Сторінка
11

Організація пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у сучасній школі

В основі розвивального навчання лежить уявлення про розвиток дитини як суб'єкта особистої діяльності. Тому головна мета вчителя – забезпечити її розвиток, вивчити особисті навчально-пізнавальні можливості учня, визначити індивідуальні зони його найближчого розвитку та допомогти формуванню ще не сформованих здібностей.

Головною метою розливального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання.

Завдання розвивального навчання є формування особистості з гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання і самостійних дій, з певними навичками і творчими здібностями.

Отже навчання має будуватися на ідеях його розвивальної функції. Розвиток дитини, її пам'яті, мислення, здібностей, волі та інших психічних процесів залежить від того, якою є дидактична мета уроку, які дібрано навчальні завдання, як методи навчання забезпечують активність, самостійність та творчий пошук учня в навчальному процесі.

Формування пошукової діяльності учнів вміщає в себе такі компоненти: змістовий, мотиваційний, емоційний та організаційний компонент.

Змістовий компонент

Проблема формування пошукової діяльності учнів не може бути вирішеною без включення завдань пошукового характеру, в число яких входять проблемні задачі, які передбачають пошукову діяльність учнів в процесі аналізу мовних явищ. Як вказує І. Лернер, „вміння їх вирішувати – важливий критерій досягнути пізнавальної самостійності".

Евристична бесіда – це метод навчання, який полягає в тому, що вчитель вдало поставленими запитаннями (інколи навідними) спонукає учнів самостійно на основі їх знань, уявлень, життєвого досвіду, спостережень приходити до певних висновків, формулювати поняття і правила.

Евристична бесіда як метод нараховує вже кілька тисячоліть, вперше він увійшов в ужиток як “сократична бесіда”, він імені славетного філософа Сократа, що вів філософські з учнями бесіди, що мали на меті з’ясування істини не прямим повідомленням, а власним розумом учня. М.Кобзов і Н.Горбачов у своїй праці “Сократовский метод обучения” наводять висловлювання великих педагогів усіх епох, що високо оцінювали цей метод. Так, Ян Амос Коменський радив учителям відродити “духовне повивальне мистецтво”, подібно вважав і Ж.-Ж.Руссо, А.Дістерверг, як говорилося вище, називав евристичну бесіду вінцем шкільного мистецтва, вказаним самою практикою, констатував, що це – метод, яким оперують видатні шкільні вчителі, високо цінував евристичну бесіду і К.Ушинський.

Педагоги минулого, шукаючи засоби, які можна було б протиставити догматизму і схоластиці, що панували в школах, високо оцінювали евристичну бесіду. Цей метод може з успіхом використовуватись уже в початковій школі. Ж.-Ж. Руссо радив так будувати навчальний процес з використанням бесіди, щоб запитання ставили не лише учитель, а й учні. Великий просвітитель пов'язував застосування евристичної бесіди з розвитком у дитини спостережливості, кмітливості, інтересу до знань.

В наш час евристичною бесідою як методом навчання займався Я.Бурлака, О.Бєляєв з точки зору її використання на уроках української мови, свої праці цьому питанню присвятила С.Лукач, розглядаючи специфіку викладу матеріалу методом евристичної бесіди, вивчаючи умови її ефективного використання.

І досі в теоретиків дидактики та вчених, що займаються методами навчання та їх класифікацією немає однозначного погляду на місце евристичної бесіди серед них. По суті, жодна з існуючих класифікацій за певним критерієм не визначає окремого місця цьому методу.

За основу класифікації Ю.Бабанського береться або джерело інформації (поділ методів на словесні, наочні і т.д.), або характер інтелектуальної та пізнавальної діяльності учнів (репродуктивні, частково-пошукові методи тощо). Таким чином, якщо розглядати евристичну бесіду як “бесіду, що передбачає евристичних хід думок”, то вона є однією із форм методу бесіди, що належить до групи словесних методів, якщо ж розглядати її як евристичну (частково-пошукову) роботу учнів, що має форму бесіди, місце евристичної бесіди – форма частково-пошукового методу. Таким чином, евристична бесіда знаходить своє місце на перетині двох класифікацій.

Дидактична суть евристичної бесіди як методу полягає в тому, що цей метод навчання передбачає розмову вчителя з учнями, організується за допомогою продуманої системи запитань і передбачає не пряме повідомлення знань учням, а їх власне знаходження зв'язків із уже відомим і виведенням закономірностей.

Дидакт І.Підласий виокремлює такі головні особливості методу евристичної бесіди:

1.знання не пропонуються у готовому вигляді, а їх треба здобувати самостійно;

2.вчитель організовує не повідомлення чи виклад знань, а їх пошук за допомогою різних засобів;

3.учні самостійно доходять висновків під керівництвом вчителя.

Схема динаміки інформації в процесі евристичної бесіди має такий вигляд: вчитель –> учні –> вчитель –> учні.

Зі схеми бачимо, що постановка запитань не є прерогативою тільки вчителя, учні також можуть ставити запитання, потрібні їм для осмислення матеріалу.

Принциповим, за І.Підласим є те, що учні ще не здатні самостійно, без керівництва вчителя здобувати ці знання, а тому цей метод є лише частково-пошуковим .

Оскільки пізнавальна активність особистості сприяє підвищенню якості будь-якої сфери діяльності, на її формування впливають різноманітні об'єктивні і суб'єктивні фактори. Ці впливи ефективні, якщо вони інтегруються із об'єктивної в суб'єктивну сферу. Тому необхідним є цілісний підхід як до вивчення феномену евристичної бесіди як методу формування пізнавальної активності учнів, так і її формування в початковій школі. Як свідчать дослідження, не можна вирішувати успішно питання навчання без організації оволодіння учнями уміннями мислити.

Проте аналіз педагогічного досвіду початкової школи свідчить, що проблема використання евристичної бесіди як методу розвитку пізнавальної активності ще не стала для переважної більшості учителів предметом спеціального дослідження.

На думку Д.Годовікова, М.Лісіна, О.Проскура прояв дітьми пізнавальної активності залежить від особливостей їх спілкування і соціального статусу серед однолітків

Лозова В. пише: “ ми можемо говорити про нормальний, здоровий розвиток дитини в тому випадку, коли маємо справу з особистістю, що рухається до актуалізації закладених її природою можливостей, до реалізації індивідуальних потенціалів”. Тож освіта не може залишатися осторонь від проблеми виховання здорових дітей у здоровому суспільстві. Здійснити це можливо тільки в процесі особистісно орієнтованого розвивального підходу до навчального процесу.

Для формування в молодших школярів пошукової діяльності доцільно використовувати певні прийоми. Це, зокрема, розширення інформаційного поля, стимулювання допитливості, стимулювання пізнавального інтересу та активності, формування позитивної установки на "нецікаве", створення ситуації успіху.