Сторінка
22

Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

З перших днів існування консерваторії при відділі духових інструментів був створений духовий оркестр. Першим його керівником був Д.І. Катанський. В 30-і роки його очолювали Н.Г. Рахлін і П.Д. Леонтьєв. З 40-х і аж до 80-х років минулого століття діяльність духового оркестру звелася до обслуговування святкових і суспільно-масових заходів, що нівелювало усталену практику підготовки диригентів. І проте потреба в кваліфікованих кадрах примусила кафедру поставній в 1988 році питання про необхідність планомірної підготовки диригентів духового оркестру зі студентів, що виявили схильність і здібність до цієї спеціальності. З 1988 і по 1994 рік клас диригування вів народний артист України, професор Олександр Ісаакович Литвинов (1927–2007), у 1992–1994 роках – кандидат мистецтвознавства, заслужений артист Росії В.О. Богданов.

Суттєве значення у вихованні і навчанні майбутніх виконавців на духових інструментах має робота концертмейстерів кафедри. Так, в різні роки в класах працювали: А.М. Агішева, А.І. Волков, О.І. Габай, Е.С Клігман, І.В. Крижевая, Л.Н. Лозинсь-ка, СЯ. Рабинович, В.І. Саламатіна, Е.А. Шпет, В.Ф. Шукайлой інші. Сьогодні на кафедрі працюють досвідчені концертмейстери, лауреати і дипломанти різних конкурсів О.В. Грицина-Алтухова, А.Ю. Должикова, Л.М. Суздальцева, В.В. Киряєв, М.С Мохначова-Лінник, Н.Б. Міхєєва, О.Ю. Першина, СТ. Стеценко.

Можна з впевненістю сказати, що викладачі кафедри оркестрових духових інструментів як в минулому, так і тепер із честю справилися і справляються зі своїм завданням. Найбільш переконливо про успіхи цієї роботи свідчать справи випускників, які працювали і працюють на важкому теремі музичної культури як в Україні, так і за її межами.

На основі аналізу наукових підходів до проблеми становлення вітчизняної виконавчої школи гри на духових оркестрових інструментах, проведеного в наведеному вище дослідженні ми прийшли до наступних висновків:

Гра на духових музичних інструментах (оркестрова гра) належить до найдревніших проявів начал розвитку музичної культури людини, значно розширюючи діапазон гармонічного звучання людського голосу.

Духовий оркестр – це колектив виконавців на духових (дерев’яних і мідних або тільки мідних) і ударних інструментах. Здавна використовується в арміях багатьох країн світу. Широке застосування він знаходить також при проведенні суспільно-політичних, культурно-масових і спортивних заходів.

Історія вітчизняного професійного духового виконавства нараховує близько трьохсот років свого існування. Своїми витоками вітчизняне мистецтво гри на духових інструментах сягає у глибоку давнину та пов’язане з народною музичною творчістю та з застосуванням духових інструментів в церемоніальній, обрядовій та військовій музиці.

Ретроспективний аналіз соціально-педагогічної сутності оркестрового духового виконавства дозволив розробити періодизацію еволюції духового виконавства, яка має в своєму складі 5 етапів.

І ЕТАП ("етнічний") – до якого відноситься проміжок часу до XVIII ст., коли в духовому виконавстві, в тому числі й військовому, панували етнічні традиції музикування, духові ансамблі виконували пісенну й танцювальну музику, приймаючи активну участь у світських дозвіллєвих та святкових заходах, що суттєво відрізняло традиції виконавства на народних інструментах від західноєвропейських зразків.

ІІ Етап ("фанфарний") в розвитку духового виконавства відноситься до початку XVIII століття, коли роль духових оркестрів у вітчизняній дозвіллєвій культурі посилюється. В музиці того часу переважали привітальні канти й фанфарні жанри. Названий період пов’язаний з просвітньою діяльність Петра I. Характерною відмінністю цього періоду є організація приватних навчальних закладів, де під керівництвом європейських музикантів отримували підготовку кріпосні музиканти. Період з другої половини XVIII сторіччя до кінця XIX сторіччя – час зародження російської духової школи, котре проходило під визначними впливом західноєвропейського, в першу чергу, німецького й чеського виконавства на духових інструментах.

ІІІ ЕТАП ("професійний") розвитку духового музикування приходиться на XIX сторіччя і характеризується суттєвими організаційними перетвореннями в галузі військового оркестру: протягом XIX сторіччя удосконалювався склад воєнних оркестрів, розвивається репертуар з музичних творів вітчизняних та зарубіжних композиторів. Широке розповсюдження отримали концертні виступи воєнних оркестрів.

ІV ЕТАП ("військово-патріотичний") у розвитку духового виконавства відноситься до радянського періоду історії, коли в культурно-просвітній діяльності стало приділятися більше уваги військово-духовим оркестрам. Керівні органи того часу розглядали розвиток військової музики як один з могутніх засобів ідейно-художнього виховання.

V ЕТАП ("відновлювальний") в розвитку духового оркестрового виконавства розпочався з 1990-х років та відзначався відродженням традицій вітчизняної військово-оркестрової музики та використанням позитивного досвіду, накопиченого за попередні десятиріччя. Позитивними тенденціями цього періоду є кількісний ріст дитячих оркестрових колективів, створення муніципальних оркестрових колективів та проведення джазових фестивалів, свят, марш-парадів духової музики.

5. Розвиток сучасних педагогічних концепцій виконавства на духових інструментах має наступні паралельні та взаємодоповнюючі напрями:

розвиток ансамблевого та оркестрового музикування;

розвиток сольного виконавства

становлення та розвиток музикознавчих, педагогічних та методичних досліджень у даній галузі.

6. Основними компонентами навчання грі на духових інструментах виступають

а) інформаційний (когнітивний) компонент – надання учню знань про історію створення інструмента та його особливості; показ основних прийомів догляду за музичним інструментом;

б) виконавський (емоційно-діяльнісний) компонент – освоєння навичок звуковидобування; набуття початкових вмінь володіння духовим інструментом (постановка корпусу, положення рук, положення пальців тощо);

в) репертуарний план (знаково-змістовий компонент) – добір доцільного та методично вивіреного репертуару для подальшого досконалого музично-виконавського розвитку учня-духовика.

7. Методика комплексного освоєння духових інструментів (КМОДІ) є перспективною спробою технологізації процесі навчання грі на духових інструментах за допомогою якої:

значно скорочується початковий етап я інструмента та виходу на рівень колективного музикування (як у системі К.Орфа);

підвищується мотивація до оволодіння грою на духових інструментах та якість ансамблевої культури вже в дитячому віці.

Провідними завданнями методики є якісність звукового результату, а саме: тембру, інтонаційної стійкості та динамічної гнучкості.

Методологічну основу КМОДІ складає СФЕРОДИНАМІКА – формування сенсорного простору людини, з одного боку та формування звукового середовища по сферам, з іншого.

8. Українська духова школа сформувалася в результаті плідної творчої діяльності багатьох поколінь музикантів і педагогів. На розвиток професійного духового виконавства в Україні вагомий вплив мали представники німецької і чеської, а також російської музично-педагогічних шкіл.