Сторінка
34

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради)

Зміцненням позицій місцевого самоврядування, ознакою їхньої фінансової самостійності стало б надання органам місцевого самоврядування права встановлювати у законодавче визначених максимальних межах надбавки до загальнодержавних податків і зборів, звичайно, при загальному змен­шенні базової (мінімальної) ставки оподаткування.

Різке розшарування суспільства внаслідок поглиблення кризових явищ спричинило значне збільшення кількості безробітних, бідних, жебраків і безпритульних. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів унеможливив надання допомоги таким категоріям населення на рівні, достатньому для їхнього пристойного існування. І тому одним із шляхів вирішення цієї нагальної проблеми могло б стати надання права місцевим органам самоврядування встановлювати (хоча б тимчасово) надбавки до податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян (відповідно до зростанню нагромаджень, оплати праці на підприємствах, що працюють на території місцевої ради) з цільовим спрямуванням одержаних коштів на створення громадських їдалень, притулків для бідних, надання допоміг соціально- незахищеним верствам населення, які з тих чи інших причин залишилися поза державною системою соціального захисту.

Доцільним заходом було б утворення в складі бюджетів територіальних громад спеціального фонду підтримки бі­дних, до якого можна зараховувати кошти від встановлених надбавок до загальнодержавних податків і обов'язкових платежів.

Одним з можливих напрямків розширення переліку місцевих податків і зборів є запровадження місцевих акцизів, наприклад на тютюнові та алкогольні вироби; повернення до використання податку з продажу імпортних товарів. Окрім фіскальної функції, податок з продажу імпортних товарів виконував би ще й протекціоністську, а місцеві акцизи на алкоголь і тютюн обмежували б споживання шкідливих для здоров'я людини товарів.

Особливого значення в умовах становлення інституту місцевого самоврядування набуває питання щодо прав місцевих властей в галузі місцевого оподаткування. Європейською хартією місцевого самоврядування (ст. 9) зазначено, що місцеві власті мають повноваження визначати розміри місцевих податків і зборів згідно з чинним законодавством. Як правило, загальнодержавним законодавством передбачається перелік місцевих податків і зборів та їхні максимальні ставки, а органи місцевого самоврядування встановлюють конкретні ставки цих податків на своїй території в межах визначених максимальних розмірів [25,с.9-12].

У вітчизняній економічній літературі неодноразово висловлювалися пропозиції щодо необхідності надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати на своїй території власні податки та збори. Як аргумент висувається теза про те, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, отже, дадуть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів.

Загалом, ця точка зору є правильною, однак за нинішніх умов тривалого спаду виробництва та досить високого податкового тягаря і через це, гострого дефіциту фінансових ресурсів, надання місцевим властям повної самостійності у сфері місцевого оподаткування може мати непередбачувані наслідки. Тому на початковому етапі становлення місцевого самоврядування в Україні, коли можливості місцевих властей щодо залучення альтернативних податкових джерел доходів обмежені й немає для цього належного досвіду, держава повинна залишити за собою право здійснювати загальний контроль і визначати граничні межі місцевого оподаткування.

Фіскальна самостійність - важлива передумова фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. Можливість вибору форм і ставок оподаткування робить місцеві власті підзвітними та підконтрольними у своїй діяльності. Якщо всі питання місцевого оподаткування регламентує центральний уряд, то й усі недоліки, пов'язані зі справлянням місцевих податків і зборів, автоматично переклада­ються на його плечі. Більше того, формування дохідної частини місцевих бюджетів визначає обсяги та напрямки використання одержаних коштів. Отже, беручи на себе відповідальність за формування в усіх деталях доходів місцевих бюджетів, центральний уряд тим самим значною мірою бере на себе відповідальність за витрачання коштів. Якщо ж місцеві органи влади одержать певну свободу у сфері місцевого оподаткування, то саме на них буде покладена відповідальність за напрямки та ефективність витрачання коштів від запроваджених податків.

Місцеві органи влади в багатьох країнах (США, Франції, Італії) наділені правом самостійно встановлювати місцеві податки та збори. Така самостійність може виявлятися у різних, найприйнятніших для конкретних умов кожної країни формах що відповідають державному устрою (федеральна чи унітарна держава) та розподілу повноважень між центральним урядом і місцевим самоврядуванням. Органи місцевої влади можуть мати необмежені права у місцевому оподаткуванні, виборі форм обкладання та його розмірів. Самостійність місцевих властей обмежується з боку держави за допомогою:

1. Встановлення обов'язкових місцевих податків і зборів. Так, найважливіший місцевий податок на нерухоме майно обов'язковий для запровадження місцевими органами само­врядування таких країн, як Франція, Фінляндія, Італія, Іспанія, Туреччина, Австрія, Данія. Обов'язковими є місцеві податки на доходи фізичних осіб у Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства - у Франції, Португалії; на торгівлю - в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компанії - в Австрії, Фінляндії, Італії, Іспанії.

2. Визначення ставок місцевих податків і зборів. Так, ставки місцевого податку на нерухомість визначаються центральними органами влади у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб - у Болгарії та Латвії; на торгівлю - в Албанії; на компанії - у Фінляндії.

3. Встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, в межах яких місцеві органи влади самостійно визначають ставку оподаткування. Така практика застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Іспанії та інших країнах; податку на доходи фізичних осіб - у Норвегії, Естонії; податку на торгівлю - в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства - у Франції, Угорщині, Португалії; на компанії - в Австрії, Франції, Іспанії, Угорщині.

Обмеження фіскальної самостійності місцевих властей у зарубіжних країнах стосуються не всіх місцевих податків, а лише тих, що здійснюють макроекономічний вплив та визначають ефективність і справедливість системи оподаткування загалом.

У розвинутих ринкових країнах набагато більше виникає проблем і дискусій з приводу запровадження місцевими органами самоврядування податків за низькими ставками з метою залучення на свою територію підприємницького капіталу (це стосується в основному податків на підприємницьку діяльність). Виникає певне суперництво між окремими територіями. У доповіді Керівного комітету місцевих і регіональних органів влади (СОЕК) про місцеве фінансування в Європі, підготовленій за участю професора Девіда Кінга та пана Ремі Жек'єра, аналізується ця ситуація та ймовірні її наслідки. По-перше, може знизитися рівень надання місцевих послуг, тобто недостатнє фінансування місцевих потреб, на що не погодяться виборці. По-друге, протягом певного часу виборці миритимуться з невисоким рівнем комунальних послуг у розрахунку на перспективу залучення підприємницького капіталу в умовах низького оподаткування. Через це, суперництво в галузі оподаткування припустиме лише тоді, коли воно відповідає інтересам виборців.