Сторінка
7

Організація пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у сучасній школі

Досліджується також зміст і співвідношення таких понять, як «пізнавальна активність» і «пізнавальна самостійність». Загальновизнаним вважається, що активність – це поняття більш широке, ніж самостійність. Але формуються вони в процесі систематичної пошукової діяльності й мають взаємовплив: пізнавальна самостійність можлива лише тоді, коли є активність, а з іншого боку – формування пізнавальної самостійності сприяє розвиткові активності. Сутність пізнавальної самостійностібільшість дидактів визначають як здібність і прагнення учнів самостійно вирішувати навчальні проблеми, що виникають. Розвиток самостійності об'єктивно обумовлений діалектикою процесу навчання. А в основі лежить суперечність між завданнями, які виникають у процесі навчання, і наявним рівнем знань. Дослідженнями М.Данилова, І.Лернера, М.Махмутова, І.Огородникова, Н.Половнікової, П.Підкасистого, Т.Шамової та інших учених встановлено, що пізнавальна самостійність школярів є найважливішою умовою успішності їх навчання й розвитку. Активний характер навчання є надійною основою розвитку пізнавальної самостійності школярів.

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є.Голанта, у яких учений визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності. Є.Голант розглядає самостійність як першорядну умову всебічного розвитку особистості учня.

Один із перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності, відомий дидакт М.Данилов зазначав, що її сутність виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, завдання і знайти підхід до їх розв'язання. Вчений, обґрунтовуючи сутність пізнавальної самостійності, звертає увагу на те, що вона виявляється в умінні самостійно аналізувати складні навчальні завдання і виконувати їх без сторонньої допомоги. Важливим є наявність критичного осмислення й здатність висловлювати свою думку незалежно від суджень інших.

Самостійною можна вважати тільки ту роботу, яка потребує від учня активності (Н.Дайрі, П.Підкасистий). Виконується вона при відсутності точного інструктажу, пояснення вчителя, без контролю у відкритій формі за її виконанням (Н. Левітов). Учні мають усвідомлювати сенс і мету роботи (Р.Лемберг). Особливість – стимулювання, залучення школярів до активної діяльності (Р.Лемберг, П.Підкасистий).

На думку Г. Люблінської, самостійність у навчальній роботі є здатністю учня не тільки розуміти матеріал, а й застосовувати його в нових видах самостійних завдань. Таким чином, у дидактиці немає однозначного розуміння і формулювання сутності пізнавальної самостійності учнів. Але зв'язок із активністю є незаперечним. Успішність пошуково-пізнавальної діяльності залежить від активності.

Всебічного розгляду питання пізнавальної самостійності в процесі діяльності здобули в працях П.Підкасистого. У результаті дослідження вчений обґрунтував модель самостійної діяльності учня, розкрив у зв'язку з цим такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт.

Активність і самостійність учнів у навчальній діяльності – поняття взаємозв'язані, але не тотожні. О.Скрипченко зауважує: «Активність може й не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, механічне списування, несвідоме читання. Самостійність же виявляється в активності, спрямованій на набуття чи вдосконалення знань».

На основі пізнавальної активності формується пошукова навчально-пізнавальна активність. І.Савенков підкреслює, що у фундаменті дослідницької поведінки лежить психічна потреба в пошуковій активності в умовах невизначеної ситуації. Пошукова навчально-пізнавальна активність є незамінною передумовою пошукової навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Отже, пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пошуково-пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємозв'язані, але не тотожні.

Пізнавальна самостійність є підґрунтям для формування в учнів пошукової навчально-пізнавальної самостійності, як якості особистості, без якої пошукова навчально-пізнавальна діяльність є неможливою. Адже пошукова навчально-пізнавальна діяльність передбачає здебільшого самостійну пошукову роботу учня.

Пізнавальний інтерес – це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.

Б.Друзь подає таке визначення пізнавального інтересу: ”Пізнавальний інтерес – це не будь-який інтерес до об'єкта пізнання; це інтерес, пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, це вічне, безконечне наближення мислення до об'єкта ”.

До характерних ознак пізнавального інтересу Б.Друзь відносить: динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями.

Л.Артемова справедливо зазначає: "Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено, з найменшими труднощами". Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н. Бібік, О.Киричук, Г.Костюк, Л. Проколієнко, О.Савченко, Н.Скрипниченко, О.Скрипниченко та ін.). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання у процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії.

В.Онищук розрізняє чотири якісні етапи розвитку інтересу.