Сторінка
4

Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

Саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованості здібності до організації свого часу.

Сьогодні соціальний обов’язок молодої людини виявляється в її здатності до творчого засвоєння цінностей культури, до постійного культурного самовдосконалення, до свідомого переборювання внутрішньої душевної інерції. В. Андрущенко слушно зауважив, що людина повинна замислитися над своїм життям і навчитися володіти собою в ім’я культурного саморозвитку. Адже справжня культура набувається тільки за умови власної активності, прагнень постійно вбирати джерела духовного життя.

Дозвіллєва діяльність вимагає розуміння її необхідності і змісту. Особистий зміст діяльності молоді, і зокрема студентства, полягає у створенні і усвідомленні молодою людиною системи власних, індивідуальних цінностей. Як стверджує І.Д. Бех, „ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, якій відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об’єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її об’єктивних характеристиках”.

В міру того, як індивідуальний фонд вільного часу збільшується, відчувається настійна потреба в науково обґрунтованій, осмисленій організації дозвілля.

Науковці А.Г. Єфтєєва і Е.В. Соколов порушують проблему раціоналізації діяльності на дозвіллі. Під цим вони розуміють максимальне використання ресурсів організму, психіки відповідно до природних ритмів життєдіяльності.

Раціональна діяльність на дозвіллi включає гармонійне співвідношення рекреаційних і розвиваючих занять. При цьому відпочинок і розваги стають змістовними, продуктивними і конструктивними. Ця ж раціоналізація діяльності на дозвіллі вимагає від людини свідомого ставлення до вільного часу, вміння його планувати, мотивувати вибір того чи іншого заняття.

Виховання раціонального стилю використання вільного часу пов’язане з виробленням таких особистісних властивостей, як цілеспрямованість, систематичність, активність, увага, вміння швидко переключатися з відпочинку на інші заняття, діяти відповідно до поставленої мети.

Один з головних напрямів раціоналізації діяльності на дозвіллі – орієнтація на розвиток творчості. Однак Е.В. Соколов тут же додає, що якісь частки дозвілля чи аспекти його повинні уникнути раціоналізації. Інакше дозвілля нічим не відрізнятиметься від праці.

Поряд з тенденцією раціоналізації вільного часу спостерігається своєрідна романтизація дозвілля, коли частково відмовляються від планування, економії, об’єктивної оцінки якості його проведення. Найчастіше це буває, коли людина у відпустці, на курорті, бере участь у якомусь святі, відвідує театр, тощо.

Романтика дозвілля як установка на максимальну повноту сьогоденного існування можлива в трьох варіантах: як домашнє, сімейне дозвілля, що оберігається від раціоналізації; як свідомий вихід за межі буденного оточення в сферу цілком нового; як свідоме прийняття психологічної установки на розвагу, гру. Отже, акцентується увага на розробці й впровадженні в практику стратегії проведення часу, що відповідає сьогоднішнім умовам. Це - поширення знань про дозвілля, створення умов для повноцінного, змістовного його проведення.

Психолог О. Кронік, порушуючи питання про оптимальне сполучення форм занять на дозвіллі, акцентує увагу на мірі напруженості переживання часу, що властива тій чи іншій людині. При цьому дослідник вирізняє людей двох протилежних типів: одні завжди поспішають, у них багато справ, весь день розписаний по хвилинах, час минає дуже швидко, організовано (висока міра напруженості переживання часу); у інших – час минає одноманітно, повільно, неорганізовано (низька міра напруженості переживання). Тут О. Кронік пропонує такі стратегії організації вільного часу: в першому разі – “розрядку”, тобто добір занять для зняття втоми, надмірної напруги, стресового стану; в другому – “зарядку”, що передбачає активізацію особистості. Заняття на дозвіллі типу “розрядка” – це сімейні вечори, жартівливі конкурси й олімпіади, використання ігрового спілкування, вечори-мрії, колекціонування тощо.

Отже, важливим аспектом у роботі клубу є врахування психологічного стану людини для того, щоб мати можливість запропонувати відвідувачеві необхідну саме для нього форму відпочинку.

Соціальні педагоги встановили, що міра реального залучення індивіда до культурної діяльності й досягнень культури тісно пов’язана з рівнем сформованих ним умінь і навичок, що дозволяють йому так чи інакше діяти в сфері вільного часу.

Активне споживання послуг культурно-освітніх закладів, зумовлених науково-технічним прогресом, поставило перед клубами принципово нове завдання – формувати сукупність умінь і навичок раціонального проведення дозвілля. Мова йде, по суті, про одержання молодими людьми “кваліфікації дозвілля” в умовах клубу, що робить правомірною постановку питання про сучасні модифікації суспільних потреб у діяльності культурно-освітніх закладів.

Формування культури дозвілля визначається нами як педагогічний вплив на мотиваційно-поведінкову структуру буття молоді для реалізації її особистості, її творчих можливостей, удосконалення засобів культурного самовизначення і самоутвердження в соціально цінних формах діяльності на дозвіллі. Зміст цієї діяльності повинен включати розширення знань і регулярну кваліфіковану інформацію про її види, розвиток колективних форм дозвілля і задоволення потреб у міжособистісному спілкуванні, формування нових прогресивних типів культурного спілкування, збагачення видів і форм творчої самодіяльності.

Клуб володіє багатьма потенціальними можливостями в організації рекреативних занять, психофізіологічної розрядки, активізації творчих потенцій особистості, раціонального відпочинку і культурних розваг, насамперед молоді.

З 1991 р. проблеми молоді та молодіжного дозвілля в Україні активно вивчають В. Оссовський, Е. Головаха, Л. Яковенко, М. Головатий, Л. Виговський, Н. Прозур, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна. Стильові та структурні особливості вільного часу знайшли відображення в дослідженнях І. Євтєєвої, А. Щавель, М. Головатого, Ф. Виданова, В. Дімова, Л. Когана, В. Пічі та ін.

У соціально-педагогічних дослідженнях проблеми нашої дипломної роботи використовуються висновки та рекомендації вчених, які працюють над проблемами функціонування молодіжної субкультури і культурної соціалізації молоді (І. Андрєєва, Н. Голубкова, Н. Литовська, Л. Швидка).

Ретельно проаналізовані соціологічні дослідження духовних потреб молоді в сфері дозвілля як у працях українських вчених (І. Бех, І. Зязюн, Г. Сагач, І. Степаненко, П. Щербань, Ж. Юзвак), так і російських (Н. Вересова, Б. Грушина, Б. Трегубова, В.С. Цукермана та ін.)

Важливе значення у вивченні проблем молодіжного дозвілля мають філософсько-соціологічні дослідження вільного часу і культури дозвілля, які знайшли відображення в працях українських вчених (А. Воловик, Л. Швидка, А. Решетніченко, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна та ін.).