Сторінка
5

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Дослідники починають підкреслювати розбіжності у психофізичних процесах, у функціонуванні мозку, у когнітивних здібностях, емоціональній сфері дівчат і хлопців.

Звернемось до В.Д. Єремєєвої та Т.П. Хризман, які пишуть: „Немає однакового виховання. Дорослі інтуїтивно відчувають різницю в дитячій психіці й по-різному розмовляють із сином і дочкою, використовуємо дещо інші жести і міміку”.

Спеціальні дослідження, проведені авторами, показали, що батьки частіше лають хлопчиків і більш ласкаві з дівчатками. На думку В.Д. Єремєєвої та Т.П. Хризман батьків дратує „зайва” рухливість хлопчиків і їх виражена пошукова активність. Автори підкреслюють, що на статеві розбіжності у психіці дітей ми реагуємо різним до них відношенням.

Критикуючи традиційне виховання, вони пишуть, що своє відношення до дитини ми підкоряємо виробленим педагогічним правилам. А яка дитина – хлопчик чи дівчинка? В.Д. Єремєєва та Т.П. Хризман наголошують, що у педагогічній літературі це питання звичайно навіть не ставиться. А це дуже важливо, тому що навіть черговість дозрівання різних психічних функцій у хлопчиків і дівчаток різні. Дівчатка звичайно раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки відбувається саме на тлі їх вміння говорити. А в хлопчиків той самий розвиток відбувається ще на наочно-образному рівні. І це позначиться надалі, пишуть дослідниці, на особливостях і рівнях розвитку мислення: мовного, образного, просторового, логічного або інтуїтивного.

Таким чином, зазначають В.Д. Єремєєва та Т.П. Хризман, не можна підходити з однією міркою до розвитку психіки хлопчика й дівчинки.

Але, продовжують вони, в багатьох методичних посібниках, рекомендаціях, підручниках, книгах ми бачимо невблаганне: „Дитина в 1 рік повинна ., до 7 років повинна .” і приводяться таблиці за віком, що повинна вміти безстатева дитина.

А от таблиці таких показників, як ріст і вага, складені окремо для хлопчиків і дівчаток. Виходить, вага тіла різні, вага мозку, відповідно різні, а все те, заради чого існує це тіло й цей мозок, те, що є результатом їхньої діяльності (довільні рухи, сприйняття й аналіз інформації, мислення, пам'ять і т.д.) однакове? Звичайно ні.

Далі, підкреслюючи статеві відмінності, автори пишуть, що хлопчики й дівчатка живуть у різних світах, і якщо нам не дано пожити в чужому світі, то спробувати зрозуміти його ми зобов’язані, якщо хочемо зрозуміти дитину, допомогти розкрити їй ті унікальні можливості, які дані їй своєю статтю, якщо хочемо виховати чоловіка й жінку, а не безстатевих істот, що втратили переваги своєї статі і не зуміли придбати невластиві їм цінності чужої.

Проаналізувавши традиційну „безстатеву” теорію виховання, яка була притаманна педагогіці радянських часів, ми можемо виділити ряд її суттєвих недоліків:

не дозволяє враховувати нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток;

нівелювання статі може привести до порушення статевої ідентичності дитини;

виховання й освіта без урахування відмінностей дівчаток і хлопчиків призводить до усереднення їх розвитку;

ігнорування вікових статевих відмінностей негативно позначається на навчальному процесі;

виховання орієнтоване на маскулінний стандарт, що викликає труднощі у навчанні і вихованні дівчат;

відсутність повноцінного статевого виховання; інформація про міжстатеві відносини зведена до медичних і санітарно-гігієнічних аспектів проблеми;

повністю відсутні орієнтація на повноцінний і всебічний розвиток особистості.

