Сторінка
8

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Ми бачимо, що традиційна статеворольова соціалізація дівчаток і хлопчиків, у якій бере активну участь школа, продовжує відтворювати патриархатні стереотипи взаємодії статей у суспільній і приватній сферах.

Патріархат – це система суспільних відносин, що характеризується домінуючою роллю чоловіків у господарстві, суспільстві й родині; це панування чоловіків як соціальної групи над жінками, що прийняла форму твердої соціальної системи. Патріархатні стереотипи все частіше вступають у протиріччя з реальними трансформаціями ґендерних відносин у сучасному суспільстві, стають перешкодою для розкриття індивідуальностей, рівноправності статей, стійкого розвитку демократичних відносин. Школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності й інтереси, незалежно від приналежності до тієї або іншої статі, протистояти традиційним стандартам відносно статей. Л. В. Попова підкреслює, що немає потреби робити дівчаток більш схожими на хлопчиків або навпаки. Мета зусиль у тому, щоб допомогти й хлопчикам і дівчаткам стати щасливими людьми, що найбільше повно реалізують своєї здібності й особливості, що одержують задоволення від свого життя, впевнених у собі й своєму майбутньому.

Для дівчини, згідно з історично сформованими патріархатними стереотипами переважає орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для хлопця, згідно тих самих стереотипів, нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно, існує прислів’я, що „для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я”. Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для дівчини вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ю, вважається невдахою, її називають „старою дівою”. Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом в суспільстві.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях в суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою „виправдовує” той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов’язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі соціалізації мають лише дівчата. Хлопчик в процесі свого розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов’язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть – невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади – це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінінності.

Таким чином, можна говорити, що у рамках статеворольового підходу в педагогіці негативний вплив стереотипів на виховання й навчання дітей стає дуже сильним. У рамках цього підходу вітається виховання дівчинки жіночною, фемінінною, а хлопчика мужнім, маскулінним. Виходячи із цього, дівчинку виховують як матір, дружину, господарку, а хлопчика – як добувача, захисника. Дотепер у наших школах, виховання і навчання в яких досі відбувається у межах статеворольового підходу, проходять роздільні уроки праці для хлопчиків і дівчинок. Тобто дітей готують виконувати в суспільстві традиційні професійні й сімейні ролі.

Особливостями статеворольового підходу до виховання і навчання є:

орієнтація на підкреслення розбіжностей між статями;

виховання в дусі твердого (визначеного) вибору статевої ідентичності;

орієнтація на „особливе призначення” чоловіка й жінки;

заохочення видів діяльності, що відповідають статі;

вибір видів поведінки виходячи із статевої приналежності;

обґрунтування доцільності роздільного за статтю навчання;

наявність твердих культурально сформованих ґендерних схем;

осуд відступів від традиційних патріархатних моделей будови суспільства.

Як висновок можна сказати, що у межах статеворольового підходу до виховання і навчання відбувається обмеження всебічного розвитку особистості, що суперечить гуманістичним стандартам в освіті. Крім того відбувається відтворення ґендерних стереотипів у свідомості дівчаток і хлопчиків. Як наслідок це призводить до міжособистісних та суспільних відносин, що побудовані на дискримінаційній основі.

Ґендерний підхід у педагогічній науці

Освіта й виховання – великий розділ у сучасних ґендерних дослідженнях. Значимість даної сфери зрозуміла, її роль важлива на етапі первинної соціалізації й статетипізації. Шкільні програми навчання, базові літературні зразки, система розподілу навчальних предметів, мова викладу, поведінка вчителів, явна фемінізація нашої сучасної школи – всі ці параметри традиційного шкільного навчання можуть бути розглянуті як система ґендерних вправ, що задають стійку й ієрархічну систему ґендерних ролей .

Шляхом подолання негативних явищ в нашій освіті є педагогіка, що базується на врахуванні ґендерного підходу. Вона формує егалітарну свідомість майбутніх громадян, сприяє реалізації принципу рівних прав і можливостей. Ґендерні дослідження – одне з найбільш яскравих явищ у гуманітаристиці ХХ століття. Це принципово новий методологічний підхід до дослідження не тільки чоловічих і жіночих соціальних ролей, але культури в цілому.

Ґендерний підхід враховує культурне та соціальне значення, яке суспільство надає біологічним розбіжностям між статями. У його основі лежать три важливі соціологічні точки зору: знання у суспільстві соціально конструюються, знання виникає з досвіду та особливостей життя людей, знання упроваджене у соціально-ідеологічні системи. Тобто знання не є „чистим продуктом”, воно часто виникає для того, щоб укріпити системи вірувань, які підтримують соціальний устрій.