Сторінка
1

Розвиток систем вищої освіти зарубіжних країн

На Європейському континенті відбуваються події, які ще нещодавно вважалися неймовірними або розглядалися політиками та науковцями у віддаленій перспективі. Передусім мається на увазі той факт, що з травня 2004 р. Європейський Союз перетворився на найбільше у світі економічно-політичне об'єднання двадцяти п'яти держав з 457 млн. населення (у США – 289 млн.) і майже 11 000 млрд. доларів валового продукту (у США – 10 300 млрд.).

Таке стрімке розширення Євросоюзу та згода його «багатих» лідерів прийняти до свого складу значно слабших в економічному плані партнерів з Балтії та Центральної Європи є закономірним явищем. На наш погляд, зростання конкурентоспроможності Європи через подальше розширення її простору внаслідок прийняття нових десяти членів до ЄС не зникне.

Цей рух зумовлений реальними змінами, що відбуваються на теренах Європи та світу: проблемами глобалізації, становленням інформаційного суспільства, посиленням міграційних процесів, мобільності ринку праці, міжкультурних обмінів, а головне – об'єктивно сформованою потребою навчитися «жити разом», зберігаючи власну етнічну, культурну, релігійну та іншу самобутність,різноманітність, і, водночас, розуміючи та поважаючи один одного. Світ стомився від безперервних конфліктів, військових зіткнень, тероризму. Він прагне жити у співдружності та співпраці. Лідером об'єднавчого процесу нині виступає Європа.

Саме ця обставина залишає Україні надію на те, що невдовзі вона стане бажаним партнером і кандидатом на вступ до ЄС. Європейський вибір України – невід'ємна складова її подальшого розвитку. У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція означає для нашої держави входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних культурних традицій. Європейський вибір України – це орієнтація на фундаментальні цінності західної культури – парламентаризм, права людини, права національних меншин,лібералізація, свобода пересування, свобода отримання будь-якого рівня тощо. Все це є невід'ємним атрибутом громадянського критичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у ЄС Указами Президента України від 11 червня 1998 р. та 12 квітня 2000 р. було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», а 14 вересня 2000 р. «Програму інтеграції України до Європейського Союзу». 27 листопада 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», підготовлений за активної участі експертів Центру європейського та порівняльного права.

Отже, як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної та політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

Останнім часом своєчасною та надзвичайно актуальною стала ініціатива низки європейських країн щодо загальноосвітньої взаємно-узгодженої й толерантної підготовки людини до життя у «новій Європі», яка відома як Болонський процес. Болонський процес – це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі. Головна його мета – консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості та урядів для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти та науки у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи у соціальних перетвореннях. Адже важливість освіти й освітньої співпраці в розвитку та зміцненні стійких, мирних і демократичних суспільств універсальна і підтверджується як першочергова.

У сучасному світі, коли незалежність України стала незаперечним фактом. а освіта – власною справою українського народу, розбудова системи освіти та її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки і техніки на світовий рівень, інтеграції України у світовий культурний та економічний прості.

Характерні тенденції у розвитку зарубіжної вищої освіти

Кінець XX ст. і початок третього тисячоліття за масштабами трансформаційних змін називають переломним тому, що в наш час настає ера в історії людства – інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство – це не лише виробництво, засноване на комп'ютерних технологіях,процес створення та поширення знань та інформації, які перетворюються на : повні продуктивні сили суспільства. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх не лише будь-якої виробничої діяльності, але й взагалі будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж урахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває характеру й охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти та науки, може сподіватися на гідне місце у світовому співтоваристві.

Одним із наслідків науково-технічної та «інформаційної» революцій і спричиненого ними зростання виробництва стала втрата суспільної необхідності ранньому початку праці та значне підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини. Цей процес розпочався ще в 1950-1960-х рр. у передових країнах Західної Європи, Північної Америки й Азії, охопивши решту і середини 1980-х рр. У країнах, які найближче підійшли до інформаційного цивілізаційного розвитку майже зникла потреба залучення до виробництва не пише підлітків, а й молоді. На сучасному етапі у високо розвинутих країнах порослі в активному віці годують і одягають усе населення без найменших труднощів. Лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14-15 років, у більшості ж сягає 17-18 років.

Оцінюючи системні процеси вищої освіти у країнах Європи й Америки важливо зупинитися на найхарактерніших тенденціях розвитку закордонної вищої освіти, а саме:

- тенденція продовження обов'язкової освіти після школи;

- тенденція до диверсифікації структур вищої освіти;

- тенденція до побудови суспільства, яке безперервно навчатиметься (система безперервної освіти);

- тенденція до урізноманітнення вищих навчальних закладів;

- тенденція до розширення завдань вищих навчальних закладів;

- тенденція вдосконалення та розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти;

- тенденція до якісних змін у вимогах та умовах праці викладачів вищої школи;

- тенденція до створення та розвитку нових університетів та інших вищих навчальних закладів на території з нижчим освітнім рівнем населення;

- нові тенденції в управлінні вищою освітою та її фінансуванні;

- нові тенденції у взаємодії вищих навчальних закладів і промисловців;

- тенденція до підвищення якості освіти;