Сторінка
4

Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

Уже в давніх народів Єгипту, Ассирії, Вавилонії, Палестини, Персії, Китаю і Індії. Військова музика широко використовувалася в поєдинках, військово-громадському побуті і в урочистих церемоніях. В Єгипті, Ассирії і Вавилонії для виконання військової музики застосовувалися подвійні гобої, найпростіші прокольні флейти, труби, роги, барабани, тарілки, литаври. В Давньому Єгипті і Давньому Китаї поряд з військовою музикою у військах використовувався і хоровий спів.

Військова музика Давньої Греції і Давнього Риму розвивала багатовікові традиції давніх цивілізацій південно-східного Середземномор’я. За свідченням грецького історика Фукідіда, у македонян особливу роль у військах відігравала флейта, під звуки якої війська рухалися спокійно, без поривів; у карфагенян для цієї мети слугувала цитра, у римлян – ріг і труба. Військова музика і спів так званих "варварів", зокрема кімврів і тевтонів, наводили загальний страх. Вагому роль у вихованні юнацтва відіграв войовничий танець "пірріхій", який пізніше став основою спартанських військових похідних пісень і похідної музики – ембатерій; в ньому відтворювалися рухи воїнів на полі бою.

Улюбленими інструментами греків на святах і в військовій сфері були кіфари, ліри і авлоси. Давні римляни застосовували в бою рога, туби (труби), цимбали і шумові інструменти, які об’єднувалися в різноманітні ансамблі.

В період раннього феодалізму призначення військової музики обмежувалося головним чином сигнальними і декоративно-церемоніальними функціями. Принципи організації рицарських феодальних армій і форми їх бойових дій обмежували роль військової музики в бою. До 16 ст. військова музика являла собою довільні комбінації духових і ударних інструментів (труб, барабанів, литавр). В 16-17 ст., в зв’язку з переходом в більшості країн Західної Європи до найомних армій з єдиною системою військового навчання, поступово встановлюються деякі загальні принципи організації і застосування військової музики; більш чітко регламентувався військово-музичний інструментарій.

В період Великої французької революції помітно зросла суспільно-організуюча функція військової музики. В масових національних святах, маніфестаціях, урочистих церемоніях, релігійно-патріотичних процесіях вагома роль належала, зокрема, організованому Б.Сарретом і очолюваному Ф.Ж.Госсеком оркестру національної гвардії. Репертуар військових оркестрів збагачувався, удосконалювалися виконавська культура і інструментарій. На масових торжествах оркестр Національної гвардії і інші оркестри виконували воєнні симфонічні, патріотичні гімни, марші і інші музичні твори. Нерідко вони призначалися для великих зведених складів; їх авторами були Ф.Ж.Госсек, Ш.С.Катель, Ж.Ф.Лесюер, Е.Н.Мюгель, Л.Керубіні і інші видатні композитори. Пізніше цей досвід використав Г.Берліоз, який створив Реквієм за участю 4-х духових оркестрів і революційну траурно-тріумфальну симфонію. Зведені військові оркестри брали участь в гігантських фестивалях і в інших країнах.

З 2-ї половини 19 ст. і особливо в 20-му ст. використання військової музики безпосередньо на полях битви втрачає своє значення, що пояснюється змінами в галузі бойової тактики.

Разом з тим, участь у війнах ХХ ст. великої кількості людей, високе бойове напруження, широке застосування бойової техніки підвищують значення морального фактора в бою. Тому військова музика продовжує застосовуватися в стройовій і бойовій підготовці, для виховання воїнів у мирний час, у військовому побуті, в культурно-освітній концертній діяльності, при проведенні суспільно-церемоніальних заходів.

Поряд з поступовим послабленням початкової прикладної функції військова музика упродовж 19 ст. відбувався процес її художнього росту, залучення до загальної музичної культури. Одночасно упорядковувалася організація військових оркестрів, удосконалювалися інструменти, збагачувалися виражальні засоби військової музики і репертуар військових оркестрів. З початку ХІХ ст. в зв’язку з технічним удосконаленням духових інструментів (впровадження вентильних механізмів, поява сімейства саксгорнів) типізуються і розширюються склади військових оркестрів, помітно зростають їх виконавські можливості. Відповідно розширюється репертуар оркестрів.

В період Київської Русі і пізніше військові походи супроводжувалися музикою із застосуванням труб, бубнів, солей (дерев'яних дудок), пізніше – накр, набатів, литавр, також сіпошів, варанів, тулумбасів.

З 2-ї половини 16 ст. і особливо до середини 17 ст. на царську службу запрошуються іноземні віртуози-трубачі і валторністи, починається підготовка вітчизняних музикантів-виконавців на духових інструментах, збагачується репертуар, підвищується виконавська майстерність. Новий етап в розвитку російської військової музики пов'язаний з державними, військовими і культурними перетвореннями Петра І. Створення на початку 18 ст. масової регулярної національної армії вимагало нової організації військово-музичної служби у військах. В піхотних полках (крім гвардії) було впроваджено штатні оркестри, які складалися з 9 "гобоїстів" (загальне найменування військових музикантів) і 16 ротних барабанщиків (по 2 на роту). В "Уставі військовому" (1716, вид. в Петербурзі в 1826) і ін. документах регламентовано дії військ, які проводилися під військову музику. Було затверджено гарнізонні школи, в яких діти військовослужбовців (які пізніше називалися кантоністами) навчалися грамоті, військовим наукам, співу по нотах, грі на музичних інструментах. Військова музика знаходила застосування під час багатьох війн Петра І зі шведами і турками. Вона була представлена невеликими інструментальними композиціями фанфарно-героїчного і маршового типу, наближеними за своїм характером до привітальних, урочистих, застольних, "віватних" і інших кантів.

З 30-х років XVIII ст. вітчизняні військові оркестри, до складу яких входило два кларнет, дві прокольних або поперечних флейти, два фаготи і дві вол трони, інколи з додаванням труб і литавр, мали в своєму репертуарі уже батальні композиції, марші та інші п’єси більш складного типу.

В бойовій практиці видатних полководців П.Рум’янцева, О.Суворова, П.Багратіона, М.Кутузова, М.Скобилєва військова музика була важливим засобом виховання у солдат патріотизму, відданості Батьківщині. В XVIII-ХІХ століттях і на початку ХХ століття російські війська, як правило, йшли в атаку і на штурм зімкнутими колонами з розгорнутими прапорами, з барабанним боєм, під звуки військової музики і зі співом пісень. В той же час військова музика прикрашала військовий церемоніал, офіційні державні торжества, народні свята, міжнародний дипломатичний ритуал; вона була також приналежністю придворного побуту та поміщицького життя.

Розвиток вітчизняної військової музики пов’язаний з діяльністю О.Аляб’єва, М.Глінки, М.Римського-Корсакова, які упродовж багатьох років працював інспектором оркестрів військово-морського відомства, П.Чайковського, П.Лядова, А.Аренського. Російська військова музика мала вплив на службовий репертуар зарубіжних, зокрема німецьких, військових оркестрів. Впроваджені в російських військових оркестрах на початку ХІХ століття технічні удосконалення мідних інструментів було використано англійською армією. Під час війн з Турцією російські військові музиканти познайомилися з турецькою або "яничарською музикою", яка потім була включена в російські військові оркестри; пізніше за Росією її ввели в свої військові оркестри і інші європейські країни. Відзначимо також, що багато іноземних музикантів, таких як: В.Главач, В.Вурм, А.Дерфельд, Ф.Гаазе зробили вагомий внесок в розвиток російської військової музики.