Сторінка
1
Мудрість педагога складається в тому, щоб постійно ставити перед собою питання: „”Як зацікавити учня?”, „Який матеріал підібрати на початок уроку, щоб він задів учня „за живе”, дав поштовх його думці, пробудив інтерес, адже тільки тоді починається процес пізнання?” І щоразу давати на ці питання різні відповіді.
Педагогіка сучасного дня вимагає від учителя-предметника не тільки високого професіоналізму (в розумінні володіння фізикою), але і високого рівня володіння методичною підготовкою. Реалізація цих вимог повинна бути єдиною і нерозривною, адже формування мотивації навчання в наших учнів, їх активності – зараз в центрі уваги майже всіх педагогів.
Виходячи з цього, зростають вимоги до уроку. Він повинен, як і завжди, бути направленим на розв′язання серйозних проблем науково-теоретичної підготовки, але разом з тим приносити радість пізнання світу, радість від участі в процесі пізнання.
Школи України уже другий рік працюють за новими програмами з фізики. І перед вчителями фізики постає ряд нових проблем:
як перебудуватись на викладання предмету за новими програмами;
як оцінити якість нових підручників;
які методичні комплекси краще взяти на допомогу;
як зацікавити дітей;
де знайти цікаві мотиви на кожний урок;
де знайти цікаві проблеми на кожний урок;
як впровадити принцип особистісно-орієнтованого навчання ,як керівництво до дії.
Основними вектор-напрямками в процесі викладання фізики є і залишаються :
вивчення в 7-9 класах закінченого курсу фізики, що включає елементи базових знань про явища природи, розкриває суть фундаментальних наукових фактів, гіпотез, понять і законів фізики, їх історичний розвиток;
викладання фізики в 9-11 класах;
підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання;
участь вчителів області у Всеукраїнському конкурсі педагогічної майстерності „Вчитель року-2009” в номінації „фізика”.
Яка ж мета вивчення фізики в освітній школі при особистісно-орієнтованому підході до процесу навчання?
Навчання фізики в основній школі має за мету знайомство з фізичними явищами і методами наукового пізнання природи, формування на основі цього знайомства уявлень про фізичну картину світу. Процес навчання фізиці повинен бути орієнтований на розвиток пізнавальних інтересів, інтелектуальних і творчих здібностей школярів, формування умінь самостійно здобувати нові знання у відносності з життєвими потребами і інтересами.
В практиці роботи школи задачі розвитку пізнавальних інтересів, інтелектуальних і творчих здібностей учнів як завжди відноситься на другий план, а на першому плані залишається задача оволодіння „сумою знань”. Однак, оволодіння „сумою знань” неможливе без розвитку розумових здібностей, а будь-яка „сума знань”, признана сьогодні необхідною кожному, завтра буде визнана неповною чи в значному ступені безкорисною. Актуальною задачею сучасної школи є перенесення основної уваги з процесу „передачі знань” на розвиток інтелектуальних і творчих здібностей школярів, формування умінь самостійного придбання нових знань у відповідності з життєвими потребами і інтересами учнів.
Для досягнення даної мети необхідно, за Л.С.Виготським, навчання і розвиток відбуваються ефективно в тому випадку, якщо запропоновані в процесі навчання за рівнем складності декілька вищі досягнутого рівня розвитку учня. Якщо проблеми, які виникли сьогодні перед учнем, він зможе розв′язати за допомогою вчителя, то назавтра він зможе розв′язувати такі проблеми самостійно. Ця орієнтація на „зону найближчого розвитку”, на „завтра”, а не на „вчора” розвитку дитини. При такому підході на кожному уроці перед учнями треба ставити „важкі проблеми”, що вимагають розумових зусиль.
Але орієнтування тільки на „важке навчання” з постановкою все більш складних проблем на кожному уроці не гарантує успіху. Як коня можна силою привести до річки, але не можна заставити напитися, так і учня можна заставити сидіти на уроці фізики, але неможливо примусово чомусь навчити і розвинути його здібності. Кінь може пити воду, коли захоче, учень вчитися – тільки тоді, коли захоче вчитися. Для досягнення успіхів в навчанні і розвитку учнів необхідна їх внутрішня мотивація до процесу навчання.
Як створити таку мотивацію?
Вибір засобів для мотивації до навчання в основній школі невеликий. В цьому віці учні не замислюються серйозно про „далеке майбутнє” після закінчення школи. Практично єдиний дієвий засіб мотивації навчання в цьому віці – пробудження інтересу до предмету, що вивчається. Загальною закономірністю людської психіки є невимушена увага до всього нового, раніше небаченого, невідомого, яскравого, ефектного. Фізика – навчальний предмет, що наділений можливістю залучення уваги учнів майже на кожному уроці демонстрацією нового, невідомого їм природного явища, фізичного ефекту. Треба використовувати цю перевагу на кожному уроці.
Пізнання світу і розвиток здібностей людини відбувається тільки в процесі його індивідуальної самостійної і активної пізнавальної діяльності. Тому всі досліди по спостереженню фізичних явищ, експерименти по вивченню фізичних властивостей тіл, перевірці гіпотез, доступні і безпечні для самостійного виконання школярами, треба намагатися передати учням на самостійне виконання.
Використання діяльнішого підходу до процесу навчання при поверхневому погляді може здатися простою справою. Замість довгих пояснень учитель пропонує прочитати самостійно наступний параграф підручника, самостійно виконати описані в ньому досліди, самостійно відповісти на контрольні питання чи виконати завдання тесту для самоперевірки результатів навчання. Формально це діяльнісний підхід до процесу навчання. Але індивідуальна самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути активною і ефективною лише за умови достатньо високого рівня їх внутрішньої мотивації до цієї діяльності.
Завдання вчителя – це лише зовнішня, малоефективна примусова мотивація.
Ефективним засобом підвищення рівня мотивації до пізнавальної і творчої діяльності може служити використання методу проблемного навчання. Коли мова йде про необов’язкові заняття з учнями за їх інтересами, доречність використання методу проблемного навчання не викликає сумніву. Але можливість систематичного використання цього методу на звичайних уроках багатьом уявляється вельми сумнівним. Чому ж ті самі учні, які не бажали прикласти мінімальних зусиль для запам’ятовування двох речень визначення фізичних величин і одиниці їх виміру, раптом захочуть виконувати самостійні експериментальні дослідження залежності цієї величини від іншої величини?
Треба усвідомлювати, що школярі не заучують і не запам’ятовують щось із запропонованого вчителем не всупереч йому, а тільки тому, що їх це не цікаво. Головна причина нудьги і апатії учнів на уроках – це не лінь, а безділля. Більшу частину уроку за схемою „опитування – пояснення – закріплення” розум і руки учнів знаходяться у стані бездіяльності, їм необхідно тільки „пристойно виглядати” – не розмовляти, не читати сторонню літературу, не перемовлятися з дорослими, не задавати важких чи невмісних запитань.