Сторінка
6

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Якщо раніше жінка незалежно від своїх схильностей була змушена обмежитися вузьким колом можливих занять, переважно домашніми справами, то це не означає, що раніше не було жінок, що охоче зайнялися чим-небудь іншим. А тепер вони мають широкі можливості для вибору занять за своїм бажанням, і суспільство не ставить їм у цьому обмежень. Однак необхідно враховувати, що сам по собі характер занять, професія не згладжують специфічних статевих розбіжностей, і при уважному й неупередженому розгляді їх завжди можна виявити. Тому будь-які зміни у характері діяльності представників чоловічої й жіночої статі ніколи не призведуть до згладжування психологічних розбіжностей між ними.

Говорячи про особливості хлопчиків, автори пишуть, що для них характерна більша розкутість, „розмашистість” поведінки, більша рухливість і непосидючість хлопчиків, підлітків, юнаків у порівнянні з їхніми однолітками. Правда, нерідко це мирно співіснує з більшою інертністю деякої частини представників чоловічої статі в побуті, у сімейних справах. Очевидно, останнє пов’язане з особливостями виховання й відношенням до цих справ. Автори відзначають здатність чоловіків до різкої зміни надактивної діяльності й пасивним проведенням часу. Але зауважують, що багато жінок і раді б відпочити, але ніколи, а чоловіки мають можливість такий відпочинок собі дозволити.

Це твердження є ілюстрацією того, яким чином статеворольовий підхід відтворює дискримінаційні відносини в родині і суспільстві.

Недоліком виховання в рамках статеворольового підходу вважається якщо юнаки й дівчата входять у доросле життя з досить неясними уявленнями про характер суспільно корисного поділу обов’язків між чоловіками й жінками.

У навчальній діяльності, на думку А.Г. Хрипкової та Д.В. Колесова, повною мірою знаходять прояв розбіжностей в інтересах і схильностях представників чоловічої й жіночої статі. Вони підкреслюють, що в цілому коло інтересів хлопчиків ширше, ніж у дівчаток. Хлопчики мають перевагу в знанні чогось особливого, більш рідкого, спеціального, але поступаються дівчаткам у знанні більш простих і розповсюджених предметів і явищ. Словниковий запас у хлопчиків звичайно ширше, особливо за рахунок більш загальних понять. У мові хлопчиків переважають слова, що означають дії, тоді як дівчатка більш схильні до предметно-оцінної мови. Серед добре встигаючих у математиці більше хлопчиків, ніж дівчаток; серед добре встигаючих у літературі й іноземних мовах більше дівчинок, ніж хлопчиків.

Мабуть, припускають автори, сам характер предметів гуманітарного плану більше відповідає схильностям і характеру мислення дівчаток, тоді як чіткий, більш схематичний і абстрактний характер предметів фізико-математичного циклу – схильностям і характеру мислення хлопчиків.

Говорячи про виховання хлопчиків та дівчаток, А.Г. Хрипкова та Д.В. Колесов акцентують нашу увагу на тому, що виховання хлопчиків у школі є, загалом, більше важким завданням для вчителів, не тільки лише тому, що серед останніх абсолютну більшість становлять жінки, але й у зв’язку із зазначеними вище психологічними особливостями чоловічої статі. У цілому, кажуть автори, з вихованням представників чоловічої статі школа в наш час справляється гірше, ніж з вихованням жіночої.

У методичному посібнику „Формування культури здоров’я дівчини-підлітка” С.О. Свириденко зачіпає питання формування здорового способу життя, але вказує на специфічні особливості цього процесу саме для дівчат, хоча, зазначає авторка, дівчатка виховуються в школі разом із хлопчиками-однолітками. Вона постійно підкреслює статево-фізіологічні й психологічні відмінності дівчат і хлопців.

В.Д. Єремєєва та Т.П. Хризман у книзі „Мальчики и девочки – два разных мира. Нейропсихологи – учителям, воспитателям, родителям, школьным психологам” вказують на недоліки традиційного „безстатевого виховання”, звертають нашу увагу на існуючі нейропсихічні розбіжності у розвитку дівчаток і хлопчиків.

Але головною ідеєю їх дослідження є те, що від того, народилась дитина хлопчиком чи дівчинкою, залежить, як складатиметься її чи його життя бо існує окремий світ дівчаток і світ хлопчиків. Окрема глава присвячена тому, що треба „виховувати хлопчика” і „виховувати дівчинку”, навчати і любити їх теж треба по-різному.

Отже, статеворольовий підхід більше спирається на фізіологічні розбіжності між чоловіком і жінкою. З точки зору цього підходу, діти зростатимуть нормальними і здоровими, становитимуться повноцінними чоловіками і жінками, якщо засвоюватимуть статеві ролі, які допоможуть їм бути успішними у суспільстві, шляхом статеворольової соціалізації.

Статеворольова соціалізація – це процес розвитку особистості, індивідуальності дівчинки, хлопчика, дівчини, юнака у реальній життєдіяльності, що здійснюється у системі взаємовідносин з дорослими, однолітками своєї та протилежної статі і з самим/самою собою.

Найбільший внесок у постановку й дослідження проблеми соціалізації й статеворольової соціалізації внесли І.С. Кон й А.В. Мудрик. Вони пишуть про взаємозв’язок і взаємодію соціокультурних і психологічних аспектів у розвитку цілісного вигляду індивіда як представника певної статі у вихованні дитини в ході статеворольової соціалізації.

Поняття „соціалізація” А.В. Мудрик розглядає як контекст життя особистості, представлений як система взаємодіючих і взаємопов’язаних структур – мего-, макро-, мезо- і мікрофакторів. Сутність соціалізації визначається як процес засвоєння дитиною соціального досвіду й формування готовності до його перетворення; засвоєні цінності інтерпретуються дитиною й стають підставою його життєвих вчинків, реалізації активності, динамізму й інтенсивності спілкування.

Розглянемо, у чому ж полягає зміст виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації, сутність педагогічної діяльності по статеворольовому вихованню. Найбільш інформативно ці питання розкриває Л.И. Столярчук у своїй монографії „Полоролевая социализация школьников: теория и практика воспитания”.

Щодо змісту виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації, то він включає розвиток здорової й цілісної індивідуальності хлопчиків і дівчаток через виховання в них наступних якостей:

адекватно усвідомлювати й переживати свої фізіологічні й психологічні індивідуальні чоловічі/жіночі особливості;

мати вміння й навички статеворольової поведінки, що відповідає соціальним вимогам суспільства до статевих ролей і культури взаємин статей, орієнтованих на вдосконалення жіночої/чоловічої індивідуальності;

за допомогою своїх знань, почуттів, умінь і навичок знаходити шляхи встановлення оптимальних взаємин з людьми своєї й протилежної статі у всіх сферах життя;

оптимально адаптуватися до соціальних умов різних позитивних співтовариств, протистояти тиску чужої волі, робити власний вибір як суб’єкта взаємин, передбачаючи його наслідки й відповідаючи за результати своєї статеворольової поведінки.

Оскільки в радянській педагогіці головна увага в основному приділялося розробці тих аспектів виховання, у яких визначені вимоги суспільства до формування соціально значимих якостей особистості, Л.И. Столярчук спробувала вивчити ці аспекти виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації. При цьому вона виокремлює розвиток індивідуальності дівчинки, хлопчика, дівчини, юнака й статеворольове виховання в ході статеворольової соціалізації, що забезпечує, на її погляд, розвиток здібностей і підготовленість дівчаток і хлопчиків, дівчат і юнаків до реалізації різноманітного статеворольового репертуару, становленню жіночої/чоловічої індивідуальності.