Сторінка
11

Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

голоснєва динаміка;

динаміка будь-якого розвитку чи зростання;

соціальна динаміка або соціодинаміка;

динаміка мисленнєвих процесів тощо.

Динаміка покладена нами в основу, так званого динамічного принципу побудови процесі освоєння будь-якого з духових інструментів.

Динамічний принцип – базовий вектор и спосіб дії, який визначає форму та амплітуду рухових дій, побудованих на певному – доцільно побудованому алгоритмі. Віг забезпечує точно розподілену (по зусиллю та довжині) амплітуду рухового акту, підвищує м’язову активність. При правильно сформованих рухових діях в процесі навчання грі на духовому (та будь-якому музичному) інструменті динамічний принцип значно полегшує виконання технічних завдань в рефлекторному режимі – при найменших фізичних та мислених затратах (В.Н.Говор, 2003).

Дієвість динамічного принципу забезпечується його фізіологічними якостями, вираженими динамічним стереотипом.

Динамічний стереотип (греч. dinamikos – той, що відноситься до сили впливу; typos – відбиток; stereo, от лат.: повтор) вироблена умовно-рефлекторна реакція, при якій відповідь визначається не активним подразником, а умовним подразником, який раніше був застосований на цьому місці

Виходячи з теоретичного пояснення динамічності роботи нервової системи та створення динамічного стереотипу в процесі формування рухової навички, можна підійти до осмислення механізму дії динамічного принципу в процесі формування навичок управління виконавським апаратом.

Необхідність введення поняття динамічного принципу виникла як спроба пояснення змісту процесів, які відбуваються при засвоєнні алгоритмів, закладених у КМОДІ: від вільного дихання до сформованого стану гармонізованості цілісної Системи.

Проводячи пряму аналогію між мовленням та звуковидобуванням на духовому інструменті ми знаходимо безпосередню вказівку на логічний алгоритм дії на прикладі мовлення та вимовляння окремих звуків – відпрацьовувати рухи тіла не через механічний повтор, а через творчій повтор, поєднуючи звукорухи, словорухи та поступово переходячи до пасажної техніки.

Важливу роль в подібному переходу відіграє Рефлексія як один з проявів інтелекту (сприймання, відчуття, пам’яті, мислення, уявлення). У контексті музичної педагогіки рефлексія – тлумачиться як спосіб освоєння інструментально-ігрових прийомів та навичок на основі пам’яті відчуттів та їх емоційного забарвлення. Рефлексія використовується в якості індикатора відчуттів в процесі управління виконавським апаратом: від елементарних рухів – до цілісного виконавського комплексу.

По відношенню до духових інструментів, які не мають готового звукоряду вказаний підхід є актуальним та перспективним з наступних причин:

- по-перше – дозволив вперше в світовій практиці створити єдину технологію для всіх духових інструментів.

- по-друге – завдяки йому полегшується процес освоєння навичок побудови та управління звукорядом на якісно вищому рівні, ніж при традиційному підході;

- по-третє, з’являється можливість виявлення єдиного тембрового звучання в однорідних та різнорідних ансамблях.

При створенні програми КМОДІ В.Н.Говор визначив провідною метою даної програми музично-естетичний розвиток підростаючого покоління за допомогою залучення до виконавської діяльності у дитячому оркестрі елементарних інструментів по типу оркестру (К.Орфа), вважаючи, що саме діяльність такого виду буде сприяти поглибленню знань учнів у галузі музичного мистецтва, розвитку музичності, стимулюванні потреби до колективного художньо-естетичного спілкування.

Метою організації оркестрів дитячих елементарних музичних інструментів в початковій школі є відкриття саме для молодших школярів шляхів до спільної діяльності, інструментальному музикуванню. Вся діяльність в оркестрі спрямована на розвиток творчої активності формування відповідних вмінь та навичок.

В процесі оркестрового музикування вирішуються наступні завдання;

знайомство з різновидами дитячих елементарних музичних інструментів, оволодіння прийомами гри на них;

формування уявлень про виразну сутність елементів музичної мови та засобів музичної виразності, освоєння нотної грамоти

пробудження інтересу до творчого музикування та інструментальної діяльності;

розвиток музичних здібностей учнів (чуття ритму, ладу, темпу, звуковисотного, гармонічного, поліфонічного, тембрового та динамічного слуху), творчого потенціалу;

формування художнього смаку.

Автор також виділяє важливі умови організації процесу елементарного музикування, до яких відносяться:

матеріальні – наявність необхідного набору дитячих музичних інструментів;

організаційні – систематичність та методична спрямовані сит занять з учнями

системність – постійне ускладнення технічних та художньо-виконавських завдань ;

диференційованість – індивідуальний підхід та допомога кожній дитині.

Позитивною рисою дитячого музикування на елементарних інструментах (штабшпілях, глокеншпілях, маленьких ударно-шумових інструментах) є той факт, що їх освоєння не потребує спеціальної підготовки. Завдяки цьому учень відразу включається до процесу музичного виконавства. Оркестр такого типу може бути доповнено духовими інструментами (блок-флейти, кларнети, тріоли тощо) та струнно-щипковими (цитра, цимбали, гуслі).

Зміст програми розподілено на три роки навчання з поетапним набором знань умінь та навичок: музичних здібностей, формування відповідних вмінь та навичок:

від ритмізації текстів та побудові ритмічних алгоритмів у другому класі до складання мелодій й заданому ритмі та складних ритмічних імпровізацій у третьому та четвертому;

від елементарних звуковисотних звукових уявлень другому класі до оволодіння музичною грамотою та чмихання нот з листа і третьому та четвертому класі4

від музикування на елементарних та шумових інструментах (2 клас) до освоєння більш складних музичних інструментів (блок – флейта, гуслі у) у 3-му та 4-му класах.

До очікуваних результатів автор (Говор В.Н) відносить формування у школярів стійкого інтересу до інструментального музикування як форми колективної художньо-творчої діяльності.

Сучасні технічні засоби удосконалення гри на духових інструментах

В наш час духове виконавство розвивається дуже швидкими темпами. Але ще скоріше сьогодні зростають вимоги до нього. За таких умов традиційні методи викладання не завжди є достатньо ефективними. На думку багатьох прогресивних педагогів-духовиків, чималі методичні резерви знаходяться в тих технічних засобах, які сьогодні нам можуть дати сучасні наука і техніка.

З початку 70-х років в Україні технічні засоби використовуються отримання точних, об’єктивних даних при дослідженні факторів якості виразності звучання духових інструментів.

Професор Харківського державного інституту мистецтв І.Якустіді досліджував амбушюр та роботу язика валторніста за допомогою міограф і рентгенограм. В експериментах приймали участь 20 валторністів різної кваліфікації. Отримані дані піддавалися математично-статистичному аналізу за допомогою ЕОМ. Міографічні дослідження мали на меті виявлення оптимального варіанту формування амбушюру. Узагальнення отриманих даних призвело до переконання, що характерними рисами такого амбушюру є зближення кутів рота до центру ротової щілини і концентрація зусиль м’язів амбушюру головним чином в кутках рота Амортизуюча подушка, що виникає при цьому в центрі губ, на думку дослідника, дозволяє збалансувати опір губ з тиском на них мундштука і тим самим запобігти травмі губ.