Сторінка
4
Без сумніву, все вищенаведене відображає певний міфологічний комплекс уявлень відходу після смерті (або поразки) в чарівну країну, з якої час від часу прибувають до ще живих сакральні правителі та жерці. Факт, що Туле віднесли подальші інтерпретатори на північний захід Європи, може пояснюватися тим, що його співставили зі згаданим Юлієм Цезарем племенем Белгіки тулінгами.
Але, крім всього, якщо врахувати фонетичну варіативність "Туле // Фуле", слід згадати місто Фулли — столицю готоалан в Криму (тепер — Чуфут-Кале або Тепе-Кермене, з XVIII — Кіркора, від kirkos — "яструб", "кільце"; вперше згадане в 579 р. при описі маршруту візантійських послів до хана тюрків Бохана [Corpus Veneticum, I:85.5])[xi], де в VII-X ст. проживали алани, греки, вірмени, євреї і тюрки, і саме сюди в рамцях т.зв. "хазарської місії" прибув св. Кирило Філософ. І називалося це місто тоді Русскофулей, де перший формант слід пов'язувати з грецьким rosko — "ущелье" або ruske — "захисний" (пор. термін "русі-поліс" — "захисник міста"). В часі патріархів Фотія та Ігнатія (858-867 рр.) Фулли і Харасія ("на Чорній воді") виступають як єпископство "охоцирів" (акацирів) Готської метрополії. В Х ст. Фулли були підвищені до статусу архієпископства і підпорядковані безпосередньо патріарху. Надалі Фулли приєднувалися до Зікхійського та Сугдайського архієпископств, і останнє до ХІV ст. іменується Сугда-Фулльською митрополією. А якщо зауважити, що до Фуле герули прибувають кораблями, оминаючи землі істрів (а Істр — це грецька назва Дунаю в його течії на Балканах), то цілком ймовірно, що в уявленні північних германців островом Туле//Фуле міг бути саме Крим. Сам же факт переказу про те, що тут півроку триває день, а півроку — ніч, може бути віднесений, по-перше, до мотиву приналежності чарівного острова до "потойбічного світу" (де все не так, як у "поцейбічному"), так і, по-друге, невірним зрозумінням германцями місцевого (таврійського) звичаю присвячувати частину року богові Сонця, а частину — богові Місяця. В результаті подальші інтерпретації не ототожнили Фуле з Тавридою, а віднесли його далеко на північ, де, можливо, існувало теж уявлення германців та кельтів про "інакшу землю". Також назва Криму як Туле могла побутувати саме у праслов'ян, в яких, як говорить М. Будімір, наявні терміни tulmacu i tulku з коренем *(s)tel/r- "світає, ясно" (~ латин. stella, aster "зоря"), присутнім також у мітан. talami "interpres, вісник, тлумач", етрус. Turms "interpres deorum, вісник богів, тобто Меркурій", зах.-анатол. Adramon (в Лідії)[xii]. Аналогічно, можливо, трапилось з чорноморським островом посмертного блаженства Ахіллеса Білим (Левке, тепер — о. Зміїний), який Гекатей переніс далі на північ, назвавши його Гіпербореєю біля Молочного океану (Amalchius oceanus) і розмістивши на ньому гору чи долину на побережжі Karambuka (~ польск. gremba/gromba "пагорб")[xiii].
Також К. Мутті вважає, що про північну країну Туле знає й Гомер, називаючи її в "Одіссеї" (X, 82-86) країною лестригонів зі столицею Телепілос ("далекі ворота"; пор. з "далека Туле" у Піндара та Діодора Сицилійського) та замком Ламе (пор. з о. Ламой біля берегів Норвегії). " . Там люди, котрі сплять мало, можуть отримувати подвійну плату за роботу — вночі випасаючи темних биків, а вдень — білих овець, бо в цій країні шляхи Дня і Ночі близькі". Також він знаходить свідчення про Туле-Гіперборею в ісламській традиції. А саме Абд-Ель-Карім Ель-Джілі (1365 – 1403) у "Книзі непорочної людини" (Kita'b al-insa'n al-ka'mil) писав, посилаючись на "Коран" (VII, 44 та 46; LIV, 55) що за межами семи кліматичних поясів є Al-Acra'f ("Висоти") — "небесна земля, котра біліша за молоко і солодша від меду, де був створений Адам". Коли Адам залишив відпочаткову батьківщину, вся земля стала попелястого кольору, крім територій далекої Півночі, де досі править Хізр і живуть "люди Невидимого" (ріджал-альб-гайб). Там не слід творити вечірні молитви, бо схід передує заходу "північного сонця"[xiv]. Мусульманський Хізр ("Зелений") виявляє дивну тотожність зі слов’янським казковим персонажем — зеленим чоловіком, котрого Іван Царевич виявив у підвалі Мар’ї Морівни закутим ланцюгами в залізному казані, під яким горів вогонь, та випустив на волю — царем Кощієм Безсмертним. Смерть його — в яйці, яйце — в качці, качка — в зайці, заяць у залізній скрині сидить, скриня на міцний замок закрита і закопана під найбільшим дубом на острові Буян, посеред Моря-Океану. " . На Буяні острові, — писав відомий фольклорист О. Афанасьєв, — зосереджувалися всі творчі сили природи, як у вічно повному і невичерпному джерелі . Як і коли створився Буян-острів з його "мокрецьким дубом", передання мовчать"[xv].
В певних європейських традиціях Туле стала розглядатися сакральним і містичним центром нордичної традиції (Туле-Огігія у Плутарха) та включена в коло передань про рицарів короля Артура. У середньовічному романі "Ланцелот", у його німецькій версії, яку здійснив Ульріх Зацікхофен, наявний епізод із самим рицарем Ланцелотом. Інший рицар Руадюран зустрів у лісі жахливу змію, котра вмовляла його, щоб він поцілував її. Руадюран відмовився, відмовилися й інші рицарі Артура. Але Ланцелот подався у ліс, і коли появився монстр, без вагань, на прохання змії, цілує її. Тоді змія стає жінкою дивної краси. Це була Елідія, дочка короля острова Туле, яка була приречена бути змією, доки найкращий рицар світу не поцілує її. Тут напрошується паралель з українською казкою про прихованого героя (Іванко-дурник), який рятує змію з вогнища (або від загрози вбивства), вона виявляється царівною і дарує своєму визволителеві чарівну каблучку, за допомогою якої герой будує летючий корабель.
Завантажити реферат