Сторінка
1

Педагогічні погляди Арістотеля

Виховання – найдавніше поняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки, але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям – педагогам. Одним із найдосвідченіших педагогів античної доби та знаменитим вченим-енциклопедистом був Аристотель. Він говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші – достойне життя".

Метою дослідження є досконале вивчення педагогічної спадщини Аристотеля, вивчення його провідних державотворчих ідей, філософських та морально-етичних постулатів.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

1. з’ясувати вплив вчителів Аристотеля на розвиток його світоглядних ідей;

2. вивчити зміст та головні ідеї праць Аристотеля;

3. обґрунтувати роль провідних ідей вченого-енциклопедиста, філософа у розвитку культури, науки, мистецтва, особливо на розвиток педагогіки та філософії.

Об’єктом вивчення в роботі є педагогічні погляди Аристотеля.

Предметом дослідження є трактування філософом основних засад морального, фізичного виховання, роль політичної діяльності на його педагогічні ідеї.

Короткі біографічні дані

Аристотель (΄Αριστοτελης; 384 до н. е., Стагір у Фракії – 322 до н. е., Халкіда на о. Евбеї) – давньогрецький філософ і вчений. Аристотель Стагирит - давньогрецький філософ та вчений-енциклопедист. Філософія Аристотеля поділяється на теоретичну (умоглядну), мета якої - знання заради знань, практичну, мета якої - знання заради діяльності, та поетичну - знання заради творчості. Аристотель не виділяє педагогіку як окрему дисципліну, а трактує її як частину теорії держави та суспільства. Ідея виховання (пайдейї) виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростає у поняття "культура" як трансляція знань, етичних цінностей і норм поведінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, є вихователем. А його діяльність - свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці: саме пайдейя стає метою аристократичної форми правління.

Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне та розумове.

Мета виховання трактується філософом як пріоритетний розвиток вищих сторін душі — розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Моральне виховання передбачає розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок, вправ, запобігання крайнощам; сім'я трактується як основа морального виховання. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти").

Учень Платона. В 367-347 до н. е. брав участь в Академії платонівській, 335 до н. е. заснував власну філософ. Школу – Лікей . У своїх працях ( "Метафізика", "Фізика", "Аналітика", "Топіка", "Категорії", "Про душу", "Етика", "Політика" та ін ), що охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Аристотель, залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в ряді питань (особливо в пізнання теорії) відстоював принципи матеріалізму.

Арістотель надавав великого значення вихованню "вільно народжених громадян". На його думку, людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей. Виховання, за Аристотелем, - не приватна, а державна справа.

Мета виховання: розвиток вищих сторін душі – розумової та вольової.

Вікова періодизація:

1)до 7 років;

2)від 7 до 14 років(до статевої зрілості);

3) до 21 року (до бороди).

Фізичне виховання: має передувати розумовому, полягає у вправах, що повинні сприяти росту душевних сил.

Моральне виховання: розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок , вправ, запобігання крайнощам; сім'я як основа морального виховання.

Розумове виховання: формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань ( ідеал "загальної освіти").

Політика

Книга VIII 1

1. Навряд чи хто сумніватиметься в тому, що законодавець повинен поставитися з винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах, де цей предмет зневажають, сам державний устрій зазнає збитку. Адже для кожної форми державного устрою відповідне виховання – предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється властивим їй характером, який звичайно і служить для збереження самого устрою і визначає його начало, як, наприклад, демократичний характер устрою - демократію, олігархічний - олігархію. І завжди найкращий характер державного устрою обумовлює і вищу його форму.

2. Далі, всі (природжені) здібності (людини), всяке практичне застосування їх для відповідної роботи потребують попереднього виховання і попереднього пристосування. Очевидно, все це необхідно і для прояву діяльності у дусі чесноти. А оскільки вся держава в її цілісності має на увазі одну кінцеву мету, то, зрозуміло: для всіх громадян потрібне тотожне виховання, і турбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи. Зараз кожен турбується про виховання своїх дітей по-своєму, кожен і учить їх по-своєму, як йому надумається. На ділі ж те, що має на увазі загальний інтерес, повинно робитися спільно. Не слід, більше того, думати, ніби кожен громадянин - сам по собі; ні, всі громадяни належать державі, тому що кожний з них є частиною держави. А турбота про кожну частину, природно, повинна мати на увазі піклування про все ціле разом узяте.

3. У цьому відношенні можна схвалити лакедемонян: вони дуже піклуються про виховання дітей, і це піклування носить у них загальнодержавний характер. Отже, зрозуміло: повинні існувати узаконення, що стосуються виховання, і останнє повинне бути загальним. Але не можна залишити без уваги і того, що взагалі являє собою виховання і як його потрібно організувати. В даний час із цього приводу існують різні точки зору: не всі згодні з тим, чи потрібно вести навчання молодих людей з ціллю виховати в них чесноти, чи ж вести це виховання так, щоб молоді люди могли досягти найбільшого щастя; не з'ясовано також і те, на що потрібно звертати при вихованні особливу увагу: чи на розвиток інтелектуальних здібностей, або на розвиток етичних якостей.