Сторінка
7

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Л.И. Столярчук відмічає, що виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації припускає цілеспрямовану педагогічну діяльність по статеворольовому вихованню в контексті самого життя дитини, її загального розвитку, виховання, взаємин з дорослими й дітьми як своєї так і протилежної статі. З точки зору авторки, відносини, спрямовані на формування культури відносин однієї статі з іншою, дозволяють внести якісні зміни в особистість, індивідуальність дівчинки, хлопчика, дівчини, юнака шкільного віку.

Таким чином, як бачимо, статеворольовий підхід у вихованні являє собою традиційну систему поглядів на призначення чоловіка й жінки в суспільстві відповідно до їхніх біологічних характеристик, виховання хлопчика й дівчинки відповідно тим нормам, вимогам, стандартам, які пред’являє суспільство до людини історично.

Характерно, що у межах статеворольового підходу повсякчас наголошується на ідеї спільної діяльності, взаємодії хлопців і дівчат. Так, перераховуючи цінності, що мають засвоїти дівчатка і хлопчики у процесі статеворольового виховання, дослідниця пише, що сучасна культура взаємин статей жадає від чоловіка й жінки чутливості й раціональності, уміння яскраво сприймати зовнішні властивості й бажання виявити внутрішні, товариськості й уміння вчасно помовчати, рішучості й кмітливості, навичок ведення домашнього господарства й кваліфікованого виконання виробничих обов’язків. Однак, при цьому мається на увазі, що за ведення домашнього господарства буде відповідати жінка, а за виконання виробничих обов’язків – чоловік.

Не випадковими є завдання виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації. Л.И. Столярчук поряд з наголошенням на тому, що в родині має бути відсутнє чітке закріплення за кимось статусу голови родини, зазначає: „Провідна роль в одних ситуаціях може бути за жінкою, наприклад, у щоденних побутових справах, в організації сімейних торжеств, у рішення деяких виховних проблем, в інших – за чоловіком”.

Складовою завдань виховання школярів, з точки зору дослідниці, повинно стати формування уявлень про мужність і жіночність як про „сильну” й „прекрасну” стать, а також виховання здатності протистояти мінливостям долі, не губити свою жіночу/чоловічу індивідуальність.

Окрему зацікавленість викликають терміни „жіноча” і „чоловіча” індивідуальність, що прямо вказує на „статеву” маркірованість особистісних якостей людини.

Сутність педагогічної діяльності по статеворольовому вихованню полягає в „організації ситуацій”, що мають специфічний предмет – виховання культури відносин однієї статі до іншої, складних і найтонших навичок статеворольової поведінки.

Організовуючи педагогічну діяльність із дітьми в рамках статеворольового підходу, пише Л.И. Столярчук, виходять із посилок, що культура взаємин хлопчиків і дівчаток повинна включати ті цінності, які їм необхідно засвоїти в даному віці для забезпечення нормального життя в майбутньому.

Плюс статеворольового підходу в тому, що він органічно вплітає людину в наявну структуру суспільства. Однак він залишає не дуже багато можливостей перебудови цієї структури. Так, образ жінки-матері у цій картині завжди буде дисонувати з образом ділової жінки; образ чоловіка-добувача – з образом чоловіка-вихователя. У рамках статеворольового підходу легко впасти в „помилкову лінію ґендеру” і почати розглядати чоловіка й жінку як два різних види, що мають абсолютно різну сутність і призначення. У той же час дані досліджень показують, що дійсних розходжень між чоловіком і жінкою не так багато, як прийнято вважати. Розбіжностей у середині кожної із груп більше, ніж між цими двома групами.

У контексті проблем ґендерної соціалізації особливий інтерес представляє розгляд організації такої практики навчання, при якій хлопчики й дівчатка навчаються роздільно: у школах для хлопчиків і для дівчаток. В історії вітчизняної середньої освіти були періоди, коли роздільне за ознакою статі навчання було загальним, тому що було визначене законодавчо. Відомо, що в дореволюційній Росії дівчатка не навчалися разом із хлопчиками, ця практика обґрунтовувалася особливостями жіночої психіки, меншими інтелектуальними здатностями жінки. Однак з початку ХХ століття за прикладом деяких країн Європи в Росії почали створюватися освітні установи зі спільним за статтю навчанням і вихованням. Спільне навчання вважалося прогресивним. Педагоги й психологи підкреслювали, що при спільному навчанні між дітьми й підлітками протилежної статі формується дружба, вони здобувають важливий досвід товариства. Таким чином, спільне навчання підкреслює рівноправність статей, створює базу для подальших міжособистісних контактів і спільної праці.

В умовах роздільного навчання хлопчики й дівчатка виховувалися як дві абсолютно різні групи людей, що мають протилежні сутність й призначення. Тим самим затверджувалося у свідомості людей уявлення про принципові розбіжності чоловічої й жіночої психології, поведінки, життєвого шляху чоловіків і жінок.

Тобто обґрунтування логіки роздільного навчання є ще одним моментом, на який потрібно звернути увагу, аналізуючи статеворольовий підхід у вихованні і навчанні. Не випадково методика виховання школярів у процесі статеворольової соціалізації адресована вчителям, вихователям різних виховних організацій: диференційованих за статевою ознакою – чоловічих ліцеїв, жіночих гімназій, жіночих і чоловічих шкіл, додаткового утворення, жіночих і чоловічих клубних об’єднань, загальноосвітніх шкіл.

Прихильники роздільного за статтю навчання висувають такі аргументи на його користь: можливість уникнути нерівномірності настання вікових криз у хлопчиків і дівчаток, більш висока успішність по окремим предметам, зниження агресії, більш успішна самореалізація дівчаток у родині, більше спокійна й впевнена у собі поведінка хлопчиків, зручно працювати вчителеві, виконання замовлення батьків, дозволяє враховувати нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток, знижується підліткова депресія, більш адекватна оцінка своєї статі, більш адекватна позитивна самооцінка, знижується страх оцінки з боку протилежної статі, уникає усереднення розвитку, знижується роль оцінних стереотипів з боку вчителя, у змішаних класах напруженіші відносини між статями.

Проти роздільного за статтю навчання така аргументація: закріплюється на рівні свідомості статева диференціація, закріплюються ґендерні стереотипи, закріплюється уявлення про розбіжності у поведінці представників чоловічої й жіночої статі, зростає роль установок учителя, гостро відчувається брак досвіду спілкування із протилежною статтю, ідеалізація протилежної статі, орієнтація дівчаток на самореалізацію в області материнства, у гетерохронній групі більш творча атмосфера, недостатня підготовленість вчителів (перенос своїх ґендерних проблем і стереотипів), акцентується нерівність можливостей у навчанні, роздільне навчання суперечить загальносвітовим тенденціям до поєднання чоловічих і жіночих ролей і свідчить про недостатній рівень демократизації суспільства.

Тобто треба врахувати, що роздільне навчання закріплює на рівні свідомості біологічну різницю між статями як основу поділу діяльності, акцентує нерівність можливостей у навчанні (коли, приміром, програма з математики дається дівчаткам не повністю), орієнтує дітей на виконання сугубо традиційних соціальних ролей і, нарешті, суперечить загальносвітовій тенденції до спільного навчання.