Сторінка
9

Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

Дуже багато дослідників пов’язують поняття “творчість” з поняттям “індивідуальність”. Наприклад О.Л. Яковлєва пише: “творча реалізація людиною власної індивідуальності”. Індивідуальність має подвійну природу: біологічну і соціальну, інакше кажучи, індивідуальність поділяється на ”індивідуальність індивіда” та “індивідуальність особистості”. Перше включає психофізичні функції та сферу органічних потреб.

Під “індивідуальністю особистості ” ми розуміємо сукупність змістовних стосунків і установок людини, які породжені протягом її життя в суспільстві. При перетворенні “індивідуальності індивіда” на “індивідуальність особистості” незмінним залишається “Я”, що в першому випадку характеризується через потреби і потенційні здібності індивіда, в другому - через мотиваційно-змістовну сферу особистості.

Дійсно, потреби, заявлені в свідомості індивіда у вигляді відчуття комфорту, дискомфорту, оцінюються ним відповідно позитивно або негативно. Аналогічно діяльність суб’єктивно переживається і оцінюється відповідно до того, наскільки вона здійснюється в напрямку розвитку потенційних здібностей.

Подібним чином мотиви, взаємопов’язані із певними потребами, зберігають емоційний компонент останніх, зміст і визначають значущість подій для суб’єкта в термінах емоцій. Вони, сигналізуючи про прагнення “Я” соціалізуватися, приводяться у відповідність до цінностей суспільства, потреб інших людей, і тому змінюються, тобто емоції, які початково випробовуються людиною відповідно до її потреб, потягів, можливостей, у суспільстві постійно модифікуються. Одні з них цінуються суспільством, підтримуються, схвалюються, інші засуджуються, пригнічуються.

У цьому контексті аналізуючи культурно-дозвіллєву діяльність студентської молоді, доцільно більш детально зупинитись на мотивах її реалізації, оскільки саме в “індивідуальності особистості” з’являються „справжні” та “несправжні” мотиви й емоції.

З точки зору соціальної педагогіки та психології ми можемо говорити про аутентичність емоційної реакції (справжньої, вірогідної), оскільки емоційна оцінка є важливим компонентом мотиваційно-змістовних орієнтацій - можна констатувати наявність “справжньої” та “несправжньої” мотивацій.

У нашому випадку “справжня” та, котра відповідає потребам і здібностям індивіда, а “несправжня” виходить із потреб інших людей, конкретного соціуму. Прикладом останньої може бути діяльність, орієнтована на досягнення соціального статусу, престижу, або вибрана відповідно до вимог батьків і т. і. При цьому “несправжня” мотивація може походити від самого суб’єкта, але вона реалізується тією чи іншою мірою відповідно до цінностей суспільства, установок найближчого оточення, засвоєних ним.

Таким чином, діяльність може запускатися обома мотивами. Стосовно творчості, творчої діяльності - ми вважаємо, що вона можлива лише за умови “справжньої” мотивації.

Творити – значить, дозволити своїй унікальності вийти за межі простору, в якому вона замкнена, здійснити взаємопроникнення індивідуальності та культури. Нам здається, що тут є принаймні два виходи: перший здійснюється в межах суб’єктивного світу, який, як було згадано вище, індивідуалізований. Дуже часто навколишнє не наповнює унікальне у внутрішньому просторі людини, а пригнічує його, замикає, поглинає. В цьому випадку необхідно проникнення в самого себе, яке можливе, якщо людина буде прислухатись до внутрішніх сигналів. Оцінюючи та інтегруючи елементи соціального та індивідуального, вона постає в перетвореному вигляді – нова і неповторна.

Другий вихід – проникнення індивідуальності в світ через діяльність, через реалізацію своїх потреб. Виходячи з такого розуміння творчості, ми сформулювали гіпотезу, що тільки “справжня “ мотивація, яка формується на основі потреб і здібностей індивіда, сприяє творчій діяльності.

У процесі дипломного дослідження ми дійшли висновку, що існують фактори, котрі обмежують прояв культурних потреб і запитів, які залежать від особистості:

велика вибірковість потреб у художньо-естетичній культурі та їх постійні зміни призводять до того, що користувач часто не може точно визначити предмет своєї потреби, доки він безпосередньо не знайдений і не використаний. Крім того, уявлення про цей предмет (тема, напрям дозвілля, певне явище в культурному житті) побудовані на попередньому досвіді задоволення потреб, можуть бути навіть помилковими;

щоб мотивувати свою діяльність, особистість повинна визначити предмет своєї потреби або уявити його у вигляді якогось суб’єктивного образу, мети, котрі необхідно задовольнити.

Саме таку роль виконує потреба культурної діяльності особистості, яка виступає як збудник, спрямовуючий культурологічний мотив. Тому мотив розглядається як одна з активних форм прояву художньо-естетичного інтересу. Таким чином, зацікавленість, установка, мотив - нерозривно пов’язані між собою форми запитів, які потім реалізуються в культурно-дозвіллєвій діяльності. Схематично це можна подати наступним чином (мал. 5):

Рис. 2.1.1. Система розвитку культурно-дозвіллєвої активності особистості студента

Існує певний поріг, до якого пізнавальна потреба розвивається певними зусиллями ззовні. При його досягненні особистість переключається на власну самоосвітню активність, коли потреба перетворюється у таку, що саморозвивається. Нажаль, в більшості випадків діяльність і дії закладів культурно-дозвільної сфери не створюють умов для досягнення і подолання цього порогу.

Вирішуючи завдання культурно-дозвільних потреб особистості в плані їх задоволення, слід враховувати, що вони виникають, по-перше, в результаті усвідомлення користувачем деякого відставання своєї культурної складової від сучасних досягнень в галузі культури і мистецтва і, по-друге, культурно-дозвіллєві потреби народжуються в результаті вивчення “кон’юнктури” в цій галузі, від мети, яку ставить перед собою особистість.

Відсутність необхідних умов для оптимальної самореалізації молоді в колективних формах художньої творчості (гуртках, об’єднаннях, студіях) дуже часто є однією з причин переходу її на “домашні форми” творчої діяльності.

Опитування, проведене нами на предмет взаємозв’язку організаційних форм творчої діяльності і “домашніх форм” дозволило нам зробити деякі практичні й теоретичні висновки:

орієнтація на “домашні форми” в цілому менша, ніж на організаційні форми творчої діяльності;

розвиток “домашніх форм” знаходиться у пропорційному зв’язку з розвитком форм організаційних: разом із зростанням “домашніх форм” збільшується потреба в організації відповідних гуртків. Таке зростання є фактором, сприятливим для організації клубної самодіяльності;

неорганізована творча діяльність не конкурує з організованою, а, навпаки, є її резервом;

головна причина скорочення численності учасників організованої творчої діяльності – у невідповідності жанрово-видовищної структури клубних колективів реальним інтересам і орієнтаціям учасників клубної діяльності.

Змінивши цю систему, наблизивши її до структури, яка відповідає інтересам потенційної аудиторії, спектру її потреб, клуби можуть значно збільшити склад учасників організаційної творчої діяльності.