Сторінка
13

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Ми змушені визнати, що наші навчальні програми, курси, матеріали, підручники багато в чому мають, як і раніше, патріархатний у ґендерному відношенні характер і ще слабо враховують демократичні тенденції розгляду цих проблем. Разом з тим трансформація освіти з урахуванням ґендерного підходу розглядається як один з основних механізмів на шляху до впровадження принципу рівності статей. Нерозуміння ґендерних питань працівниками сфери освіти всіх рівнів загрожує не лише тим, що гальмує процес впровадження ґендерного підходу в систему освіти. Воно вже само по собі поглиблює наявну нерівність між чоловіками та жінками, посилює дискримінаційні тенденції.

На жаль, існуючий стан речей поглиблюється недостатнім рівнем розвитку українських ґендерних досліджень в освіті, які зустрічають ряд труднощів. Чухим Н.Д. у статті „Стратегії ґендерної освіти у вищій школі” підкреслює, що як міждисциплінарна галузь знання, вони не виокремленні в самостійну наукову сферу, не мають відповідних інституцій, видань, слабо розробляються фаховими факультетами й кафедрами, які вважають їх периферійною науковою сферою. Українські університети неохоче йдуть на створення наукових ґендерних та жіночих центрів, які б стали дослідницькими базами розвитку даного напрямку в університетах.

Нечутливість до ґендерної проблематики з боку академічних інституцій спричинила те, що майже єдиною формою їх розвитку стали громадські організації. Саме тому в Україні в 90-х роках почали активно створюватись ґендерні центри.

Зараз у десяти містах України діють 22 центри жіночої та ґендерної проблематики. Питаннями педагогіки та освіти займаються лише три з них: Київський науково-освітній ґендерний центр, Київський Інформаційно-консультативний центр і Сумський ґендерний центр.

Необхідність формування нового мислення, нового підходу, нової парадигми у педагогіці не викликає сумнівів. Після проголошення незалежності Україна обрала орієнтиром свого розвитку демократичне суспільство, яке означає рівні можливості для всіх громадян незалежно від соціального стану, етнічного походження, статі. Одним із принципів існування сучасного демократичного громадянського суспільства є формування суспільства ґендерної рівності. Знищення всіх форм дискримінації людини, дискримінації чоловіків та жінок на основі розроблених ґендерних стратегій розвитку освіти є однією з умов реалізації прав людини та створення правової демократичної держави на теренах України.

Але розробка науково-методичних засад, стратегії і технології вирішення цих завдань ускладнюється відсутністю відповідних наукових програм, відсутня методологія аналізу суспільства з позицій ґендерної рівності, зокрема методологія аналізу виховного процесу.

На нашу думку, впровадження ґендерної концепції в освіту буде максимально сприяти формуванню педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я, а це, в свою чергу, сприятиме здійсненню особистісного (індивідуального) підходу в навчанні й вихованні дітей, підсилить потенціал педагогічної взаємодії, створить більш сприятливу ситуацію як для педагогів, так і для вихованців.

Нова педагогічна парадигма – усталена точка зору, що стала б взірцем у рішенні освітніх і дослідницьких завдань – повинна складатися з:

надання інформації про існування ґендерних стереотипів, забезпечення можливості змінити обізнаність, знання, навички та поведінку школярів щодо ґендеру;

викривання механізмів дискримінації в існуючому навчально-виховному процесі;

формування ґендерної культури дітей та молоді, яка б стала підґрунтям для рівноправних відносин і вільного розвитку особистості.

Формування ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу

Нове покоління українців має жити у суспільстві, яке створює умови для розвитку кожної особистості на засадах рівності, враховуючи при цьому особливості особистості чоловіка і жінки. Діти мають виховуватись без обтяжливих стереотипів, зростати в атмосфері поваги до кожної людини. Саме такі умови й повинні забезпечуватись навчально-виховним процесом сучасної школи. Отже, визнавши принцип рівних прав і можливостей чоловіків і жінок як головний у ґендерному підході, ми постаємо перед завданням впровадження ґендерного компоненту у навчально-виховний процес.

Учасниками навчально-виховного процесу ми вважаємо учителів, учнів і батьків. Оскільки про учителів мова піде в наступному параграфі, увагу приділимо саме учням і їх батькам. Розглянемо, яким чином можна організувати процес формування в них ґендерночутливого світосприйняття.

Одним з завдань виховання є спростування тих помилкових уявлень про ґендер, що склалися у дитини в процесі ґендерної соціалізації. Відома дослідниця Шон Берн наводить приклади п’яти неправильних уявлень про ґендер і пропонує, яким чином можна спробувати змінити ці уявлення. Найбільш суттєвими з них є такі:

Неправильне уявлення 1: ґендерні розбіжності величезні. Це уявлення спростовується шляхом показу дитині, що існуючі розбіжності далеко не такі великі, як змушує думати нас наше суспільство. Вони не виявляються в таких важливих областях, як пам’ять, інтелект, творчість, аналітичні здібності, здатність керувати й особистісні якості. Доречно продемонструвати, що невеликі розбіжності знаходять в окремих вербальних, математичних здібностях і просторовому мисленні, але навіть коли ґендерні розбіжності, пов’язані з когнітивними здібностями, все-таки виявляють, вони досить незначні.

Одразу треба звернути увагу на те, що дослідження ґендерних розбіжностей у емоціях, емпатії, агресії, альтруїзмі й здатності впливати на інших показують, що вони не тільки малі, але й багато в чому залежать від ґендерних норм, характерних для досліджуваної ситуації.

Розглянемо неправильне уявлення 2: ґендерні розбіжності викликані фундаментальними біологічними розбіжностями між статями. Природньо, що соціальні дані про ґендерні розбіжності є для більшості людей менш когнитивно доступними. Навчальна інформація повинна зосереджуватись на тому, що розбіжності між статями часто обумовлені сексуально сегрегованими соціальними ролями й диференційованою соціалізацією, а не біологічними причинами. Ми починаємо соціалізувати наших дітей по-різному з раннього віку залежно від їхньої статі й прищеплюємо чоловікам і жінкам різні очікування протягом всього їхнього життя. Той факт, що ґендерні розбіжності залежать від ґендерних норм соціальної ситуації й що ґендерні розбіжності зменшуються в міру того, як змінюються соціальні інститути, також указує на ту велику роль, що відіграють соціальні фактори у формуванні ґендерних розбіжностей.

Перейдемо до неправильного уявлення 3: ґендери розділені, але рівні між собою. Роздільність ґендерів виникає з: пов’язаного із статтю поділу обов’язків; уявлень, що ґендерні розбіжності сприяють кращому пристосуванню жінок і чоловіків до різної діяльності; різного способу життя чоловіків і жінок, обумовленого ґендерними ролями. Важливо показати, що ґендерна нерівність проявляється у більш низькій оплаті праці жінок, їх більш низькому статусі, а також непропорційному розподілі хатніх обов’язків й догляду за дітьми навіть у тому випадку, коли працюють обоє батьків. Дитина повинна усвідомлювати, що ґендерно-справедливе суспільство вимагає, щоб ми відмовилися від уявлення, що традиційний поділ обов’язків між статями є природним і незмінним.