Сторінка
6

Організація пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у сучасній школі

Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли до висновку, що пошукова навчально-пізнавальна діяльність є передумовою і результатом розвитку дитини. Даній проблемі в різний час приділялася увага, але з погляду використання для організації пошукової навчально-пізнавальної діяльності окремих методів навчання, а не розробка системного підходу до вирішення даного питання.

Характеристика основних понять проблеми

Пошукова навчально-пізнавальна діяльність спрямована на відкриття чогось нового, невідомого раніше. Перед учнем постають проблеми, які він має вирішити самостійно або співпрацюючи з однокласниками. Для вирішення цих проблем учню необхідні певні риси, якості і навички, які повинен формувати і розвивати вчитель. Їх перелік входить до основних понять проблеми пошукової діяльності молодших школярів: навчальна діяльність, пізнавальна активність, пізнавальна самостійність, пізнавальний інтерес. Без цих факторів організація пошукової діяльності є неможливою.

Пізнавальна активність школяра – це риса людини, яка виявляється в прагненні до самостійної діяльності та живій участі в усьому.

Активність людини – це не природна риса, вона може змінюватися у зв’язку з розвитком особистості, зміною того соціального середовища, у якому людина перебуває. Отже, можна говорити про абсолютну активність людини як біологічної істоти, частину природи і про відносну, змінну, якщо йдеться про особистість, активність якої виявляється лише у діяльності. В той же час не можна ототожнювати поняття “ активність ” і ” діяльність ”, бо вони не піднімають одне одного.

Активність – означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними в подальшій навчальній роботі й практичній діяльності. Внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія.

Діалектичний підхід до визначення поняття “ активність ” знаходиться у працях В.Сухомлинського. Вважаючи, що активність характеризує перш за все сутність діяльності, бо тільки у діяльності виявляється активність особи, він не раз вживає означення “ активна ” до слова “ діяльність ”. У той же час видатний педагог розглядає якісну характеристику діяльності лише у зв’язку з самою особою, її ставленням до діяльності. Це не дало йому підстави говорити про активність як про її рису.

Проблема формування пізнавальної активності школярів належить до найбільш актуальних у сучасній дидактиці й методиці вивчення окремих предметів.

У працях дидактів визначені основні положення теорії формування пізнавальної активності, сутність даного поняття, його структура, шляхи й засоби формування, взаємозв'язок із іншими поняттями.

Єдиного погляду на поняття «пізнавальна активність» у педагогічній літературі немає. Слово «активність» походить від латинського activus й означає діяльний, енергійний, ініціативний. Тобто, людина з такими рисами характеру прагне до живої участі в усьому, виявляє себе в діяльності.

Г.Костюк у «Педагогічній енциклопедії» дає істотне доповнення до визначення поняття «активність»: «здатність змінювати навколишню дійсність у відповідності до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особистості, активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності в праці, у навчанні .». У цілому логіко-семантичний аналіз літератури показує, що активність визначається через діяльність, вказує на її характер, на ставлення суб'єкта до діяльності.

Визначення поняття «активність» у працях філософів, педагогів, психологів також випливає з поняття «діяльність», але діалектика взаємозв'язку цих понять розкривається по-різному. У деяких дослідженнях активність розглядається як широка, всеосяжна категорія, яка включає в себе діяльність. Остання ж трактується при цьому як специфічна для соціальної системи форма активності, тобто активність виступає щодо діяльності родовим поняттям.

М.Дьомін визначає активність як надзвичайно високий етап діяльності. Тому, на думку автора, поняття «активність» ширше, ніж «діяльність». У працях інших учених ці поняття ототожнюються. Наприклад, у М.Данилова це «жива, енергійна діяльність, спрямована на виконання отриманого завдання»; у Б.Єсипова – «свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової і фізичної роботи, необхідної для засвоєння знань, формування вмінь та навичок». Лозова В. вважає, що, незважаючи на діалектичний взаємозв'язок цих понять, їх потрібно розрізняти.

Пізнавальна активність проявляється в умінні школяра бачити проблему, формулювати її, знаходити шляхи розв'язання, виробляти свою думку про вивчені явища. За визначенням Г.Щукіної, пізнавальна активність школяра – це інтегральна властивість особистості, яка інтенсивно формується в шкільні роки й впливає на весь процес навчальної діяльності. Це й передумова, і результат розвитку школяра; це й мета, засіб і результат активізації навчально-виховного процесу. Тобто, пізнавальна діяльність – особлива, бо суб'єктом її є учень, який формується, його свідомість, інтелект. Але учіння може протікати по-різному, саме це впливає на кінцевий результат – на характер засвоєння знань, умінь і навичок. Або ж не відбуваються зміни у свідомості школяра – репродуктивний характер протікання діяльності. В основі – заучування почутого й прочитаного без свідомого осмислювання змісту. Або ж відбуваються в умовах самостійного пошуку, творчості. При цьому знання проходять інший шлях: через думку, волю й саму особистість у цілому. Діяльність учнів не зводиться до самого слухання вчителя і відтворення почутого, а включає спостереження над фактами мови, осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Тобто, в залежності від характеру пізнавальної діяльності розрізняють три рівні самостійності: репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. У деяких роботах називається ще й четвертий рівень – репродуктивно-варіативний.

Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою і результатом розвитку школяра. Першорядне завдання вчителя – пробудити в кожного учня пізнавальну активність, допитливість, прагнення мислити, робити самостійні висновки, для цього недостатньо цікавих пізнавальних запитань учителя, треба, щоб і в самих учнів виникали запитання, щоб вони самі вміли запитувати про невідоме. Цю думку підкреслювали видатні педагоги (А.Дістервег, К.Ушинський, В.Сухомлинський). Вони вважали, що в запитаннях учнів виявляються пізнавальні потреби, природні нахили й здібності. В.Сухомлинський писав: «Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле – щоб перед ними постало питання, якщо вам удалося цього досягти – маєте половину успіху . Адже запитання збуджують бажання знати». Але дослідження І.Лернера, Г.Щукіної переконують у тому, що запитання учнів мають різний рівень пізнавальної цінності. На це впливає загальна атмосфера уроку, характер взаємовідносин учителя й учнів, особливості школярів, сформованість умінь та навичок, теоретична обізнаність.