Сторінка
6

Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

На думку І.Г. Мельнікова дозвільний час студентства – це час, який “може бути використаний для додаткової професійної підготовки і активної громадської діяльності (професійно-виховна функція), духовного розвитку (культурна функція) і відпочинку (регенераційна функція)”.

Цей висновок в діяльнісному аспекті життя людини, безумовно, включає специфічні особливості вільного часу студентства, показує його цілеспрямованість і зміст, але не досить точно відтворює сутність. А вона полягає в тому, що вільний час – нерегламентована діяльність, яка означає “наявність часового простору, вільного від необхідних справ, свідоме прагнення людини освоїти цей час, самостійно вибрати варіант імовірної дії, спроможність досягти поставленої мети і об’єктивний зміст діяльності”.

Відповідно до цього визначення неаудиторна самостійна робота студентів, і це одна із характерних рис специфіки студентського дозвілля, має обов’язковий і плановий характер, іншими словами, первинною її якістю є необхідна, а не вільно обрана діяльність. Дійсно, підготовка рефератів, курсових, дипломних робіт, доповідей і виступів на студентських конференціях, хоч і здійснюється студентами самостійно, все ж таки входить в навчальні плани і не обумовлюється вільним вибором занять. Тим часом, перша ознака вільної діяльності в сфері дозвілля пов’язана перш за все зі звільненням від необхідних, обов’язкових справ, у нашому випадку – від навчальної діяльності. Слід відзначити, що гіпертрофія такої ознаки сутності дозвілля або вільного часу є вираженою особливістю студентів.

Зрозуміло, що розвиток особистості студента здійснюється в двох сферах його життєдіяльності: в навчальній і дозвіллєвій.

Характерною рисою молодіжного дозвілля останнього десятиріччя стало яскраво виявлене прагнення молодих людей до психологічного комфорту в спілкуванні, бажання набути певних навичок спілкування з людьми різного соціально-психологічного плану.

Складні соціальні процеси, які відбуваються в суспільстві, інтенсивний ритм життя, ускладнення проблем виробничого характеру, крах звичних, а іноді й зручних стереотипів сприйняття суспільного життя, компенсується, як правило, прагненням молоді створити певний комфорт в спілкуванні не тільки в сім’ї, але й з друзями, однолітками, за місцем роботи, проживання і навчання.

Спілкування – форма дозвілля, яку молода людина потребує органічно. Тяжіння до спілкування з однолітками пояснюється потребою молоді в емоційних контактах. Ця потреба, як правило, задовольняється в середовищі подібних собі, що знаходить підтвердження в спонтанній поведінці молоді, яка охоче, ніж в будь-який інший період життя, об’єднується в групи.

Однією з причин набуття навичок спілкування є прагнення знайти себе в нових ринкових умовах, які вимагають від людей заповзятливості, ініціативи, гнучкості, професіоналізму, контакту з людьми різних професій і соціальних груп.

Проблема формування та впровадження в життя культури дозвілля

Аналіз соціально-педагогічної літератури показує, що цінність вільного часу того чи іншого суспільства і цінність вільного часу конкретної особистості не тільки не співпадають, але й часто різко суперечать одна одній. Не можна обійти увагою такий аспект проблеми, як розширення меж дозвілля. Ще в епоху античності можливість розпоряджатися вільним часом, дозвіллям на власний розсуд вважалася однією з найвищих цінностей.

У нашому суспільстві проблема розширення меж теж існує. В її основі лежить ряд реальних суперечностей.

По-перше, це суперечність між рівнем продуктивності праці, з одного боку, і кількістю вільного часу як суспільства в цілому, так і окремих його груп - з іншого.

По-друге, суперечність існує між кількістю вільного часу в цих групах і потребою в ньому, яка реально існує у населення.

По-третє слід відзначити суперечність між неоднаковою кількістю та розміром вільного часу в різних соціальних груп.

По-четверте, досить вагома суперечність між наданням суспільством окремим групам населення певної кількості вільного часу та їх готовністю (бажанням, умінням) використати цей дозвільний потенціал. Особливо ця ситуація поширена зараз, коли люди повинні йти у вимушені відпустки або шукати стабільну та більш оплачувану роботу та ін.

Такі суперечності повсякденно проявляються в ситуаціях надмірного вільного часу в одних і явного його дефіциту в інших груп людей, у бажанні одних використати його максимально різноманітно, корисно і цікаво і в спробах інших “убити” вільний час. Проблема формування та впровадження в життя дозвільної культури посилюється тим, що в орбіту втягуються мільйони молодих людей. У значної їх частини виникає надмірний вільний час, обумовлений до того ж ще й небажанням багатьох з них продовжувати освіту. Чимало молодих людей навіть не прагнуть працювати.

І все ж таки в нашому суспільстві набагато більше соціальних груп, які потребують розширення фізичних кордонів вільного часу. До того ж слід мати на увазі, що розширення розширенню - різниця. Є групи людей, які мають вільний час, близький до середнього розміру або навіть перевищує його, але вони не мають потреби в його збільшенні. Як правило, це пояснюється розвиненістю дозвільних інтересів представників таких груп.

Використання вільного часу молодими людьми є своєрідним індикатором їхньої культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особистості або соціальної групи. Як частина вільного часу, дозвілля приваблює молодь нерегламентованістю і добровільним вибором різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднувати фізичну та інтелектуальну, творчу, споглядальну, виробничу, ігрову діяльність.

Однак, всі ці переваги дозвіллєвої діяльності поки що не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя всієї молоді. Значна частина її дозвілля найчастіше сприймає як пасивний відпочинок, неробство. У багатьох молодих людей немає навичок самоорганізації вільного часу, елементарних основ культури дозвілля. Тим часом у сфері суспільної свідомості все частіше простежується думка про необхідність формування у молоді культури дозвілля, певної “дозвіллєвої кваліфікації”, без якої їй складніше опановувати нові соціальні ролі. Про це справедливо пише дослідник М. Корольов: “Уперше стала проблема формування у трудящих і молоді дозвільної кваліфікації, яка дозволяє ефективно реалізувати вільний час. Тисячоліттями людину готували лише до праці і пізнання. Тепер поряд з цим у кожного необхідно сформувати відповідні дозвіллєві інтереси та шляхи їх задоволення”.

Так звана “дозвіллєва кваліфікація” допоможе молоді не тільки раціонально використати вільний час, але й більш повно самореалізувати себе в різних напрямах соціально-культурної творчості.

Підкреслюючи важливість вирішення проблем вільного часу та дозвіллєвої культури студентської молоді, треба зосередити увагу на їх моральності та соціально-економічній значущості для суспільства. Часткова невикористаність вільного часу є причиною антисоціальних вчинків і дій, пияцтва, розладу сімейного життя, настроїв егоїзму, міщанства, накопичуваності, байдужості до турбот і справ інших людей.