Таким чином, традиційна педагогіка або не помічає жодних існуючих відмінностей, що гальмує навчально-виховний процес, орієнтуючи на маскулінний стандарт виховання, або акцентує увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками. В цьому випадку, як противага „безстатевому” вихованню, розвивається статеворольовий підхід у вихованні і навчанні дітей.

Концепція статеворольового виховання

Як реакція на недоліки „безстатевого” виховання радянського періоду існування нашої педагогіки починається розвиток і поширення статеворольового підходу.

Розглянемо детальніше, у чому полягає сутність статеворольового підходу до навчання та виховання учнів, який можна назвати одним з суттєвих недоліків сучасної системи виховання.

Статеворольовий підхід формувався в руслі питання статевого виховання. Не зважаючи на це в радянській педагогіці будь-які питання, пов’язані із статтю, були дуже табуйованими і статеве виховання перебувало на периферії шкільного виховання.

Багато авторів займалися проблемами статевого виховання. Серед них слід назвати таких, як Е.Г. Костяшкін, А.Г. Хрипкова, Д.В. Колесов, В.Е. Каган, Д.Н. Ісаєв, В.Д. Єремєєва, Т.П. Хризман, В.С. Агєєв, І.Ф. Мягков, М.Х. Мелтас, І.С. Кон, А.В. Мудрик і ін. Основна частина їхніх міркувань зводилася або до санітарно-гігієнічних і медичних аспектів проблеми, або до опису „призначення” чоловіка й жінки в суспільстві й родині.

Зробимо короткий огляд літератури, яка є яскравим прикладом статеворольового підходу у вихованні школярів.

А.Г. Хрипкова та Д.В. Колесов у працях „Девочка-подросток-девушка” та „Мальчик-подросток-юноша” , які є посібниками для вчителів, основну увагу приділяють саме фізіологічному аспекту розвитку дівчат і хлопців і говорять про виховання тільки з урахуванням їх статевої приналежності.

Автори зазначають, що дівчата і хлопці мають специфічні особливості, пов’язані з природою своєї статі. Прогресивним моментом, у порівнянні з „безстатевим вихованням”, є те, що А.Г. Хрипкова та Д.В. Колесов акцентують увагу на цілий ряд існуючих розбіжностей між чоловіками та жінками. Це особливості темпів зросту і розвитку, рівня обміну речовин та характеру реакції організму на одні й ті ж самі фактори середовища, тривалості життя, захворюваності й смертності та ін. Існують переважно „жіночі” і переважно „чоловічі” хвороби, а також хвороби, на які хворіють тільки чоловіки або тільки жінки. Крім того, відомі особливості психологічного, емоційного характеру, розбіжності у поведінці і т.і. Все це, пишуть А.Г. Хрипкова та Д.В. Колесов, має важливе значення, і не випадково при описі людини насамперед вказують на стать.

Перелічені фактори не враховувались традиційним підходом до виховання школярів.

Далі автори детально описують різницю у фізичному розвитку хлопчиків і дівчаток, але підкреслюють, що розбіжності між ними не дають ніякого підґрунтя для того, щоб говорити про абсолютну перевагу однієї статі над іншою. Фізичні розбіжності відображають різну спеціалізацію чоловічого і жіночого організмів.

Характерним для статеворольового підходу у вихованні є наголошення на різниці схильностей хлопців і дівчат, що відбивається на їх успішності у навчанні і виборі майбутньої професії. А.Г. Хрипкова та Д.В. Колесов зазначають, що сформований у суспільстві характер поділу праці, схильність чоловіків і жінок до певного роду діяльності впливають на підростаюче покоління, тому що в одних й тих самих умовах хлопчики мимоволі наслідують чоловіків і засвоюють зразки чоловічої діяльності, дівчатка наслідують жінок і засвоюють зразки жіночої діяльності. Вибір об’єкта наслідування залежно від своєї статевої приналежності – загальнолюдська властивість, реалізуватися ж вона може по-різному, тому що характер діяльності об’єктів наслідування міняється.