Сторінка
1

Суть і функції фінансів

Фінанси — це економічний інститут, покликаний оптимізувати використання вартості та її форм, які виникають в розвинутій системі товарно-грошових відносин. Окремо від грошей і руху грошових ресурсів при розподілі й перерозподілі національного доходу в грошовій формі не можуть існувати фінансові відносини та створюватися фінансові ресурси.

Існування фінансів зумовлене товарним виробництвом і грошовими відносинами, необхідністю використання вартості та її форм у розширеному відтворенні виробництва.

Розподіл сукупного суспільного (валового внутрішнього) продукту, або рух матеріальних благ, у процесі розширеного відтворення виробництва проявляється в основному через грошові відносини, через створення, розподіл і використання грошових доходів і нагромаджень.

Фінанси виражають одну з головних сторін виробничих відносин. Їх суть і призначення вірно розкриваються лише при розгляді їх як особливого економічного інституту. Ціна, доходи, кредит — це ті економічні важелі, за допомогою яких оптимізується використання вартості і її форм у процесі розширеного виробництва.

Розглядаючи фінанси як систему грошових відносин, слід зауважити, що не будь-які грошові відносини можуть розглядатися як фінансові. Вартісна форма економічних відносин не може служити основою для поширення фінансів на всю систему грошових відносин. Фінанси підприємств відображають лише такі економічні відносини, які пов'язані з мобілізацією і використанням грошових доходів та нагромаджень, утворюваних у процесі виробничої діяльності.

Організація грошового обігу, система ціноутворення, реалізація і купівля населенням товарів засновані на грошових відносинах, на використанні вартості та її форм, але вони від цього не стають фінансовими відносинами.

Отже, із усієї сукупності різнобічних грошових відносин важливо виокремити ті, котрі характеризують специфіку фінансів. Зауважимо, що сьогодні в Україні в умовах переходу до ринкової економіки товарна маса реалізується навіть через бартерний обіг, але такий вид відносин не можна ототожнювати з фінансовими. Тимчасові явища породжені економічною кризою та інфляцією, вони зруйнували грошову систему.

За фінансовими відносинами завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес створення, розподілу і використання національного доходу й державного бюджету (в державному бюджеті зосереджується істотна частина фінансів держави, через нього нагромаджуються фінансові ресурси, здійснюється фінансування соціально-культурних заходів і всього народного господарства).

Нині нагромадження фінансових ресурсів в Україні йде надто важко. Напруження посилюється в міру просування до ринкової економіки, і це закономірно, бо зміна старого способу виробництва змінює природу й призначення фінансів, методи і форми організації фінансових відносин.

Природно, що перехід до ринкової економіки потребує розробки проблем фінансових ресурсів і насамперед вивчення питань стабілізації товарно-грошових та інших економічних процесів, що сугї»во впливають на стан фінансів держави." Конче необхідно дослідити виробничі відносини, пов'язані з рухом грошових ресурсів, створенням грошових доходів і нагромаджень.

Система виробничих відносин у суспільстві синтезуї.

Два начала — усуспільнення і відособлення — і зумовлена станом продуктивних сил, змістом й характером праці.

Усуспільнення є найважливішим фактором кооперації праці, і без нього неможливо з'ясувати специфік суспільних, виробничих відносин та їх складової частини — фінансових відносин.

Поряд з' цим неможливо ігнорувати й економічну відособленість праці, виробництва, окремих соціальних груп, класів, професій. Чим вищий ступінь фінансово-економічної відособленості і повніша самостійність окремих регіонів, тим ширша можливість вибору способів дії, отже, вищий рівень відповідальності, ініціативи, заповзятливості, притаманних ринковій економіці.

Основу функціонування ринкової економіки як саморегулюючої системи становить закон вартості, що виступає регулятором збалансування попиту і пропозиції, пропорціональності розвитку шляхом територіального і галузевого перерозподілу фінансових ресурсів та продуктивних сил.

Проте усі промислове розвинуті країни нині діють на принципах регульованої ринкової економіки, що досягається завдяки застосуванню системи фінансових важелів: податків, амортизаційних відрахувань, державних дотацій, субвенцій і субсидій, кредиту тощо.

Відмова від централізованого планування при відсутності чіткої системи фінансових важелів призводить до руйнування встановлених економічних зв'язків між регіонами і підприємствами, до спаду виробництва, нестримного зростання цін.

Ціну виробництва складають витрати виробництва плюс середній прибуток. Саме ціна виробництва є основою коливання ринкових цін. При цьому норма прибутку як рушійна сила виробництва визначається через відношення прибутку до всього авансованого капіталу (постійного й змінного). В умовах конкуренції товарів власник для одержання більшого прибутку вимушений постійно дбати про скорочення витрат виробництва і поліпшення якості продукції або переміщувати капітал в іншу галузь. Цьому сприяє і чітка система фінансових важелів, яка перешкоджає одержанню необгрунтоване високих прибутків. Тут дуже важливо враховувати, що в умовах здорової ринкової економіки, як правило, попит відповідає пропозиції, тобто витримується баланс попиту і пропозиції.