Сторінка
1

Біологічні основи методу розвитку рухових якостей

Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на біологічні основи методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку. Досить важливим моментом процесу навчання рухових якостей є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок рухових дій. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.

Предмет дослідження: біологічні основи методики розвитку рухових якостей.

Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок рухових дій.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку є етапність навчання та засвоєння рухових вмінь та навичок.

Мета дослідження: обґрунтування біологічних основ методики розвитку рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку.

Задачі дослідження:

Охарактеризувати біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку.

Проаналізувати особливості навчання рухових якостей у фізичному вихованні.

З`ясувати поняття про уміння та навички.

Охарактеризувати методику формування рухових дій.

Охарактеризувати структурні компоненти процесу навчання рухових дій.

Методи і організація дослідження:

Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

Педагогічне спостереження.

Аналіз і синтез.

Організація дослідження включала аналіз наукової інформації щодо біологічних основ методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку.

На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

відомості наукової і науково-методичної літератури;

досвід провідних спеціалістів в даній області;

аналіз біологічних особливостей організму дитини молодшого шкільного віку.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про біологічні основи методики розвитку рухових якостей дають можливість вибору раціонального підходу для розвитку рухових якостей дитини.

Практична значимість: для організації спрямованого процесу навчання рухових якостей дітей молодшого шкільного віку необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, етапністю навчального процесу та біологічними особливостями організму дитини в даному віці.

Біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку

Дослідження М.Р.Могденовича свідчать про те, що гіпокінезія негативно впливає на діяльність і координацію рухової системи і системи внутрішніх органів.

У процесі індивідуального розвитку організм дитини змінюється як єдине ціле. Його структурні і функціональні особливості зумовлені взаємодією всіх органів і систем на різних рівнях інтеграції: від внутрішньоклітинного до міжсистемного. Саме тому як критерії вікової періодизації неодноразово використовувались такі інтегральні показники: ріст і зміни форми організму, морфофункціональне диференціювання фізіологічних систем і особливості поведінки дитини.

Про необхідність такого підходу до пошуку фізіологічні критеріїв вікової періодизації висловився І.А.Аршавський. Згідно з його уявою в основу вікової періодизації повинні бути покладені критерії, які відображають специфіку функціонувань організму. Таким критеріям пропонується виділена для кожного етапу розвитку головна функція, яка характеризує спосіб взаємодії організму із зовнішнім середовищем.

Індивідуальна специфічність вікових перетворень фізіологічних систем може також визначатись генетично детермінованими особливостями темпів розвитку, що виявляється вже на ранніх етапах онтогенезу.

Індивідуальні особливості організму проявляються в кількісних параметрах будь-якої функції, яка характеризується для кожного віку середньою величиною (середнім нормативним показником) і середнім квадратичним відхиленням. Доведено, що середні нормативні показники визначаються типовим для кожного етапу онтогенезу рівнем розвитку функцій організму; їх вікова динаміка відповіді основному напрямку розвитку. Відхилення від середніх показників переплітаються з індивідуальними відхиленнями рівнів зрілості фізіологічних систем, і разом з тим вони висвітлюють діапазон можливого реагування, характерного для конкретного етапу розвитку.

Діапазон адаптаційних можливостей організму, в основі яких лежать адаптаційні якості фізіологічних систем, забезпечуючи згідно з концепцією О.О.Маркосяна (1969), високу надійність, нормальну життєздатність і стійкість фізіологічних систем, є особливо важливим показником для оцінки вікової норми.

Спираючись на концепцію системної організації адаптаційних реакцій (П.К.Анохін, 1975), можна запропонувати такі показники, які відображають не тільки зрілість окремих структур, а й можливість і специфіку їх морфо-функціональної взаємодії. Це стосується як параметрів, що характеризують вікові особливості кожної фізіологічної системи окремо, так і показників цілого організму .

За останні роки стає все більш очевидним, що вивчення процесів онтогенезису нервової діяльності відкриває широкі можливості для розуміння таких механізмів нервової системи, які в організмі дорослого вже не можуть бути проаналізовані достовірно. З іншого боку, вивчення в онтогенезі допомагає зрозуміти основні принципи еволюції адаптації діяльності організму до зовнішнього світу, механізми формування і передачі цих адаптаційних властивостей від батьків до нащадків.

Таким чином, дослідження онтогенетичного періоду в формуванні безумовних рефлексів обов'язково повинно гармонійно поєднувати в собі вивчення загальних принципів еволюції пристосувальної діяльності і розкриття конкретних механізмів цих принципів у даного виду організму, в даних умовах існування і для даного конкретного функціонального пристосування. Необхідно виходити з факту, що життєво важлива пристосувальна діяльність організму повинна бути зрілою до моменту народження.

Як показали дослідження П. К. Анохіна і його школи, кожна компенсація порушених функцій, тобто поновлення кінцевого корисного ефекту, може здійснюватися тільки з мобілізацією великої кількості фізіологічних компонентів, що часто розміщені в різних частинах центральної нервової системи і периферії, але завжди функціонально об'єднані на основі отримання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний час. Таке широке функціональне об'єднання фізіологічних структур і процесів на основі отримання кінцевого (пристосувального) ефекту називається "функціональною системою".

Існує ряд думок про період найбільшого вдосконалення рухового апарату. Досліджуючи пропріоцепцію методами диференційних порогів, Т.І.Бєлова, К.Х.Кекчеєв встановили, що нона вдосконалюється з віком і досягає найкращих показників у 8-10 років. Більш широкий діапазон встановили інші дослідники: В.С.Фарфель, Л.Б.Букреєв, Л.Н.Жданов. Згідно з їх теорією інтенсивний розвиток функцій рухового аналізатора спостерігається в 7-13 і 14-15 років. В той же час А. І. Васютіна, А. В. Коробков встановили, що інтенсивний розвиток основних фізіологічних параметрів рухів завершується до 12-14 років і в більш старших вікових групах їх ріст не спостерігається. Ці дані узгоджуються з дослідженнями морфологів, які встановили, що до 12-13 років дозрівання периферійних нервових закінчень і коркового закінчення (кінця) рухового аналізатора в основному завершуються (Н. І. Леонтьєва, А. А. Кукуєва, Л. К. Семенова та ін.).