Сторінка
19

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Але, навчаючи вчителів, зазначає вона, ми повинні пам’ятати, що вони не завжди готові сприймати нові, незвичні знання і використовувати їх, оскільки звикли знаходитись у відпрацьованих до автоматизму умовах професійної діяльності. А прийняття і впровадження нового завжди потребує певних зусиль.

Педагогам необхідно навчитися підходити до дітей виходячи з індивідуальних особливостей останніх, а не із передбачуваних статевих розбіжностей між ними. Стать дітей може впливати на те, чого учителі від них чекають, а це може викликати різне відношення до дітей, засноване на їх статевій приналежності, також у дітей можуть виробитися невірні навички й уявлення про себе, які потім будуть обмежувати їхні можливості.

Треба зупинитися на тих проблемах, з якими стикаються педагоги, впроваджуючи ґендерну освіту в школі. Однією з основних проблем є перевантаженість шкільного навчального плану. У зв’язку із цим дуже важко включити нову проблематику, нові години до учбово-тематичних планів. На сучасному етапі дослідники пропонують кілька шляхів вирішення цих труднощів:

включення окремих тем ґендерної проблематики у загальні курси суспільствознавчих дисциплін: історію, народознавство, суспільствознавство, громадянську освіту;

залучення ґендерних сюжетів у контекст викладення при поясненні окремих тем загальних курсів;

впровадження інтегрованих курсів з включенням ґендерних питань до основних курсів (наприклад, до курсів історії – про роль жінки в історії та суспільстві, ґендерних аспектів української ментальності, літератури – про внесок жінок до світової та української літератури, суспільствознавства – про ґендерні стереотипи та їх подолання та ін.);

використання тренінгів моделювання певного типу поведінки до якого повинні прагнути юнаки і дівчата, розробка системи цінностей під час практичних занять;

через впровадження факультативів, самостійних спецкурсів;

впровадження ґендерних сюжетів до наукової роботи учнів;

впровадження ґендерної проблематики до позакласної роботи .

Включення ґендерних теорій у методологію й методичну підготовку вчителів – актуальна проблема професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників освіти вже сьогодні. Складність з введенням цієї інновації полягає в необхідності викорінення усталених патріархатних ґендерних стереотипів зі свідомості тих, хто причетний до виховного процесу: викладачів, студентів педагогічних вузів, вчителів.

Наявний досвід показує, що робота в сфері ґендерної освіти педагогів повинна носити безперервний характер. Вчителів можна направляти на курси підвищення кваліфікації, на яких буде говоритися про ґендерну тенденційність у педагогіці й про те, як з нею боротися, тому що необразливі на перший погляд ґендерні розходження в навчальному процесі грають досить важливу роль.

Якщо говорити про професійну підготовку студентів педагогічних навчальних закладів, то вона повинна включати в себе:

введення курсів з ґендерної проблематики в систему вищої освіти;

викладання базових знань з ґендерної проблематики: методології ґендерних досліджень, феміністської теорії для кращого оволодіння певним категоріальним апаратом;

участь студентів у семінарах з ґендерної проблематики, літніх школах, тренінгових програмах, наукових читаннях, науково-практичних конференціях;

формування в них потягу до незалежності, вміння самостійного прийняття рішень, подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання;

використання феміністської критики та деконструкції стереотипів для формування нової особистості, яка комфортно і адекватно вписується до концепції демократичного суспільства;

використання інтерактивних методів навчання.

На жаль, сучасна вища освіта все ще тяжіє до консерватизму й досі ретранслює існуючі ґендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню ґендерної рівності у суспільстві. З іншого боку, вищі навчальні заклади України вже мають позитивний досвід впровадження ґендерних курсів до навчальних програм підготовки студентів.

Метою ґендерної освіти є формування ідентичності, альтернативної тоталітарним цінностям патріархатного суспільства. Вона повинна активно застосовуватись у навчанні майбутніх педагогів, оскільки саме вони стануть носіями ґендерної культури, виховуватимуть її у школярів, що сприятиме демократизації Українського суспільства.

Ґендерна проблематика в освіті виникла як наслідок затвердження гуманістичної парадигми у педагогіці, усвідомлення важливості збереження інтелектуального потенціалу суспільства. Тому вона має досліджуватись як багатоаспектна, комплексна проблема зусиллями спеціалістів в області педагогіки.

На жаль, дослідження показують, що сучасній педагогіці властиві відбір, селекція дітей, а не надання переваги розвитку і саморозвитку потенційних можливостей дитини. Вона все ще ретранслює існуючі ґендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню ґендерної рівності у суспільстві.

Ця проблема знаходить дуже актуальне звучання в умовах гуманітаризації освіти, модернізації загальноосвітньої школи, у концепції якої підкреслюється, що найважливішим завданням виховання є формування в школярів громадянської відповідальності, правової самосвідомості, духовності й культури, ініціативності, самостійності, толерантності, здатності до успішної соціалізації в суспільстві й активній адаптації на ринку праці. Отже, ґендерна освіта вирішує безліч важливих соціальних завдань, і необхідність її розвитку не повинна викликати сумнівів. Все більше визнання у працівників освіти знаходить думка про те, що ґендерна педагогіка повинна стати необхідним компонентом громадянської освіти.

Отже вкрай необхідною стає розробка проблеми інтеграції в освіту і виховання концепції ґендерних відносин шляхом створення нової педагогічної парадигми та впровадження відповідних до неї методів та засобів виховання ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Виходячи з цього нами був сформульований перелік відповідних завдань, які були виконані. Зроблена робота дозволяє представити наступні висновки.

У сучасній педагогічній науці співіснують три основні теорії виховання і навчання школярів: традиційна („безстатева”) виховна теорія сформована в радянські часи, у якій йдеться про виховання дитини як такої; статеворольовий підхід до виховання, якій акцентує увагу на статі дитини і окремо виховує дівчинку і хлопчика як два різних види; ґендерний підхід, що базується на рівноправності і спрямований на всебічний розвиток особистих схильностей індивіда.

Критичний аналіз існуючих в педагогіці підходів до виховання дозволив нам стверджувати, що традиційна педагогіка або не помічає жодних існуючих відмінностей, що гальмує навчально-виховний процес, орієнтуючи на маскулінний стандарт виховання, або акцентує увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками.

Так, проаналізувавши традиційну „безстатеву” теорію виховання, яка була притаманна педагогіці радянських часів, ми виділили ряд її суттєвих недоліків: