім’я Кангадар’я, а суміжна з нею височина — Кангагира" ."[lxxii]).
Завантажити реферат