Сторінка
33

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради)

Позитивний аспект щодо оподаткування нерухомості, коли об'єктом виступає майно, а не власник з його доходами, спричиняє суперечності, і врешті-решт, можна подолати за допомогою механізму надання пільг. Суть цих суперечностей полягає у тому, що є багато власників майна, які не мають необхідних доходів для того, аби сплатити податок. Насамперед це стосується осіб із фіксованими доходами - пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від нерухомого майна. З одного боку, дилема: сплатити податок чи відмовитися від власності, є болючою та небезпечною за своїми соціальними наслідками, а з другого - змушує до ефективнішого використання нерухомого майна. Проте система пільг, що відпрацьована в країнах, які використовують податки на майно, дає змогу уникнути можливих небажаних наслідків і захистити найуразливіші верстви населення.

Податок на нерухоме майно вже внесений до складу вітчизняної системи оподаткування, його запровадження передбачене і таким важливим документом стратегічного спрямування, як програма „Україна-2010”. Проте практичне втілення цих податків з року в рік відкладається. Починаючи з 1995р. в Україні було розроблено декілька законопроектів з оподаткування нерухомості, деякі з них розглядалися Верховною Радою, але далі слухань справа не зрушилася.

Незважаючи на багаторічний досвід ринкових країн у сфері майнового оподаткування (півторасторічного адміністрування аналогічного податку у США), а також на те протистояння, яке викликають спроби запровадження податків на нерухомість в Україні, більшість урядовців наполегливо домагаються включення до системи оподаткування цього найпроблемнішого та ще й, на думку багатьох опонентів, найнедоцільнішого майнового податку [14,с.209-216].

Насамперед, постає питання: що таке розкіш? За словами класика політичної економії А. Сміта, розкіш - це сукупність зручностей, які не є необхідністю. Поняття розкоші неодноразово змінювалося в процесі розвитку суспільства, та межа між необхідними предметами й предметами розкоші завжди була відносною і рухомою. Саме поняття розкоші час­тіше використовується соціалістичними економічними системами з їхнім знеособленим механізмом перерозподілу, аніж за умов соціальне орієнтованої ринкової системи, для якої основною метою є всебічне зростання споживання.

Бурхливий розвиток виробництва, поява дедалі нових товарів споживання, зростання потреб населення, урбанізація спричиняють постійну змінність ставлення до тих чи інших предметів ужитку. Те, що донедавна вважалося розкішшю або забаганкою, з часом стає предметом першої необхідності (автомобілі, обчислювальна техніка, комп'ютери, засоби зв'язку тощо). Така рухомість межі між предметами першої необхідності та предметами розкоші в умовах існування податку на коштовне майно, що є предметом розкоші, потребуватиме постійного коригування складу об'єктів оподаткування, а це навряд чи сприятиме ефективному справлянню цього податку.

Крім того, не слід забувати, що підставою для оподаткування предметів розкоші може бути лише самодекларування, отже, податок на коштовне майно стане податком на чесність, і „страждати ” від його запровадження будуть лише чесні та дисципліновані платники. Самодекларування обов'язково сприятиме масовому ухилянню від сплати цього податку, а отже стане на заваді вирішенню такої важливої етичної проблеми, як формування податкової культури платників.

Реформування місцевих податків і зборів у напрямку посилення їхнього фіскального значення повинно передбачати не лише віднесення до їхнього складу деяких загальнодержавних податків, а й введення податку на нерухомість, розширення переліку тих місцевих податків, які є платою за певні місцеві послуги і відображають політику місцевих властей. Безпідставними є побоювання щодо недоцільності надзвичайного збільшення кількості податків, яке ще не означає збільшення загального рівня податкового тягаря. У деяких зарубіжних країнах кількість місцевих податків сягає 50-100 видів (Франція - понад 50, Італія - понад 70, Бельгія - понад 100). Численність невеликих за розмірами податків, які всі одночасно не сплачує ні один із платників, створює уявлення про невеликий податковий тягар [43,с.34-39].

Розширення переліку місцевих податків і зборів повинно проходити за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних коштів. Наприклад, збори на прибирання та освітлення вулиць, за збирання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

За умов загрозливої екологічної ситуації в Україні корисними стануть місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати у вигляді штрафів за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів, захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки можуть стати дієвим інструментом у справі збереження та охорони довкілля і покращення екологічної ситуації в країні.

Нині вигідне територіальне розташування населених пунктів, сприятливі природно-кліматичні фактори, наявність і використання корисних копалин та інші чинники майже не впливають на рівень економічного та соціального розвитку територіальних громад, насиченість об'єктами соціальної та побутової інфраструктур, ступінь задоволення суспільних потреб населення. Склалося становище, за якого „багаті ” природними ресурсами території знаходяться у жалюгідному стані, потерпають від нестачі електроенергії, відсутності газопостачання, комфортабельних шляхів сполучення; місцеві органи влади не мають коштів для утримання в належному стані вулиць, парків, місць відпочинку, кладовищ тощо.

Очевидно, встановити залежність між об'єктивними факторами сприятливого природного та територіального розташування населених пунктів і рівнем добробуту територіальних громад можна за допомогою особливих місцевих податків чи зборів, які доцільно стягувати з суб'єктів господарювання, що здійснюють промислове споживання цих благ з метою одержання вигоди. Наприклад, в процесі видобутку та вивезення корисних копалин споживачі завдають певної шкоди довкіллю, забруднюють його, користуються шляхами сполучення, що приводить до передчасного їхнього зносу, тощо. На території таких населених пунктів доцільно запроваджувати спеціальні місцеві податки та збори з користувачів природних багатств, а кошти спрямовувати на охорону довкілля, відновлення спожитих природних благ, створення необхідних умов для життєдіяльності населення.

Поряд із піднесенням ролі власних дохідних джерел у формуванні місцевих бюджетів, не менш важливою проблемою є вдосконалення процесу надання регулюючих доходів. Нині механізм бюджетного регулювання передбачає зарахування до доходів місцевих бюджетів частини від надходжень загальнодержавних податків та обов'язкових платежів, що справляються на території місцевого самоврядування. Перелік регулюючих доходів і розміри відрахувань встановлюються щорічним законом про Державний бюджет України.