Сторінка
14

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Проаналізуємо неправильне уявлення 4 та 5: біологічні ґендерні розбіжності обумовлюють кращу пристосовність чоловіків і жінок до різних соціальних ролей; традиційні ґендерні ролі служать меті найбільш повного задоволення потреб суспільства.

Дійсно, ґендерні ролі можуть виникати через статеві відмінності у фізичних можливостях. Ці розбіжності не виправдовують те диференційоване відношення до чоловіків і жінок, яке має місце у сучасному суспільстві. На приклад, на відміну від чоловіків, жінки рідко займають керівні посади, однак не можна засвідчити, що чоловіки краще виконують роль лідерів, ніж жінки. Ґендерні розбіжності у когнітивних здібностях теж не дуже значущі, щоб виправдовувати підготовку дівчат і хлопців до різної професійної діяльності. Навіть якщо вони мають біологічну різницю в плані своїх здібностей і схильностей, ці розбіжності нездатні виправдати ті різні ролі, які вони виконують у суспільстві.

Ш. Берн підкреслює, що навіть ті, хто вважає, що окремі ґендерні розбіжності спричинені біологічними відмінностями між статями, визнають, що невірно спираючись на це робити висновок, що відмінності неминучі. Берн помічає, що на їх думку приписування статевих розбіжностей біологічним факторам часто наводить людей на думку, що розбіжності неминучі, тоді як у дійсності це не означає, що дані розбіжності є великими, що їх не можна усунути за допомогою навчання чи що психосоціальні змінні також не відіграють певної ролі.

Щодо останнього невірного уявлення про ґендер, то традиція сама по собі не є гарним виправданням збереження чогось, а ретельне вивчення традиційних ролей показує, що вони більше не задовольняють нашим потребам. Збереження традиційних ролей породжує в майбутньому проблеми у відносинах між чоловіками та жінками, зменшує участь батьків у домашньому житті і спілкуванні з дітьми, може сприяти появі „скляної стелі”.

Вихователям слід пам’ятати, що світ став би більш гармонійним, якби дівчата і хлопці володіли як традиційно жіночими якостями емпатії та уваги до оточуючих, так і традиційно чоловічими якостями впевненості та незалежності – іншими словами, щоб соціалізація дітей була спрямована на їх більшу андрогінність. Бем припустила, що людина з андрогінними характеристиками могла б функціонувати більш ефективно і в більш різноманітних умовах, ніж людина, яка має традиційні чоловічі або жіночі якості. Ідеальною ж є ситуація, коли емпатія, увага до оточуючих, впевненість і незалежність розглядаються як важливі риси особистості, але пов’язують їх при цьому не із жіночністю чи мужністю, а з загальнолюдськими якостями .

Важливо формувати у дитини готовність протидіяти ґендерній нерівності. Говорячи про те, як можна змінити ці неправильні уявлення, Ш. Берн, акцентує увагу на тому, що конформізм по відношенню до ґендерних норм носить у значній мірі єднальний характер (будучи скоріше суспільним, ніж індивідуальним конформізмом). Треба донести таку думку, що ми можемо впливати на зміни більшою мірою, ніж нам здається. Якщо ми кинемо нормам виклик своїми словами або вчинками, це може вплинути на інших людей, які про себе погоджуються з нами й готові зробити те ж саме. Ш. Берн пише: „кілька бунтарів можуть кинути більшості рішучий виклик і змінити ці норми. Отже, якщо ви вірите в ґендерну рівність, те повинні бути готові говорити про неї навколишнім й демонструвати її власною поведінкою”

Російська дослідниця І. Кльоцина відмічає, що на ранніх етапах розвитку особистості робота фахівців-педагогів може бути сконцентрована на навчанні батьків і вихователів прийомам запобігання ґендерної схематизації особистості дитини. З цього приводу С. Бем зазначає: „Якщо ви хочете перешкодити формуванню ґендерних стереотипів, то необхідно всіляко відводити увагу дитини від культурних корелят статі, акцентуючи біологічні кореляти”. При цьому дослідниця пропонує скористатися у процесі виховання двома стратегіями Сандри Бем:

Перша стратегія складається із прийомів, спрямованих на пояснення дітям розбіжностей між статями не на основі зовнішніх ознак (одяг, стиль поведінки), а на основі біологічних факторів. Пояснюючи дітям, що чоловіки й жінки мають анатомічні й репродуктивні розбіжності, батьки і вчителі тим самим гальмують процеси ґендерної схематизації.

Друга стратегія полягає в тому, щоб дати дітям альтернативну схему, за допомогою якої вони змогли б інтерпретувати й розшифровувати культурні послання про стать, замість того, щоб їм навчатися. Зразкові види альтернативних схем: акцентування індивідуальних, а не статевих розбіжностей (не дівчатка люблять наряджатися, а Маша любить наряджатися); культурний релятивізм (в Африці наряджаються й прикрашають себе чоловіки, а не жінки); схема сексизму (раніше була дискримінація за ознакою статі, а зараз немає).

Ми дорослі, пише І.С. Кльоцина, можемо запропонувати підліткам альтернативну схему, за допомогою якої дитина зможе переробляти пропоновану йому соціальну інформацію й інтерпретувати культурні норми, коли культура їм їх запропонує. Альтернативна схема допомагає людині вибудувати опір проти уроків домінантної культури, допомагає розвиватися вільно незалежно від норм. Як варіанти альтернативних схем можуть бути використані наступні:

акцентування індивідуальних розбіжностей, а не статевих;

порівняння у часовому аспекті ситуацій, що відбивають наявність дискримінації за ознакою статі. Можна навести приклад західних країн боротьби з дискримінацією.

інформування про статеворольові переваги, що існують у різних культурах і відрізняються від традиційних стандартів.

Використання цих стратегій ґендерного виховання доцільно в середньому та старшому шкільному віці. За висловлюванням Л.С. Виготського, „у структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, остаточного, нерухомого”, тому період молодшого підліткового віку – це прекрасна можливість формування особистості, вільної від ґендерних стереотипів.

На більш пізніх етапах особистісного розвитку, у студентський вік, коли ґендерна схематизація вже міцно закріпилася у свідомості особистості і його Я-концепції, допомога полягає в усвідомленні тих ґендерних стереотипів, які виступають у ролі бар’єра на шляху до повноцінної самореалізації особистості.

На сьогоднішній день дослідники виділяють кілька напрямків роботи з дітьми по доповненню й розширенню можливостей їхньої соціалізації:

доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;

зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);

створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);

залучення обох батьків (а не тільки матерів) до виховання дітей.

Вчитель повинен бути ініціатором позитивного спілкування хлопчиків і дівчаток. Для цього можна проектувати партнерську діяльність, організовувати конкурси, походи, бесіди, де можливий прояв вільного від ґендерних стереотипів стилю поведінки хлопчиків і дівчаток. Можливе використання тренінгів по моделюванню такого типу поведінки, до якого повинні прагнути майбутні чоловіки й жінки, розробка відповідної, заснованої на принципах рівноправ’я, системи цінностей для хлопчиків і дівчаток .