Сторінка
28
Місцеві прибуткові податки. Прибутковий податок з громадян добре узгоджується з принципами платоспроможності, і збільшення надходжень до бюджету пропорційно місцевому економічному зростанню (з огляду на те, що значна частина цього податку стягується біля джерела одержання грошей). Він традиційно вважається одним з найдосконаліших видів фіскальних інструментів, повсюдне практичне використання якого має також солідне теоретичне обґрунтування. Проте з фінансової теорії відомо, що хоча прибутковий податок не перекручує відносних цін товарів, але він впливає на вибір між працею і дозвіллям, а тому відповідно і на поведінку економічних агентів, зумовлюючи виникнення чистих втрат добробуту (надлишкового податкового тягаря). Крім того, прибутковий податок, як правило, буває прогресивним. Але, по-перше, економічна доцільність прогресії в прибутковому оподаткуванні давно заперечується, а по-друге, не існує загальновизнаних доказів того, що будь-який ступінь є оптимальним [9].
Трохи гірша справа із відповідністю прибуткового податку специфіці завдань територіальних громад. І пояснюється, це тим, що прибутковий податок тісніше, ніж, наприклад, податок на нерухомість пов'язаний із динамікою господарської кон'юнктури. Крім того, слід враховувати, що люди відносно легко можуть переміщати джерело свої доходів, якщо тільки з'ясують, що в тій чи іншій місцевості вони змушені нести підвищені податкові зобов'язання.
Можна виділити два способи побудови місцевого прибуткового податку:
- коли місцева влада самостійно встановлює його базу і ставки;
- коли місцевий прибутковий податок виступає тільки як надбавка до загальнодержавного податку.
Кожний з них має свої переваги та недоліки. Перший спосіб зручний, що дає змогу краще пристосувати прибутковий податок до специфічних завдань конкретної територіальної громади. Проте його важко реалізувати, оскільки самостійне обчислення і стягнення власних податків на рівні органів місцевого самоврядування можуть бути дуже трудомісткими. Другий спосіб простіший із технічної точки зору, але недолік його в тому, що загальнонаціональне регулювання оподатковуваної бази може не збігатися з місцевими інтересами.
Однак, незважаючи на те, що з організацією обчислення і стягнення місцевого прибуткового податку існують певні проблеми, а також його неповну відповідність принципам місцевого оподаткування, деякі європейські експерти вважають цей податок одним із найадекватніших місцевих ресурсів. Така позиція підтверджується і практикою: в окремих країнах спостерігається тенденція до зростання його частки в податкових доходах місцевої влади. Наприклад, якщо в США на початку 30-х років питома вага місцевого прибуткового податку в загальній сумі доходів штатів і місцевих органів влади становила 1-2 відсотка, то в останні роки - 12 відсотків.
Місцеві податки з прибутку підприємств. У фінансовій теорії інколи заперечують саму ідею стягнення окремого податку з прибутку підприємств (в розвинутих країнах платниками цього податку є корпорації), тому, що в кінцевому підсумку „ . не корпорації сплачують податки, а люди: ті, хто працює у корпорації, ті хто вклав в неї капітал, ті, хто купив товари, зроблені нею” - це слова Дж.Ю. Стигліца, з його книги „Экономика государственного сектора”.
Тому вважається за доцільне об'єднати цей податок з прибутковим, наприклад, таким способом, щоб податок із прибутку виступав тільки як авансові внески, зроблені підприємством за прибутковим податком даного акціонера. У багатьох країнах певні кроки в цьому напрямі вже зроблені, а саме: або застосовується нульова (чи знижена) ставка щодо прибутку, який розподіляється на рівні підприємства на дивіденди, або вже на рівні акціонерів враховується сума корпоративного податку, раніше сплаченого підприємством з одержуваних дивідендів [13].
Однак поки податок на прибуток існує як окремий, він може становити одне з важливих джерел місцевих фінансових ресурсів. В зв'язку з цим, слід зазначити, що цей податок багато в чому має ті ж переваги й недоліки, що й прибутковий податок з громадян. З одного боку, він добре враховує платоспроможність юридичних осіб. Оскільки об'єктом оподаткування є прибуток, що традиційно характеризується як сума, котру можна витратити без зазіхання на капітал, то, на відміну від багатьох інших податків, він не зачіпає, або принаймні менше зачіпає саме джерело прибутків - капітал підприємства. Проте, з другого боку, податок на прибуток тісно пов'язаний із динамікою економічної кон'юнктури, що незручно з огляду на специфіку місцевих завдань. Крім того, уникаючи оподаткування, прибуток можна відносно легко перевести в іншу місцевість або приховати шляхом зміни місця реєстрації підприємства, обрання відповідних принципів облікової політики, маніпуляцій із звітністю, використання механізмів трансфертних цін тощо. Тому в окремих країнах вважається за доцільне на рівні місцевих органів влади стягувати не податок з прибутку юридичних осіб як такий, а податок, що виплачується з прибутку, але вже враховує споживання підприємством місцевих ресурсів, яке вимірюється кількістю найманих робітників, займаною площею, вкладеним у підприємство капіталом тощо. Податки, побудовані за таким принципом, зокрема існують у Франції (так званий податок на професію, що встановлюється з урахуванням таких економічних показників, як сума витрат на оплату праці, торговий оборот, вартість усіх або частини виробничих фондів підприємства), Німеччині, в Австрії та деяких інших країнах - промисловий податок, що складався до 1997 року з двох частин: податку на промисловий прибуток і податку на промисловий капітал. Проте відомо, що згадані податки теоретично суперечливі й технічно складні і вже тому далекі від ідеалу.
Що стосується механізму побудови місцевого податку з прибутку підприємств, то очевидно, що він може виступати переважно у вигляді місцевої надбавки до загальнодержавного податку, оскільки створювати спеціальні місцеві правила обчислення фінансових результатів господарської діяльності явно недоцільно, хоча можна використовувати національну податкову базу і вносити до неї деякі корективи, виходячи з місцевих умов.
Завантажити реферат