Сторінка
10

Організація пошукової навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у сучасній школі

Д.Ельконін доводив, що можливості активізації й стимулювання розумового розвитку розкриваються перш за все в змісті навчального матеріалу. Експерименти В.Зикова, О.Орлова та ін. теж доводять, що розвиток учня можна прискорити. Це досягається підбором відповідного теоретичного матеріалу, формуванням раціональних умінь самостійної роботи.

Стимулювання пізнавального інтересу та активності через ефект Б.Зейгарніка : незавершена з певної причини дія запам'ятовується надовго. Розповідаючи про щось учням, учитель може зупинитися і не завершити свою розповідь, залишаючи дитині змогу самій включитися у вирішення проблеми, у процес "здогадування", тобто створюючи умови для пробудження інтересу до пошуку і пізнання. На уроках читання можна практикувати незавершене читання цікавих історій, зупиняючись до того, як настала розв'язка і запитуючи дітей, як вони вважають, що станеться далі. Це активізує пізнавальну діяльність і читання перетворюється на цікаве заняття, що потребує розумових зусиль, уяви і стимулює бажання читати.

Зважаючи на те, що в шестирічних дітей переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, доцільно в роботі з ними на уроках з кожного предмета, систематично застосовувати елементи гри в поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями і практичними роботами. Як показує практика в ігровій формі можна подати новий матеріал з математики і провести практичну роботу чи бесіду. Саме гра є надійним помічником вчителя в процесі формування активізації пізнавальної діяльності молодших школярів.

У поняття активізації включаємо будь-яке стимулювання пошукової навчально-пізнавальної діяльності. Таким чином, можемо розрізняти активність на трьох рівнях:

1) активність на рівні запам'ятовування;

2) на рівні мисленнєвої діяльності;

3) на рівні творчого мислення й пошуку нових знань.

У процесі навчання ці рівні можуть переплітатися. Першому рівню відповідає засвоєння знань, другому – розуміння, третьому – застосування, аналіз, синтез.

Аналіз теоретичних основ активізації дозволив виділити засоби, які стимулюють активність. Розділяють їх на дві групи: змістовно-методичні й організаційні. До першої групи належать завдання, їх зміст і методичне опрацювання. До другої належать засоби, за допомогою яких забезпечується активний стан учнів.

О.Савченко вивчила шляхи формування пошукової навчально-пізнавальної самостійності молодших школярів, довела, що розвиток цієї якості можна значно покращити, якщо забезпечити повноцінні формування і взаємодію мотиваційного, змістового її організаційно-процесуального компонентів учіння.

О.Савченко виділила дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності, які необхідні для успішного формування усіх компонентів готовності учнів до пошукової навчально-пізнавальної діяльності. Для цього потрібно:

1. Формувати в учнів пізнавальні потреби, сприяти розвитку наполегливості у виконанні самостійних завдань.

2. Добиватися раціонального поєднання репродуктивної і продуктивної діяльності, доцільно збільшувати питому вагу частково – пошукових методів.

3. Запровадити в зміст навчання спеціальну систему пізнавальних завдань.

4. Використовувати ефективні засоби керування пошуковою діяльністю.

5. Озброювати учнів системою інтелектуальних умінь, загальних та специфічних прийомів навчальної роботи.

Отже, пошукова навчально-пізнавальна самостійність й активність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки й активності й самостійності як риси характеру дитини.

Сучасна початкова школа, орієнтована на розвиток пошукової пізнавальної активності, гостро ставить перед учителем проблему вибору методів навчання. Метод евристичної бесіди, випробуваний тисячоліттями, не втрачає своєї актуальності і сьогодні, оскільки орієнтація на здобуття учнем знань власним розумом і власними зусиллями (хай і поставлених учителем і за його активної допомоги) завжди є ефективнішим, аніж пасивне засвоєння знань та їх відтворення без глибокого усвідомлення суті. Отже, проблема використання евристичної бесіди та інших продуктивних методів з метою формування пізнавальної активності учнів – багатогранна кардинальна проблема не лише дидактики, а й усього процесу виховання особистості.

Підвищення пізнавальної активності учня – актуальна проблема, яку має розв’язати кожний учитель, який працює над побудовою навчально-виховного процесу на основі особистісно орієнтованого підходу до молодшого школяра. Але пошукова навчально-пізнавальна активність є неможливою без сформованості розумових дій, що є основою розвитку мислення – однією з найголовніших умов загального розумового розвитку учнів сучасної початкової школи.

Формування пошукової діяльності молодших школярів

Перш за все, потрібно зауважити, що формування в молодших школярів навиків пошукової діяльності має відбуватися у руслі розвивального навчання. Розвивальне навчання – не просто один з нових методів навчання, воно є праобразом принципово нової системи освіти. Освітні системи не виникають за велінням їх розробників, вони з'являються на історичній арені при змінах способів життєдіяльності людей, в умовах кризи відомих методів прилучення підростаючих поколінь до життя в суспільстві. Відомо, що традиційна система освіти виникла в XVII ст. і проіснувала понад 300 років, її основною характеристикою є конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готових зразків. Традиційна школа вирішувала винятково важливі завдання: залучення величезних мас людей до читання, письма та лічби, що відповідало вимогам індустріального етапу розвитку цивілізації. Проте науково-технічна революція у XX ст. різко ускладнила саму працю, вона стала переважно інтелектуальною. Тож природною постала вимога внести корективи в систему масової освіти.

На початку 30-х років ХХ століття видатний психолог-гуманіст Л.Виготський обґрунтував можливість та доцільність навчання, як на свою пряму та безпосередню мету. Учений встановив, що розвиток інтелекту вихованця відбувається через зону „ближнього розвитку ”, коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. Він вважав, що „тільки те навчання в дитячому віці добре, коли воно випереджає розвиток і веде розвиток за собою…”.

На широкій експериментальній основі гіпотезу Л.Виготського почали перевіряти та конкретизувати два наукових колективи: Л.Замкова та Д.Ельконіна. З їхніми іменами пов'язують створення теорії, навчальної діяльності, що лежить в основі системи розливального навчання.

Традиційне навчання спрямоване здебільшого від конкретного, одиночного до загального, абстрактного, від випадку – до системи. Це формує емпіричне мислення, на думку В.Давидова, який поставив питання про можливість розробки нової системи навчання з напрямком від абстрактного до конкретного, від системного – до одиночного. Те мислення, що розвивається у процесі такого навчання, називається теоретичним, а навчання – розвивальним.