Сторінка
1

Педагогічне спілкування

Педагогічний процес сповнений суперечностей. Кожен учитель постійно стикається з різними конфліктними ситуаціями, починаючи з провин, негідних вчинків школярів, невиконаного домашнього завдання, забутого зошита до відмови всього класу відвідувати його уроки. Для цього необхідно мати професійну майстерність.

Одним із наслідків невміння й небажання вчителя переборювати труднощі в організації спілкування є випадки суб'єктивізму вчителя. Він може не знати про свій суб'єктивізм, але виявляти його у стосунках з учнями.

Суб'єктивізм учителя у педагогічному спілкуванні виявляється як неусвідомлена ним готовність (настанова) певним чином сприймати та розуміти школярів. Американськими психологами вивчено особливості виявів суб'єктивізму-у спілкуванні вчителя. Це виявляється, передусім, у вибірковому ставленні до дітей. З'ясовано, що вчителі частіше звертаються до школярів, які викликають у них те або інше емоційно-змістове ставлення - симпатію, стурбованість, неприязнь. У той час як інші, байдужі для вчителя учні залишаються поза його увагою. Педагог краще ставиться до більш інтелектуальних та більш дисциплінованих учнів. На другому місці стоять пасивно-залежні учні. На третьому - "роззяви", які піддаються впливу, але погано керовані. Найнеулюбленіші - це незалежні, самовпевнені, активні та дисципліновані школярі.

А.А. Леонтьєв наводить список ознак, за якими можна визначити наявність негативної настанови вчителя стосовно "поганого учня";

Педагог дає поганому учневі менше часу на відповідь, не дає йому можливості подумати.

Якщо дана неправильна відповідь, він не повторює запитання, не пропонує підказки, а запитує іншого або сам дає правильну відповідь.

Він ліберально переоцінює принципово неправильну відповідь.

4. Учитель частіше сварить "поганого" учня за неправильну відповідь і, відповідно, рідше хвалить за правильну.

Прагне не реагувати на бажання "поганого" учня відповідати, викликає іншого, ніби не бачить піднятої руки.

Він рідше посміхається, менше заглядає у вічі "поганому", ніж "доброму".

Педагог рідше викликає до дошки, іноді зовсім не працює з ним на уроці.

Погано, коли педагог зовсім не має диференційованих настанов, а стосунки і спілкування з учнями не індивідуалізовані. Одночасно, небезпечні невиправдані негативні настанови, але також небажані і нереалістичні - позитивні. Вчитель повинен бути гнучким у своїх оцінках, настановах і, відповідно, у спілкуванні та взаємодії з учнями.

Педагогічну діяльність теж супроводжують різноманітні конфлікти. За даними досліджень психологів, 34% конфліктів породжуються вчителем, 66% - учнями. Працюючи з класом, учитель, як правило, знаходиться в підвищеному психічному напруженні. Педагогічні ситуації, що виникають у його діяльності, характеризуються великою мірою невизначеності, багатогранністю, неструктурованістю. Тому педагог повинен не тільки своєчасно вплинути на ситуацію, що виникла, але й регулювати свій стан і поведінку учнів.

Виявлено, що продуктивне розв'язання конфлікту характеризується здатністю вчителя передбачити конфліктну ситуацію, прогнозувати її розвиток і результати своїх педагогічних впливів. Причому, педагогічні впливи таких учителів мають гуманістичний характер, і настанова щодо конфлікту також позитивна. Конфлікт ними розглядається як можливість активного пізнання учня, перебудова в ньому негативних рис. Для таких учителів у конфлікті зберігається почуття доброзичливої симпатії, що, сприяє співробітництву і продуктивному розв'язанню конфлікту. Поведінка учня інтерпретується з доброзичливої позиції.

Непродуктивне розв'язання конфлікту зумовлене нездатністю прогнозувати розвиток ситуації. Тоді педагогічні впливи є яскраво авторитарними. Сприймання конфлікту, самого себе та учня неадекватне та забарвлене негативними емоціями.

Поведінка вчителів із непродуктивним стилем розв'язування конфліктів відрізняється категоричністю, шаблонністю. Вона виражається у формі цільової настанови «Я - вчитель, а він - учень». Як правило, для таких учителів є звичною негативна настанова на учня. Усі помилки, непорозуміння вони приписують лише учням.

Отже, продуктивність розв'язування конфлікту залежить від прогностичних здібностей учителя, вміння передбачити конфліктну ситуацію, прогнозувати хід її розвитку, використовувати творчі способи виходу і конфліктної ситуації, передбачити результати педагогічних впливів.

Дослідження проблеми спілкування (О.С. Бодальов, Н.В. Кузьміна, О.О. Леонтьєв) дають можливість вичленовувати такі структурні етапи педагогічного спілкування:

моделювання вчителем спілкування з класом у процесі підготовки до діяльності на уроці (прогностичний етап);

організація безпосереднього спілкування з класом у момент першого контакту з ним (початковий етап спілкування);

управління спілкуванням у педагогічному процесі на уроці;

аналіз зреалізованої системи спілкування та моделювання перспективного спілкування, самокорекція.

Охарактеризуємо змістовні і процесуальні особливості виділених етапів спілкування.

Перший етап. У процесі моделювання здійснюється планування комунікативної сторони майбутньої діяльності Характер спілкування має відповідати:

а) педагогічним цілям та завданням;

б) загальній педагогічній і морально-психологічній ситуації в класі;

в) творчій індивідуальності самого вчителя.

Прогнозування майбутньої комунікації є своєрідною випереджуючою стадією педагогічного спілкування (самопрогноз). Тут закладаються контури майбутньої взаємодії. Психолого-педагогічна ефективність спілкування виявляється у його конкретній спрямованості, в уточненні методики майбутньої навчальної діяльності.

Другий етап. Організація безпосередньої взаємодії з класом у початковий період. Важливими елементами для вчителя є:

а) конкретизація запланованої раніше моделі спілкування;

б) уточнення умов і структури актуального спілкування;

в) здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.

У перший момент педагог повинен уточнити можливості роботи за допомогою вибраних методів навчання залежно від конкретної ситуації, що склалася в даному класі в конкретний момент, загальний настрій класу тощо. На перехідній стадії від передкомунікативної ситуації до безпосередньої взаємодії учитель повинен зайняти позицію ініціатора спілкування.

Третій етап — керування процесом педагогічного спілкування. На цьому етапі необхідно досягти відповідності методу навчання та системи спілкування. Ця відповідність забезпечує ефективність спільної роботи вчителів та учнів. У ефективному спілкуванні здійснюється комунікативне забезпечення впливу. Завдання вчителя полягає в оволодінні технологією і процедурою педагогічної комунікації та вираження щирих людських стосунків, у яких виявляється його особистість.

Отже, крім дидактичних і методичних вимог до організації уроку, існують соціально-психологічні. Вони випливають із своєрідності завдань, що вирішуються у педагогічному спілкуванні: