Сторінка
2

Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

Практичне значення дипломного дослідження полягає у можливості застосування його положень, висновків і рекомендацій у виховному процесі студентських клубів вищих навчальних закладів.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.

Визначення сутності та змісту культури дозвілля студентів у науково-педагогічній літературі

Проблема формування культури дозвілля не нова. У світі філософії, педагогічної теорії та практики вона привертала увагу з давніх-давен, наприклад, з часів афінської системи виховання. Ідеї давньогрецьких мислителів (Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита та ін.) про необхідність формувати не лише тіло, а й душу, залишаються актуальними й сьогодні. Змінилися лише зміст, форми, методи формування культури дозвілля людини, а ідеї, висловлені кілька тисячоліть тому, продовжують розвиватися. Вони мали великий вплив на формування педагогічної теорії та практики.

Інтерес до проблем вільного часу на Заході з’явився в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена “Теорія бездіяльного часу” (1899 р.) Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США. Вільний час тісно пов’язувався з індустріальною соціологією. Проте з початку ХХ ст. аж до 50-х років дослідженнями займалися окремі напрями емпіричної соціології. Вільним часом цікавилася не лише індустріальна соціологія, але й соціологія сім’ї, побуту, освіти, культури. Проблема вільного часу стає однією з значущих, з’являється перспективний напрям досліджень – “соціологія дозвілля”. Значний внесок в її розвиток зробили Ж.Фрідман, Ж.Дюмазедьє, М.Каплан, Г.Віленський, Г.Клута, А.Заломек, Дж.Ландберг, В Хавієрст, З. Стайков, З.Скужинський та ін. Хвиля досліджень охопила майже всі країни. В 60-х роках проведене міжнародне дослідження бюджетів часу міського населення 14 країн. У 1969 р. почав видаватися міжнародний журнал “Суспільство і дозвілля”.

Дослідження вільного часу в колишньому СРСР започаткував ще в 20-х роках академік С.Г. Струмилін в роботах “Багатство та праця”. На великому фактичному матеріалі він досліджує питання праці, бюджети часу різноманітних соціальних груп, робить аналізує суто вільний час. Саме в його працях зроблена перша спроба дати визначення вільного часу з точки зору його соціальної та економічної значущості, бере витоки сучасна соціально-економічна концепція вільного часу. Дослідження активно проводилися на початку 30-х років. Систематичними стали лише з середини 50-х років і пов’язані перш за все з ім’ям відомого економіста Г.А. Пруденського. Під його керівництвом проведені великі дослідження бюджетів часу в Новосибірську і Москві, а пізніше за тою ж методикою і в інших регіонах, у тому числі і в Україні.

Зокрема, в 60-80-х роках спеціальні дослідження з проблем вільного часу проведені соціологами в Донецькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській, Хмельницькій областях, в Києві, Львові, Маріуполі, Керчі та ін. Соціологічний аналіз вільного часу, як соціального і духовно-морального феномена, дозволяє не лише теоретично поставити, але й практично вирішити питання, пов’язані з розробкою загальнонаціональних програм раціонального використання вільного часу, подолавши невиправдану в недалекому минулому ідеалізацію характеру його засвоєння людьми.

Досить цікаво і багато в чому по-новому в межах економічної концепції до проблеми вільного часу підійшов О.В. Неценко. В його роботі “Соціально-економічні проблеми вільного часу при соціалізмі” вперше акцентується увага на трьох основних функціях вільного часу: економічній, соціальній, культурно-виховній.

В рамках економічної концепції розуміння вільного часу важливе значення для проблематики нашого дослідження мають праці Г.А. Пруденського, В.Д. Патрушева, в яких розглядається така важлива проблема, як співвідношення робочого, позаробочого та вільного часу, які є елементами соціального часу, специфіка якого визначена В.Г. Афанасьєвим, Д.М. Гвішані, Г.І. Косолаповим.

Розкриваючи сутність вільного часу, Г.А. Пруденський розрізняє робочий час (час виробництва матеріальних та духовних цінностей) і позаробочий, розділяючи його на чотири складові частини. Це витрати часу:

пов’язані з роботою на виробництві (пересування до місця роботи і додому, різні витрати часу на виробництві, які не входять до оплачуваного часу, до та після роботи – вмивання, перевдягання і т. ін.);

на домашню працю та самообслуговування як в особистому домашньому гсподарстві, так і при використанні послуг комунально-побутових підприємств (покупки, приготування їжі, догляд за дітьми, догляд за приміщенням та меблями, та одягом, білизною, взуттям);

на задоволення фізіологічних потреб;

вільний час.

З усіх чотирьох складових частин саме вільний, а не позаробочий час створює передумови для різнобічного розвитку особистості.

В.Д. Патрушев (та ряд інших авторів) розкриває сутність вільного часу як частину позаробочого часу, що використовується індивідом для різнобічного духовного та фізичного розвитку, для громадської діяльності, підвищення освітнього та культурного рівня, спілкування, розумного відпочинку, художньої творчості, фізкультури та спорту.

“ . Вільний час, – пише В.Д. Патрушев, – це та частина часу за межами робочого часу, яка використовується трудящими для підвищення свого культурно-технічного рівня, для занять фізичною культурою та спортом, для культурного відпочинку, товариського спілкування.

Цей час врешті-решт слугує для розвитку інтелектуальних та фізичних здібностей та для задоволення соціальних потреб”.

Детальну характеристику “робочого”, “позаробочого” та “вільного” часу дають В.І. Піменова та Г.А. Євтєєва, переконливо показуючи, що вільний час повинен розглядатися як стосовно особистості, так і в масштабах держави.

У рамках культурно-змістовної концепції вільного часу вперше закладаються основи діалектичного взаємозв’язку вільного, позаробочого та робочого часу як найважливіших елементів добового бюджету часу, підкреслюється рухливість меж робочого та позаробочого часу, позаробочого і вільного часу, звертається певна увага на обумовленість інтенсивності робочого часу характером вільного часу, а наповненість вільного часу пов’язується з характером та специфікою професійної діяльності.

Нові аспекти розуміння сутності вільного часу ми бачимо в його соціально-культурній концепції. Так, у роботі Г.П. Орлова “Вільний час як соціологічна категорія” досить успішно робиться спроба розкрити взаємозв’язок суспільства та особистості в сфері вільного часу, вперше вводиться в науковий обіг поняття “культура вільного часу”, яке виражає рівень та особливості його використання для різнобічного розвитку особистості, ступінь вільної діяльності як умови творчої активності під впливом навколишнього соціокультурного середовища, розглядаються функції соціального часу: забезпечуюча, регламентуюча, взаємопов’язуюча, оціночна, вимірююча. Культура вільного часу розглядається ним з урахуванням принципів, які мають методологічний характер: