Сторінка
9
Проблема формування пізнавальної активності молодших школярів як об’єкт дидактичного аналізу
До ключових проблем педагогіки, які вимагають постійного творчого аналізу та експериментальної перевірки, належить і проблема формування пізнавальної активності особистості молодшого школяра. На перше місце у формуванні активності виходить питання формування потреб особистості в інтелектуальному, культурному, моральному аспектах та її саморозвитку.
Як свідчать дослідження М.Вашуленка, Ю.Гільбуха, Д.Ельконіна, О.Савченко, В.Тарасуна, М.Шеремет, в учнів початкових класів формуються основи наукового світорозуміння, виокремлюються способи навчальної діяльності. Сучасна теорія навчання та виховання дітей все більше звертається до особистості дитини, до її внутрішніх процесів, які обумовлюються в ній діяльністю, спілкуванням і спеціальними педагогічними впливами. Згідно з теоретичними положеннями К.Абульханової-Славської, Б.Ананьєва, Л.Виготського, В.Давидова, Г.Костюка, О.Леонтьєва, Б.Ломова, С.Рубінштейна, О.Скрипченка діяльність є основою психічного розвитку та становлення людини як особистості в цілому. Дослідження науковців Л.Аристової, В.Давидова, М.Єнікєєвої, Л.Занкова, М.Левіна, І.Лернера, М.Махмутова, Н.Підкасистого, М.Скаткіна, І.Харламова, С.Гончаренка, В.Паламарчук, Т.Шамової, Г.Щукіної, В.Лозової, Д.Ельконіна створили теоретичну основу для розуміння пізнавальної активності школяра як діяльнісного ставлення особистості до світу.
Проблеми розвивального навчання і формування інтелектуальних та дослідницько-пошукових здібностей досліджені у працях Н.Бібік, В.Бондаря, В.Давидова, А.Занкова, О.Савченко, В.Сухомлинського, Г.Цукермана, В.Рубцова, Ш. Амонашвілі, С.Лисенкової, К.Ушинського та інших видатних педагогів.
В.Сухомлинський висуває низку ідей стосовно творчої педагогічної діяльності спрямованої на формування в учнів пошукових здібностей. Зокрема, він вважає, що:
- творча особистість учителя може і повинна виховати творця;
- педагогічна праця неможлива без елемента дослідження;
- вивчення й аналіз фактів дають змогу вчителеві бачити у звичайному нове;
- об'єкт праці вчителя – дитина – повсякчас змінюється;
- педагогічна культура вчителя – це творча педагогіка повсякденної праці;
- індивідуальне читання – джерело інтелектуального багатства вчителя;
- вчитель має здійснювати керівництво мисленнєвими процесами на уроці, яке планується ще під час підготовки до нього.
Один з перших прихильників активного навчання був знаменитий чеський учений Я.Коменський. Його «Велика дидактика» містить вказівки на необхідність «запалювати в хлопчику жадання знань і палку старанність до навчання», вона направлена проти словесно-догматичного навчання, яке учить дітей «мислити чужим розумом ».
Розкриття сутності пізнавальної активності школяра вимагає наукового визначення “активність”. Про необхідність і важливість аналізу наукового поняття “активність” пишуть філософи, психологи, педагоги: В. З. Коган, М. С. Квєтной, С. Л. Рубінштейн, В. О. Петровський та інші.
Розкриттю сутності активності допомагає логіко-семантичний аналіз поняття “активність”. Для цього були вивченні статті словників, енциклопедій.
В цілому логіко-семантичний аналіз статей словників показує, що активність визначається через діяльність, вказує на її характер, на ставлення суб’єкта до діяльності. Взаємозв’язок понять “активність” і “діяльність” простежується і в мовах інших народів. Так, в англійській ці два поняття передаються одним і тим же словом – activity; в італійській мові attivita та operosita означають і активність, і діяльність.
Визначення поняття “активність” у працях філософів, педагогів, психологів також випливає з поняття “діяльність”, але діалектика взаємозв’язку цих двох понять розкривається по-різному.
У деяких дослідженнях активність розглядається як широка, всеосяжна категорія, яка включає в себе діяльність. Діяльність розкривається при цьому як специфічна для соціальної системи форма активності, тобто активність виступає щодо діяльності родовим поняттям.
Так М.Дьомін визначає активність як надзвичайно високий етап діяльності. Тому поняття “активність” ширше ніж “діяльність”, бо “активність” властива всьому матеріальному світові.
У працях інших учених поняття “активність” та “діяльність” ототожнюється. Зокрема, В.Іванов пише: “Діяльність і є активність, яка за формою спрямована назовні, але за змістом завжди звернена до суб’єкта”. Вважаємо, що зв'язок цих понять потрібно розрізняти. Так вважають психологи С. Рубінштейн і Т. Лапіна.
У більшості наукових джерел пізнавальна активність трактується як прагнення до набуття знань. Із того моменту, коли в дитини виникає орієнтувальний рефлекс на явища й події навколишньої дійсності («що таке?»), вона починає прагнути пізнати світ. Зрозуміло, що це – лише початковий етап формування пошукової навчально-пізнавальної діяльності. Поступово орієнтувальний рефлекс трансформується в орієнтувально-дослідницький. Майстерність учителя полягає в тому, щоб в основу навчання покласти це цінне новоутворення, збудити жадобу до знань. Тобто, враховуючи прагнення до знань, вирішити другий, не менш важливий аспект проблеми, – це потреба в навчанні як діяльності, у процесі якої і задовольняється пізнавальна активність.
Деякі вчені розглядають активність як якісну характеристику, міру діяльності, ступінь її виявлення. Так, В. Коган зазначає: “На рівні аналізу людини не взагалі, а особи як суб’єкта конкретної соціальної діяльності поняття “активність” вже не тотожне поняттю “діяльність” і вступає як самостійна, окрема категорія, яка відбиває кількісно-якісну сторону діяльності особи”. Ряд науковців визначає активність як рису людини. Зокрема М.Данилов вважає за недолік те, що в дослідженнях активність часто розглядається в плані засвоєння знань, а не як риса особистості
За В.Давидовим основним джерелом становлення і розвитку пізнавальної активності є не сам учень, а організоване навчання. За учнем закріплюється роль що пізнає світ в спеціально організованих для цього умовах.
У сучасних дидактичних дослідженнях принцип активності трактується як один із основних принципів навчання. Водночас підкреслюється, що всі інші дидактичні принципи можуть функціонувати тільки на основі запровадження принципу активності, який є показником рівня реалізації кожного з принципів навчання.
Для того, щоб навчання дійсно стало засобом свідомого розвитку, необхідно виконувати одну універсальну умову – суб'єкт, що розвивається, має включатися в активну діяльність і спілкування. Це обґрунтовується тим, що учень у навчальному процесі не лише суб'єкт, а й об'єкт власного учіння. Дослідження доводять, що низький рівень активності – результат того, що учень – лише пасивний об'єкт. Т. Шамова розглядає активність як мету, засіб і результат діяльності.
На думку відомого польського дидакта В.Оконя, в основі справжньої активності є усвідомлення необхідності засвоювати матеріал, розуміння мети навчання (зацікавленість), інтелектуальне задоволення від вирішення завдань.