Сторінка
12
Тобто основною проблемою зараз, як вважають ґендерологи, виявилось неоднозначне розуміння науковцями нових термінів і їхнього змісту, що в результаті призводить до курйозів, коли два дослідника, називаючи один термін, говорять зовсім про різне. Використання терміна ґендер як синоніма слова стать часто зустрічається у вітчизняних дослідженнях, автори яких усвідомлено або не усвідомлюючи цього стоять на біодетерміністських позиціях, але вважають слово ґендер більш сучасним.
Саме тому дуже важливо зрозуміти принципову новизну й ефективність ґендерного підходу, визначити його суть і провести чітку диференціацію з статеворольовим підходом в освіті.
Відомий педагог, яка працює в галузі ґендерної освіти, Л.В. Штильова акцентує увагу на тому, що на перший погляд, близькі за значенням терміни: „статеве виховання”, „статеворольове виховання”, „статеворольова соціалізація” і їхні варіації, не тільки не відбивають суті предмета, але утрудняють його розуміння.
Із цією проблемою, пише авторка, ймовірно, зіштовхнулися автори робіт зі статевого виховання школярів (Э.Г. Костяшкин, А.Г. Хрипкова, Д.В. Колесов, Л.Н. Тимошенко, Д.Н. Ісаєв, В.Е. Каган і ін.). Багато хто з них вказував на взаємодію природного й соціального в становленні жіночності й мужності, на необхідність врахування факторів соціального оточення, впливу батьків, однолітків, значимих дорослих, спеціально організованої освіти для дівчаток і хлопчиків. Але, як правило, всі їхні подальші сентенції зводилися до „природного призначення” статей. Рекомендований в методичних посібниках зміст діяльності з „підготовки до статевої ролі” можна віднести до моралізування про „сучасного чоловіка й сучасну жінку”, затвердженню сформованої статевої сегрегації в сферах домашньої й суспільної праці й інформуванню про статеву гігієну.
Зараз з’являються численні публікації, аналітичні статті і навіть навчальні посібники, автори яких не володіють категоріальним апаратом і методологією, які застосовуються у гендерології. Останнім часом до ґендерних публікацій часто стали звертатись люди без розуміння того, що являє собою наукове дослідження.
На жаль, подібних помилок припускаються сучасні українські педагоги, які роблять спробу змінити свої погляди на виховання школярів. Трухін І.О. у своїй статті „Виховна робота з старшокласниками”, висуває проблеми шкільної дисципліни і робить висновок, що школа звикла до того, що більшість проблем дисципліни пов’язана з хлопцями, їхньою традиційною агресивністю і негативізмом. Дівчата завжди, зазначає автор, були більш слухняними, схильними до порядку і виконання суспільних вимог, більш гуманними. Проте поступово це становище змінювалося, і в другій половині ХХ століття поведінка дівчат підліткового і юнацького віку більше наблизилась до хлопчачої, ніж колись раніше, що, на думку І.О.Трухіна, викликає занепокоєння педагогів. Виникнення цієї „проблеми” автор пов’язує з поступовою демократизацією суспільства, що торкнулася сімейної і родинної сфери людського існування. В наш час, вважає І.О.Трухін, жінки мають повну рівноправність з чоловіками в суспільному і сімейному житті і тільки „не досягли рівності у можливостях відпочинку і використання вільного часу. Ця нерівність, як і деякі інші фактори обмеження жіночих можливостей, є причиною незатухаючого руху за емансипацію” .
Ми бачимо, що автор не може відійти від стереотипного мислення. Говорячи про виховання, він зазначає, що попри сучасне „вирівнювання” професійних і соціальних ролей обох статей, жінка має плекати свою одвічну якість берегині гуманних якостей людства. „Жіночість постає у стриманості, м’якості, уникненні вульгарності і різкості мови, рухів, міміки, манер поведінки”. З цього можна зробити висновок, що І.О.Трухін, розрізняючи чоловічі і жіночі якості у вихованні школярів, стоїть на позиціях статеворольового виховання.
Проаналізуємо навчальний посібник В.П. Кравця „Ґендерна педагогіка”, що вийшов у світ 2003 року. Виходячи начебто з завдань ґендерного виховання і освіти, автор зводить весь виклад матеріалу до статеворольового та сексуального виховання школярів. Оскільки, як він вважає, через неправильне засвоєння хлопцями та дівчатами ґендерних ролей їм загрожують проблеми у майбутніх сексуальних стосунках .
Суперечлива позиція підтверджується його визначенням ґендерного виховання. На думку автора це – процес, спрямований на формування якостей, рис і властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі, рівноправні соціальні взаємини людей. Вітчизняна педагогіка розуміє ґендерне виховання як виховання особистості певної статі, а не сексуального партнера.
З цього визначення ми бачимо, що автор пропонує виховувати людину з набором характеристик, що визначаються статтю та мають бути необхідними суспільству, тобто вони обмежуватимуть вільний, всебічний розвиток особистості. А це є яскравим прикладом статеворольового підходу до виховання.
Автор підручника пов’язує ґендерне виховання з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим і наводить наступні приклади. У процесі трудового виховання, пише В.П. Кравець, мають створюватись уявлення дітей про те, що праця людей різної статі повинна мати свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини (виділено нами): праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок ґендерного виховання з моральним автор вбачає в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, роллю в суспільстві людей різної статі, орієнтація дітей на майбутню соціальну функцію (виділено нами). Специфіка ґендерного виховання, на думку автора, полягає в тому, що людина як суб’єкт діяльності не може виступати як безстатева істота.
В.П. Кравець підкреслює, що способом прояву ґендерних особливостей дітей і відображенням сформованості їх ґендеру є гра. В ній діти через виконання певних ролей засвоюють уявлення про ґендерну поведінку. Хлопчики частіше вибирають для гри „силові сюжети” й у зв’язку з цим відповідні ролі. Дівчаткам більше імпонують ігри з традиційними жіночими ролями.
З цим не можна не погодитись, адже засвоєні ролі є наслідком ґендерної соціалізації. Однак викликає заперечення твердження автора, що якщо дівчинка ще задовго до реального вступу в роль нареченої і матері припиняє гратися в дочки-матері, тим самим вона придушує в собі те, що, на думку Кравця, є умовою розвитку жіночності.
Треба відмітити, що таких самих помилок припускаються й російські дослідники. У роботах таких авторів, як А.Н. Дахін „Наша социальная роль (или о гендерном подходе в педагогике)” , С.Н. Ениколопов та Н.В. Дворянчиков „Концепции и перспективы исследования пола в клинической психологии”, С. А. Коробкова „Учет гендерных различий учащихся в процессе воспитания и обучения как новая педагогическая проблема” , О. Луковицька „Половая социализация” та ін. термін „ґендер” зустрічається саме як синонім слова „стать”. Автори не відійшли від стереотипного мислення і, судячи з аналізу їхніх текстів, стоять на біодетерміністських позиціях.