Сторінка
9
Розглянемо основні теорії ґендеру, прийняті сьогодні в соціальних і гуманітарних науках. До них відносять такі:
1. Теорія соціального конструювання ґендеру.
2. Розуміння ґендеру як стратифікаційної категорії, пов’язаної з іншими стратифікаційними категоріями.
3. Інтерпретація ґендеру як культурної метафори.
Розглянемо ці теорії докладніше.
Теорія соціального конструювання ґендеру. У рамках цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками, що не тільки характеризує їхнє міжособистісне спілкування й взаємодію в родині, але й визначає їхні соціальні відносини в основних інститутах суспільства (а також та, що обумовлена або сконструйована ними).
Теорія соціального конструювання ґендеру будується на двох засадах:
ґендер конструюється шляхом соціалізації, розділу праці, системою ґендерних ролей, родиною, засобами масової інформації;
ґендер конструюється і самими індивідами на рівні їх свідомості (тобто ґендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм, ролей та пристосування під них.
Ґендер як стратифікаційна категорія. Ґендер, що ієрархізує соціальні відносини й ролі між чоловіками й жінками, є стратифікаційною категорією. Ґендерна стратифікація – це процес, за допомогою якого ґендер стає основою соціальної стратифікації, а сприйняті розходження між ґендерами – систематично оцінюваними й оціненими. Але крім ґендеру, такими категоріями виступають клас, раса, вік. Ці категорії виступають фундаментальними змінними, які визначають ґендерну систему.
Ґендер як культурна метафора. Крім біологічного й соціального в аналізі проблеми статі дослідники виявили й третій, символічний, або власне культурний його аспект. Чоловіче й жіноче на онтологічному й гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів:
чоловіче-раціональне-духовне-божественне- .-культурне;
жіноче-чутливе-тілесне-гріховне- .-природне.
Поняття ґендеру позначає в сутності й складний соціокультурний процес конструювання суспільством розбіжностей у чоловічих і жіночих ролях, поведінці, ментальних й емоційних характеристиках, і сам результат – соціальний конструкт ґендеру. Важливим елементом конструювання ґендерних розходжень є їх поляризація й ієрархічна супідрядність, при якому маскулінне автоматично маркірується як пріоритетне й домінуюче, а фемінінне – як вторинне й підлегле.
Основою для виникнення ґендерного підходу у другій половині ХХ сторіччя стало нове соціальне знання (М. Фуко, І. Гофман, П. Бергер, Т. Лукман та ін.) та праці теоретиків фемінізму, практично не відомих до останнього десятиріччя (Дж. Скотт, Дж. Батлер, Ю. Кристєва, Л.Іррігарей та ін.). Серед російських вчених, що першими поставили питання статевої (ґендерної) соціалізації ще у радянські часи слід назвати І.C. Кона. Однак найактивніше ґендерна проблематика в освіті стала розвиватися у пострадянських країнах тільки у часи перебудови, коли їй почали приділяти увагу такі дослідники, як О. Ярская-Смирнова, Л. Попова, Л. Штильова, І. Кльоцина, І.В. Костикова, Смоляр Л.О., Булатова Л.О., Лебединська І.В., Луценко О.А. та інші.
Існуюча різноманітність підходів до проблеми ґендеру, а також наявність певної кризи у розробці теорії самі по собі є свідченням ступеня її розвиненості і теоретичної глибини. Формування і використання ґендерного підходу в педагогіці в сутності є набагато більшим, ніж просто появою нової теорії. Це – принципово нова теорія, прийняття якої означає зміну ціннісних орієнтацій людини, перегляд багатьох усталених уявлень й „істин”.
Дослідники зазначають, що ґендерний підхід у будь якій сфері передбачає, що розбіжності у поведінці та вихованні чоловіків і жінок визначаються не стільки їх фізіологічними, біологічними, анатомічними особливостями, скільки соціально-культурними факторами. Такий конструктивістський підхід передбачає подолання негативних ґендерних стереотипів: якщо вони не є вродженими, а сконструйовані суспільством, то їх можна змінити, змінюючи свідомість суспільства.
Л. Штильова прямо вказує на те, що головна ідея впровадження ґендерного підходу в освіту і виховання полягає в урахуванні специфіки впливу на розвиток хлопчиків і дівчаток всіх факторів навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, набір предметів та ін.), у відмові від асиметрії соціалізації бінарного типу („слабка залежна дівчина – сильний, рішучий юнак”), у вихованні всебічно розвиненої особистості, вільної від дискримінаційних поглядів [Там само].
Концепція будується із співвідношення виховання й ґендерної соціалізації. Виховання являє собою частину процесу соціалізації й розглядається як цілеспрямована й свідомо контрольована соціалізація. Виховання виступає своєрідним механізмом прискорення соціалізації. За допомогою виховання переборюються або послабляються негативні наслідки соціалізації, їй надається гуманістична орієнтація. Одним з факторів ґендерної соціалізації є освіта й освітні установи.
Ґендерний підхід в освіті перетворює процес навчання школярів у етап ґендерної соціалізації, пов’язаний із пошуком ідентичності. Проблемі конструювання ґендеру в процесі соціалізації присвячений посібник І.С Кльоциної „Гендерная социализация” . Вона відмічає, що конструювання ґендеру здійснюється основними інститутами соціалізації через трансляцію уявлень, що сформувалися в культурі, про те, як варто поводитися хлопчикові й дівчинці, юнаку й дівчині, якими особистісними якостями повинні володіти чоловіки й жінки. Деякі уявлення пофарбовані традиційно й не відповідають реаліям періоду соціальних трансформацій. Такі застарілі уявлення-стереотипи іноді гальмують й/або спотворюють розвиток особистості, перешкоджають її самореалізації.
Дослідниця аналізує ґендерні проблеми соціалізації на трьох рівнях.
На макросоціальному рівні мова йде про диференціації соціальних функцій за статевою ознакою й про відповідні культурні норми. Опис ґендерних проблем на цьому рівні припускає розкриття специфіки соціального стану чоловіків і жінок: типові види діяльності, соціальні статуси, масові уявлення й т.п.
На рівні міжособистісних відносин (мезорівні) ґендерні проблеми породжуються не тільки загальносоціальними нормами й практиками, але й конкретною системою спільної діяльності й соціальних установок, типовими для певної малої групи.
На інтраіндивідуальному рівні (мікрорівні) інтерналізована статева роль є похідною від особливостей конкретної особистості, індивід будує свою статеворольову поведінку на основі усвідомлених або неусвідомлених установок, стереотипів, життєвого досвіду .
Оскільки школа, як освітній заклад, є найважливішим соціальним інститутом, що виконує функції трансляції основної системи цінностей, норм, ролей від одного покоління до наступного. Постає задача створення ґендерночутливої освіти – важливого інституту соціалізації саме тому, що вона повинна надати ґендерні знання, виховати вміння, розвити здібності людини, які б спонукали її до самореалізації та творчості.