Сторінка
4

Педагогічне спілкування

Традиційно організація навчання в школі зумовлена продиктованими, приписаними ззовні вчителям і учням навчальними програмами, фронтальним характером спілкування, стандартними прийомами оцінки навчальних досягнень, зокрема, зовнішнім їх характером (тільки за результатами, без урахування мотивів та здібностей). Все це неминуче знижує допитливість учнів, їх пізнавальну мотивацію, викликає зростаюче безглуздя навчальних гавкань. Творчі вчителі долають формальні рамки обмеження фронтального навчання і створюють на уроці пізнавальний, творчий процес навчання.

По-друге, через недостатню розвиненість соціально-перцептивних здібностей педагоги переважно недостатньо усвідомлюють особистісні позиції учня в конкретних ситуаціях.

По-третє, на уроці, як правило, мова вчителя є монологічною. Педагог пояснює, наставляє. А таке мовлення передбачає нерівноправні позиції, рольову взаємодію.

По-четверте, є величезні суб'єктивні бар'єри діалогізації навчального процесу. Це, насамперед, інерція звички; страх перед новим, ризик втратити авторитет і довіру, соціальну позицію, ризик виявити власну некомпетентність або особистісну неспроможність.

Бар'єром у діалогізації є зосередження наставника або тільки на власних інтересах, або на інтересах навчального предмета, чи інтересах колег або адміністрації - лише не на учнях. Встановлено, що чим більше педагог зосереджений на власних інтересах, тим частіше причини своїх невдач він бачить у дітях, в їх небажанні вчитися, поганому впливові сім'ї, спадковості та інших причинах. Вчитель демократичного стилю найчастіше шукає причини своїх невдач, негативних подій, педагогічних прорахунків і помилок у собі.

На перешкоді децентрації інтересів педагогів стріть дія сильних механізмів психологічного захисту. Нові стратегії не сприймаються, має . місце відчуження від психологічних знань. У багатьох випадках вчителеві потрібна психогігієнічна, психокорекційна або навіть психотерапевтична допомога з боку практичного психолога.

Які позитивпі фактори діалогізації навчально-виховного процесу?

1. Забезпечення активної позиції кожного учня на уроці.

2. Використання педагогом широкого спектру прямих і непрямих впливів, що адекватні ситуації.

3. Володіння вчителем рефлексивною технікою, тобто здатність адекватно аналізувати навчальний процес, свою діяльність. Такий рефлексивний самоаналіз, здійснюваний у значущих педагогічних ситуаціях, принципово відрізняє вчителя авторитарного стилю від вчителя демократичного стилю, активність якого спрямована на інтереси та потреби дитини.

4. Використання на уроці групових форм роботи.

5. Забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов для успішного здіснення діалогу.

У школі повинні бути створені об'єктивні умови для діалогізації навчально-виховного процесу. Що тут мається на увазі?

По-перше, оптимальна кількість учнів у класі, щоб наставник міг розподілити свою увагу, душевні сили на всіх школярів.

По-друге, зацікавленісгь суспільства у високих результатах праці вчителя.

По-третє, значно кращі матеріальні умови життя вчителя. Робота над власною духовністю вимагає великих душевних зусиль і матеріальних затрат.

По-четверте, психологічна підготовленість педагога тощо.

Діалогізація навчально-виховного процесу - один із конкретних шляхів гуманізації і демократизації школи. А це вже необхідний крок до демократизації українського суспільства загалом.

Педагогічне мислення вчителя і педагогічне спілкування

У процесі спілкування вчителеві постійно доводиться розв'язувати різноманітні завдання, пов'язані з проблемами розвитку, навчання і виховання дітей. Ефективність їх розв'язання залежить від особливостей професійного мислення вихователя.

Під педагогічним (професійним) мисленням розуміється багаторівневий процес самостійного ставлення і розв'язування вчителем завдань розвитку, навчання та виховання учня і шкільного класу. Особливості цього мислення визначають стратегію і тактику професійної діяльності педагога (вибір цілей, ставлення, вибір засобів та способів їх розв'язання, врахування системи детермінант навчально-виховного процесу, забезпечення відповідних умов, які регулюють діяльність і спин кування вчителя).

Ефективне мислення педагога характеризується рядом показників. Перший - наявність у наставника адекватних когнітивних (раціональних) моделей: а) процесу розвитку учня (виділення етапів, критичних та сензитивних періодів, суперечностей, психологічних та психофізіологічних ознак, індивідуальних особливостей, індивідуальної ситуації розвитку тощо); б) процесу розвитку класу школярів; в) оптимальної педагогічної взаємодії; г) моделей діяльності дітей різного віку.

Другий показник - сформованість механізму педагогічної каузальної атрибуції як інтерпретації детермінант навчально-виховного процесу взагалі і спілкування зокрема; володіння широким репертуаром при-чинно-наслідкових зв'язків пояснення розвитку, навчання та виховання, позитивних і негативних результатів педагогічного спілкування.

Третій показник - розвинутість здатності до передбачення наслідків використання тих чи інших методів навчання і виховання.

Четвертий показник - сформованість педагогічної рефлексії як компонента професійного мислення.

Однією із сфер вияву професійного мислення є процес пізнання вчителем особистості учня. Так, рівень когнітивної складності наставника визначає глибину розуміння іншої людини і точність інтерпретації та прогнозування ЇЇ поведінки. Дослідники вичленовують ряд характеристик когнітивних структур, які виявляються при пізнанні учня, а саме: 1) специфічний зміст критеріїв, за якими оцінюються особистісні якості; 2) структурна організованість цих критеріїв; 3) інструментованість (наявність серед критеріїв, крім загальних, конкретних емпіричних показників для оцінки особистісних якостей).

Якщо критеріальна система педагога досить повна, диференційована і структурована, то стереотипізація не Призводить до негативних наслідків;, її повнота підвищує ефективність роботи, дозволяє економити розумові сили для розв'язування нових завдань.

Важливе значення має специфіка, так званої, імпліцитної теорії особистості педагога ("наївна концепція особистості", "теорія особистості здорового глузду"). Вона включає сукупність певних уявлень людини про структуру та механізми функціонування особистісних утворень. Ця "теорія" дозволяє формувати цілісне уявлення про учня (на рівні образу, уявлення й поняття) на основі вербальної та невербальної інформації про його особистісні характеристики та поведінку.

Як показують наші дослідження, на практиці вчителеві значно легше і зручніше користуватися емпіричними (конкретні ситуації, епізоди життя, вчинки) та метафоричними уявленнями для оцінки учня (прислів'я, метафори), ніж абстрактними показниками. Процес перетворення теоретичних знань в емпіричні схеми призводить не тільки до оперативності цих знань, але і до їх стереотипізації та знецінення.

Процес пізнання іншої людини є не чисто раціональним, а когнітивно-афективним. Він реалізується через механізми творчого ставлення до іншого, а саме: ідеалізації, децентралізації, ідентифікації, емпатії, самоактуалізації тощо.