Сторінка
5
В залежності від задач і умов застосування військової музики сформувалися її виражальні засоби та основні різновиди: сигнальна, стройова, суспільно-церемоніальна, розважальна та концертна.
Основним жанром військової музики є стройовий марш. Він розподіляється на такі різновиди, як: похідний або "швидкий", парадний, або "для урочистого проходження", колонний, фанфарний, зустрічний, похоронний, а також марш концертного типу. До стройової церемоніальної музики відносяться такі п’єси як: "Вечірня зоря", "Розведення караулів" і ін., призначені для обслуговування стройових, навчальних, церемоніальних і побутових потреб військових частин.
Репертуар воєнних оркестрів включає також танцювальні п’єси, увертюри, фантазії, попурі ті інші жанри легкої музики. Деякі марші, вальси, польки, мазурки та інші п’єси були присвячені конкретним бойовим епізодом воєнної історії, відображали в узагальнено-героїчних або ліричних образах патріотичні ідеї та мали умовні назви-девізи, наприклад, російські марші: "Вступ до Парижу", "Бій під Ляояном", "Мукден", "Геок-Тепе", "Герой", "Тріумф переможців", "Товарищі по зброї", "Прощання слов’янки"; вальси "На сопках Маньчжурії", "Амурські хвилі", мазурка "Улани" і т.ін. Деякі марші носять назву військових частин або родів військ, яким вони присвячені: Преображенський марш, марш Печорського полку, Колонний марш 14-го Гренадерського полку, Єгерський марш.
Концертна воєнна музика менш багата оригінальними п’єсами для духового ансамблю, асимілює твори симфонічної, оперної, хорової та вокальної музики, особливо воєнно-героїчного батального характеру.
Розвиваючи прогресивні національні традиції російської військової музики і наповнюючи їх новим змістом, сучасні композитори активно працюють в галузі військової музики.
Значний розвиток отримала концертна література для окремих духових інструментів. До репертуару сучасних військових духових оркестрів входять перекладання симфоній і симфонічних творів Д.Шостаковича, С.Прокоф’єва, А.Хачатуряна, Д.Кабалевського і ін., а також фрагменти із класичних і сучасних опер і балетів. Складність репертуару сучасних військових оркестрів, високі вимоги до його виконавської культури, викликали необхідність підготовки військових диригентів на базі вищої музичної освіти, (військовий факультет при Московській консерваторії), а також спеціальної підготовки військових музикантів.
Сучасний військовий оркестр – це духовий оркестр, який є штатним підрозділом військової частини. В сучасній армії військові оркестри функціонують в стройових частинах і з’єднаннях (в полках, дивізіях, на кораблях), при військових навчальних закладах і військових Академіях, при штабах військових округів.
Основою військового оркестру є група мідних духових інструментів-саксогорнів. До неї входять корнети in B, альти in Es, тенори та баритони in B, баси in Es та in B (в деяких військових оркестрах альти замінюються валторнами in Es). Крім того типовий склад полкового оркестру (так званий середній мішаний склад) містить групу дерев’яних духових інструментів: флейту, кларнети in B, а також валторни in Es або in Е, труби in B, тромбони, ударні інструменти, малий та великий барабани та тарілки. В оркестрах збільшеного складу (так званий великий мішаний склад) є також гобої, фаготи, кларнет in Es, літаври, інколи саксофони і струнні контрабаси, а група валторн, труб і тромбонів представлена більшою кількістю інструментів.
На відміну від симфонічного оркестру, склади військових оркестрів повністю неуніфіковані; в арміях різних країн застосовуються різні комбінації перелічених вище інструментів. В оркестрах французької армії з давніх-давен переважали дерев’яні духові інструменти; в німецькій армії, в оркестрах американської армії вагоме місце посідають саксофони.
Як бачимо з вищенаведеного, тенденції розвитку духових оркестрів та їх функціональне застосування значною мірою обумовлювались культурологічними чинниками історичних епох.
Музично-педагогічні аспекти становлення професійного вітчизняного духового виконавства
Історія вітчизняного професійного духового виконавства нараховує близько трьохсот років свого існування. Але коренями мистецтво гри на духових інструментах сягає у глибоку давнину та пов’язане, з одного боку, з народною музичною творчістю а, з іншого – із застосуванням духових інструментів в церемоніальній, обрядовій та військовій музиці.
Світське музичне мистецтво на теренах тодішньої Російської імперії до XVIII століття розвивалось, як прикладний вид, пов’язаний, в першу чергу, з театральними дійствами. Як відомо, дуже значний вплив на формування театру, зокрема, музичного, мало мистецтво ярмаркових скоморохів.
Любительське виконавство на духових інструментах, за визначенням В.В.Растригіна представляє собою особливий художньо-педагогічний компонент соціально-культурної діяльності. Ретроспективний аналіз соціально-педагогічної сутності оркестрового духового виконавства дозволив автору розробити періодизацію еволюції духового виконавства, яка має в своєму складі 5 етапів.
І ЕТАП ("етнічний") – до якого відноситься проміжок часу до XVIII ст., коли в духовому виконавстві, в тому числі й військовому, панували етнічні традиції музикування. Мистецтво виконавців на духових інструментах досить широко було представлено в музичному побуті Московської Русі. Змішані духові ансамблі виконували пісенну й танцювальну музику, приймаючи активну участь у світських дозвіллєвих та святкових заходах, що суттєво відрізняло традиції виконавства на народних інструментах від західноєвропейських зразків.
ІІ Етап ("фанфарний") в розвитку духового виконавства відноситься до початку XVIII століття, коли роль духових оркестрів у вітчизняній дозвіллєвій культурі посилюється. В музиці того часу переважали привітальні канти и фанфарні жанри. Названий період пов’язаний з просвітньою діяльність Петра I. В Росії того часу навчання на духових інструментах було широко розповсюдженим та дуже популярним. Навчання проводилось у армійських частинах, в так званих Трубацьких школах, у військово-навчальних закладах (Шляхетському сухопутному корпусі), а також при Академії мистецтв та столичних університетах .
В музичному житті Росії XVIII-го сторіччя поряд з ансамблями та оркестрами гобоїв, широке розповсюдження отримали ансамблі мідних духових інструментів, котрі використовувалися не тільки у військовій музиці, але і в домашньому дозвіллі, і особливо в музичному оформленні домашніх театральних постановок. Духова музика набуває великої популярності в садово-паркових комплексах російських поміщиків. Розвиток в цей період отримують традиції спільного виконання помпезно-тріумфальної музики хоровими колективами и мідними духовими ансамблями. Розвивається унікальна культура рогового оркестру. Характерною відмінністю цього періоду є організація приватних навчальних закладів, де під керівництвом європейських музикантів отримували підготовку кріпосні музиканти. В Москві найбільш значимим музичним навчальним закладом, з професійної точки зору, була школа Московського виховного будинку, учні якої після іспитів, що проводилися у Петербурзі, часто зараховувались в оркестри імператорських театрів. Період з другої половини XVIII сторіччя до кінця XIX сторіччя – час зародження російської духової школи, котре проходило під визначними впливом західноєвропейського, в першу чергу, німецького й чеського виконавства на духових інструментах.