Сторінка
3

Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

принципу всебічного та гармонійного розвитку особистості, соціальних груп та суспільства в цілому;

принципу вільної діяльності, вільного вибору занять;

принципу економії часу, який виражає соціальну ефективність використання вільного часу.

Ці принципи розкривають внутрішню структуру культури використання часу різними соціальними групами, сприяючи з’ясуванню процесу взаємопроникнення вільного та робочого часу. Очевидний зв’язок культури вільного часу і трудової активності.

Як відзначає Г.П. Орлов, використання терміну вільного часу визначає певний рівень його використання. Однак, постає питання, які ж критерії цього рівня? На його думку, вони можуть бути визначені тільки при врахуванні цільової спрямованості діяльності людини у вільний час, а саме діяльності з урахуванням фактора часу. Такою є різнобічний розвиток особистості, який включає використання часових кількісних критеріїв (бюджету часу, балансу часу і т. ін.) та певні якісні характеристики – зміст та сутність вільного часу. Зміст відповідає на запитання, чим конкретно займається людина, як, яким чином вона це робить, отже, він включає в себе характер її діяльності.

Використання вільного часу, ставлення людини до нього, здатність його берегти, регулювати тривалість своєї діяльності, дотримувати часових пропорцій, визначений життєвий ритм – усе це характеризує культуру часу суспільства та конкретного індивіда, а отже, і вільний час.

У культурному розвитку особистості має значення перш за все та частина вільного часу, яка йде на розкриття її творчих потенцій. Роль вільного часу залежить і від характеру його використання для духовного і фізичного розвитку, а саме від змісту діяльності та ставлення до неї людини.

Подібна постановка питання дозволила Б.О. Грушину більш конкретно підійти до дослідження творчого потенціалу вільного часу. Б.О. Грушин вбачає вирішення питання, пов’язаного з ціннісною характеристикою змісту вільного часу, в залученні до аналізу принципу різнобічного розвитку особистості. Відповідно до цього критерію корисною, ефективною визнається будь-яка діяльність, якщо вона сприяє виявленню, зміцненню та розвитку різних сприятливих здібностей людини. Навпаки, некорисною, неефективною буде діяльність, яка послаблює здібності людини.

Соціально-культурна концепція вільного часу в розумінні його сутності трактує його вже як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, пов’язуючи цей процес з певним рівнем культури, проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності. Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

Вільний час можна визначити як ту частину соціального часу, в тому числі і позаробочого часу, яка вивільнена від невідкладних справ і є “часом свободи”, простором вільної діяльності і вільного розвитку особистості. Сутність вільного часу полягає у вільній діяльності, яка означає, насамперед, наявність часового простору, вільного від необхідних, невідкладних справ, свідоме прагнення людини опанувати цей час, самостійно (з певною мірою розумності) вибрати варіант ймовірної дії, вміння досягати поставленої мети і, безумовно, саму дію, що є об’єктивним змістом діяльності.

Сутність вільного часу становить усталена якість, яка зберігається у всіх змінах вільного часу; його ж зміст за обсягом ширше поняття, ніж сутність, він включає в себе не тільки сутність вільного часу, а й усі інші зв’язки, притаманні даному феномену. Зміст вільного часу є більш плинним і змінним, ніж його сутність. Єдність і співвідношення сутності й змісту вільного часу полягає в тому, що вільна діяльність може бути справжнім виразом свободи, якщо вона спрямована на розвиток особистості, а остання можлива лише в умовах вільної діяльності.

Вільний час є таким же зайнятим часом, як, скажімо, і робочий. Але вільним його називають тому, що:

цей час відносно вільний від трудових обов’язків;

він належить самій людині, яка може за певних умов відносно вільно розпорядитися ним за своїм бажанням;

при його використанні людина має можливість змінювати величину конкретних затрат часу і черговість видів діяльності, порядок задоволення тих чи інших потреб;

він вільний від невідкладного задоволення людиною потреб, які пов’язані лише зі збереженням її життєдіяльності і працездатності.

Для вирішення питання про класифікацію занять у вільний час принципове значення має положення про те, що вільний час являє собою дозвілля.

Однією з найважливіших категорій соціології вільного часу є поняття “культури вільного часу”. Культура вільного часу – це ніщо інше, як проблема змісту вільного часу, спосіб і міра його якісного освоєння з точки зору реалізації й збагачення людських сутнісних сил. Основою культури вільного часу є свідома вільна творча діяльність, яка духовно і фізично розвиває особистість.

Культура вільного часу передбачає:

розвиненість його структури, яка визначається кількістю елементів і домінуючою роллю тих з них, які мають найбільш розвинений характер;

оптимальне співвідношення елементів його структури;

певну міру поєднання рекреаційної і розвиваючої функцій вільного часу, активних і пасивних форм споживання духовних цінностей, спілкування й творчої діяльності;

певну послідовність і тривалість видів діяльності, їх періодичність, частоту, ритм, насиченість, інтенсивність певного проміжку часу людської діяльності;

вміння економити час, вивільняти його від нераціональних затрат і досягати оптимального обсягу вільного часу; наявність “надлишкового” вільного часу, так само як і його “нестача”, може негативно відбитися на його структурі й змісті.

Регулювання вільного часу має об’єктивний характер, є складовою частиною організації життя суспільства і людини, що можна визначити як процес цілеспрямованого впливу на нього з метою розширення меж, створення умов для вдосконалення його структури і змісту відповідно до постійно зростаючих виробничо-технічних і соціальних вимог, які ставляться до людини. Регулювання вільного часу повинно бути обґрунтованим; воно має враховувати наявні ресурси і реальні можливості, ґрунтуватися на таких принципах: диференційованість, послідовність, спадкоємність і безперервність регулювання, скоординованість, всебічність, планомірність та ін.

У найзагальнішому виді процес регулювання вільного часу починається з визначення завдань і завершується досягненням передбачуваного результату.

У соціально-педагогічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

адміністративний або авторитарний, тобто такий, який ґрунтується на примусі, зовнішньому авторитеті, нав’язаний людині ззовні, навіть якщо бажання чи інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

стимулюючий, за якого ззовні нав’язана людині діяльність поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність, яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це своєрідний “соціальний контроль”, який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;