Сторінка
3
Тоді ж формується англійська школа політекономії, яка започаткувала дослідження основних принципів оподаткування і податкової системи, що не втратили своєї актуальності й сьогодні. Основоположником західної фінансової науки, і податкової теорії зокрема, справедливо вважають англійського економіста А. Сміта, котрий у своїй роботі „Дослідження про природу та причини багатства народів” визначив три джерела доходів: землю, працю, капітал, які забезпечують державне господарство фінансовими ресурсами. Найбільшим досягненням А. Сміта вважають визначення чотирьох принципів оподаткування.
Ще одним із найвідоміших представників анлійської класичної школи, який багато уваги приділяв фінансовій науці і податкам зокрема, був Д. Рікардо (1772-1823). Він, як і його попередник А.Сміт, усією силою своєї логіки доводив потребу звільнення капіталу від податків, або історичного їх скорочення. Особливо гострій критиці Д. Рікардо піддавав непрямі податки. Він наголошував, що непрямі податки скорочують споживання, збільшують витрати виробництва, чим суттєво впливають на розмір прибутку підприємств. Проте Д. Рікардо категорично стверджував, що усі податки – зло, і вони мають лише негативну дію на всі сторони життя суспільства, пояснюючи точку зору впливом оподаткування на процеси розширеного відтворення, коли зростання податків призведе зрештою до скорочення виробництва. Таким чином, Д. Рікардо визначив завдання податкової державної політики – заохочувати накопичення й розширення виробництва [62]. Наприкінці ХIХ століття і особливо на початку ХХ-го з’являється низка нових напрямів дослідження податків, зокрема маржиналізм, або суб’єктивно-психологічна школа. Її представники – англійський економіст Л. Вальрас (1834-1910) відстоював ідею, що основою поведінки людини у господарському житті, або на ринку товарів і послуг, є її суб’єктивно-психологічні оцінки, зокрема прагнення задоволення.
Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування зробили представники шведської школи. Мається на увазі насамперед К. Віксель (1851-1926), який уперше застосував і науково обґрунтував роль податків у підвищенні суспільного добробуту. Він уперше розглянув податки не відокремлено, а в тісному взаємозв’язку з державними витратами на вигідні суспільству заходи. До його заслуг слід віднести те, що він заклав основи справедливого оподаткування відповідно до принципу еквівалентності між сумою сплачених податків і отриманими суспільними благами й послугами. Дослідження К. Вікселя в галузі оподаткування були спрямовані на досягнення рівності усіх громадян перед законом, зростання економічного добробуту й мирного співіснування. Новим принципом справедливого оподаткування Віксель вважав корисність податків і досягнення еквівалентності між сумою вилучених податків та одержаними від держави послугами. Віксель вважав за доцільне розширити державний сектор із метою забезпечення послугами населення з низькими доходами. Податки, за його твердженням, не повинні порушувати добробуту окремих соціальних груп, якщо за рахунок державних послуг добробут окремих верств населення не підвищується, то вони мають бути звільнені від податків. У цілому теоретичні висновки мали великий вплив на розвиток науки про оподаткування і створення сучасної шведської податкової моделі.
Світова економічна криза 1929-1933 років поклала край багатьом сподіванням окремих учених про здатність створеної економічної системи до саморегулювання й досягнення на цій основі рівноваги у господарстві.
У середині ХХ століття в науці про оподаткування запанувала доктрина Джона М. Кейнса (1883-1946). Він досить аргументовано довів, що виправити становище можна тільки за допомогою державного втручання в економіку, вважаючи, що саме держава може сприяти досягненню рівноваги між платоспроможним попитом і обсягами виробництва за допомогою державних видатків, позичкового процента і податків. „Прибутковий податкок, особливо в тому разі, коли існують різкі відмінності у ставках оподаткування „зароблених” і „незароблених” доходів, податок на прибуток із капіталу, податок на спадщину, та інші податки відіграють не менш важливу роль, ніж норма відсотка”, - стверджував Кейнс [12,с.96]. Він обґрунтував „основний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути цілком упевнені не лише з апріорних міркувань , а й з досвіду , полягає він у тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростання доходу, але тією самою мірою, якою зростає дохід” [12,с.97]. Тому він вважав, що держава повинна вилучати за допомогою податків частину заощаджень і фінансувати за їхній рахунок державні витрати й інвестиції. За „навмисного” використання податкової політики як інструменту справедливішого розподілу доходів вона . здійснюватиме найбільший вплив на зростання схильності до споживання”, що в цілому приведе до забезпечення економічного зростання.
Дж. Кейнс стверджував, що надходження майже за всіма податками залежать не лише від змін у податкових ставках, а й від коливань розміру номінальних доходів. Це положення стосується насамперед прибуткового податку, що стягується за прогресивними ставками. В умовах інфляції бюджетні надходження зростають швидшими темпами, ніж доходи громадян, що сприяє стабільності бюджету.
Усе це дає підстави говорити, що Дж. М. Кейнс запропонував нову теорію податків, спрямовану на регулювання економіки в умовах кризового стану ринкового господарства. Його погляди мали великий вплив на подальший розвиток фінансової науки. Слід наголосити, що майже 30 років ці положення домінували в науці. І лише циклічні кризи 70-80 років змусили дещо критично подивитися на постулати Кейнса.
Окремі наукові дослідження в оподаткуванні у другій половині ХХ століття дістали назву неоконсерватизму. Найвідомішим представником цього напряму вважається М. Фрідман, голова чиказької школи. Основним висновком його наукових досліджень є твердження, що втручання держави в економіку має бути обмежене грошовою сферою. На його думку, треба проводити таку грошово-кредитну політику, яка б створювала умови для підприємницької активності. Для цього грошову масу в обігу слід збільшувати не більш як на 3-5%. Цей напрям в економічній теорії дістав назву монетаризму. Проте монетаристи схильні розглядати податки як вбудовані в економічну систему „механізми гнучкості”, що амортизують кризові явища в економіці. Ці теоретичні положення неокласиків стали основою податкової політики США й Великобританії, а згодом і більшості країн із розвиненою ринковою економікою.
Завантажити реферат