Сторінка
6

Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

ІІІ ЕТАП ("професійний") розвитку духового музикування приходиться на XIX сторіччя і характеризується суттєвими організаційними перетвореннями в галузі військового оркестру: протягом XIX сторіччя удосконалювався склад воєнних оркестрів, розвивається репертуар за рахунок музичних творів вітчизняних та зарубіжних композиторів, в тому числі оригінальних творів, написаних М.Глінкою, А.Аляб’євим, А.Львовим та іншими.

Помітний вплив на розвиток виконавства на духових інструментах мали музиканти кріпосних капел та оркестрів. Кріпосний музичний театр – найвизначніше явище не тільки в російській, але і в світовій історії музичного виконавського мистецтва. Кращим на той час вважався театр графа Н.П.Шереметьєва, в якому здійснювалися постановки драматичних п’єс, опер, балетів, а його прекрасний оркестр часто виступав із симфонічними концертами. Про виконавський рівень кріпосних музикантів можна судити по тому факту, що дирекція імператорських театрів в Москві неодноразово винаймала або купувала у Шереметьєва й других поміщиків як окремих музикантів, так й цілі оркестри .

У другій чверті XIX сторіччя з винайденням вентильно-пістонного механізму, и створенням на цій основі мідного духового оркестру, Російська імперія стає "законодавцем мод" в європейській культурі духового виконавства. Широке розповсюдження отримали концертні виступи воєнних оркестрів в парках и садах міст та містечок. Особливою формою естрадного концерту став музичний супровід кінокартин, а також виступи артистів у кінотеатрах поміж сеансами.

В кінці XIX – на початку ХХ сторіч любительські духові оркестри стають дуже розповсюдженим явищем музичного життя, що свідчить про еволюцію соціально-культурних процесів в Росії. На зміну аристократам, які прагнули до створення оркестрів у власних маєтках, прийшли промисловці-підприємці, котрі створювали творчі колективи на своїх підприємствах, виходячи з цілей благочинності, меценатства та раціональної організації дозвілля робітників.

В основі процесу формування та розвитку вітчизняної школи гри на духових інструментах лежить стрімкий розвиток російської музичної культури другої половини XIX сторіччя. Однак в кінці першої – на початку другої половини XIX сторіччя рівень професійного виконавства та навчання гри на духових інструментах в Росії знизився та став помітно відставати від рівня західноєвропейського виконавського мистецтва. Причиною цьому стала недостатня кількість добре підготовлених фахівців, професійних оркестрових музикантів. Цей час дуже нагальною постала необхідність в професійній системній організації не тільки всього музичного, театрального та концертного життя, а найбільше відчувалась необхідність корінних реформ у галузі музичної освіти. Потрібні були вищі та середні музичні навчальні заклади, які готували освічених, висококваліфікованих фахівців, особливо в сфері виконавства на оркестрових і, в першу чергу, на духових інструментах. Однак цільовим завданням класів духових інструментів консерваторії на початку ХХ сторіччя все-таки була підготовка зовсім не солістів-концертантів, а висококваліфікованих оркестрових виконавців. Хоча нагородження цілого ряду випускників Великими та Малими срібними медалями, й, головне, їх подальша творча діяльність свідчать про високий рівень підготовки учнів та високій методичній майстерності професорсько-викладацького колективу.

ІV ЕТАП ("військово-патріотичний") у розвитку духового виконавства відноситься до радянського періоду історії, коли в культурно-просвітній діяльності стало приділятися більше уваги військово-духовим оркестрам. Керівні органи того часу розглядали розвиток військової музики як один з могутніх засобів ідейно-художнього виховання.

Надзвичайно поширеною в цей час стала практика залучення професійних музикантів духовиків до керівництва діяльністю армійських колективів. Репертуар військових оркестрів у цей час поповнюється революційними піснями та гімнами, що було однією з основних вимог при доборі репертуару (героїко-патріотичне спрямування).

Діяльність оркестрів радянської армії активізувалась у роки Великої Вітчизняної війни, коли статус військового духового оркестру змінився. Помітно зросла в цей період роль військового маршу, звучання якого сприяло підвищенню організації, дисципліни та військового порядку.

В повоєнні роки виступи військових оркестрів отримали значне розповсюдження у клубах, будинках культури, цехах заводів та фабрик, школах, на виборах, на радіо та телебаченні. Особливо широко використовувались такі форми виступів, як концерт-лекція та музично-літературні композиції, в яких використовувались елементи театралізації, пантоміми, кіно.

Високий професійний рівень військових диригентів та оркестрів, а також значно вища культура учасників художньої самодіяльності дозволяли їм виконувати досить складні музичні партитури та навіть здійснювати постановки деяких опер й оперет.

В 60-ті роки ХХ сторіччя відмічається певний спад в творчій діяльності духових колективів та виконавців, що було обумовлено підвищенням популярності інших жанрів естрадної інструментальної музики, а також слабкою укомплектованістю оркестрів кваліфікованими музичними кадрами.

V ЕТАП ("відновлювальний") в розвитку духового оркестрового виконавства розпочався з 1990-х років та відзначався відродженням традицій вітчизняної військово-оркестрової музики та використанням позитивного досвіду, накопиченого за попередні десятиріччя.

Позитивними тенденціями цього періоду є кількісний ріст дитячих оркестрових колективів, створення муніципальних оркестрових колективів та проведення джазових фестивалів, свят, марш-парадів духової музики.

Розвиток сольного виконавства на духових інструментах у ХХ столітті ґрунтується на поєднанні музично-виконавського та педагогічного впливу західноєвропейської (в першу чергу, німецької та чеської) духової школи та російських музичних виконавських традицій. Особливо яскраво це проявилось у мистецтві таких видатних музикантів як прекрасний кларнетист й педагог С.В.Розанов, професор класу кларнета РАМ ім. Гнесіних А.А.Федотов., соліст оркестру Великого театру, професор Московської консерваторії Р.О.Багдасарян, соліст Великого театру, професор Московської консерваторії трубач М.І.Табаков, соліст-флейтист оркестру Великого театру, композитор, педагог, диригент, професор Петербурзької та Московської консерваторії В.Н.Цибін, професори Московської консерваторії гобоїсти М.В.Назаров и М.Н.Солодуев, тромбоніст, композитор й диригент В.М.Блажевич, віртуоз-виконавець на фаготі Народний артист Росії, професор Московської консерваторії В.С.Попов, видатна саксофоніста, Заслужена артистка Росії, професор РАМ ім. Гнесіних М.К.Шапошникова.

В.Н.Цибін видатний педагог, соліст оркестрів Великого театру в Москві, Маріїнського в Петербурзі, професор Московської та Ленінградської консерваторій, заслужений діяч мистецтв. Цей освічений та яскраво обдарований музикант був не тільки яскравим солістом-виконавцем, а й талановитим композитором. Його твори, написані в класичних традиціях, приваблюють щирістю мелодики та ясністю гармонії. До таких творів відносяться "Десять концертних етюдів", три "Концертних алегро", "Тарантела", цикл етюдів присвячений знаменитим флейтистам, де кожний етюд, написаний для розвитку певного виду техніки, названий по прізвищу артиста. В.Н.Цибін є одним з перших вчених методистів того часу. Головна його робота – "Основи техніки гри на флейті» (видана в 1940 році).