Сторінка
14
Деякі дослідники виявляють паралель уральських остяків (хантів) з америнідськими астеками/ацтеками (ширше — юта-ацтеками, до яких належать й північноамериканські юта і команчі), антропологічні предки яких залишили на Уралі палеолітичну стоянку на озері Карабаликти. Також цей факт спорідненості підтверджує лексика, виявлена методом глоттохронології Ж. Дюмезілем.
Якщо допустити походження теоніму “вани” від шумерського *ewen > en “князь, володар” (пор.: шумер. “ануннаки” — “сім’я князя”, група божеств — покровителів, заступників та посередників між землею та небом, а з аккадського часу — боги землі та підземного світу, в той час як “ігіги” — “космічні боги”), то, можливо, “аси” < “анси” слід виводити з шумерського “анзуд” (шумерське ім'я, яке аккад. витлумачили фактами своєї мови “анзу” – “буря – вітер” ~ хетт. huvant "вітер", huves "жити"), назви величезного божественного птаха – левоголового орла, якого прогнав Гільгамеш із гнізда на дереві богині Інанни–Іштар “халуппу”. Анзуд заволодів інсигніями бога неба ЕнЛіля та таблицями долі – “ме” (пор.: бог-ас Одін прибив себе списом до світового дерева Іггдрасиль і через цей шлях ініціації отримує знання священних рун). Інший епос розповідає про боротьбу ніппурського бога Нінурти (у Лагаші —Нінгірсу), сина бога Енліля, з Анзудом, поряд з тим, що епічні пісні оповідають про перемогу Нінурти над злодієм Асагом. Останній — створений богом Аном в горах, на колінах Ануннаків, випускаючий сяйво (melammu) і претендуючий на престол Ніппура.
« . Індійський вчений С.Чаттерджі висловлює здогад, що під асурами може критися згадка про народ «ашшура», тобто ассірійців. З їхніми культурними досягненнями та безжальністю на війні орії-арії безпосередньо зіткнулися під час свого перебування в Малій Азії Ассірія, як відомо, зазнала поразки 612 року до н.е. від мідійського царя Кіаксара, а Мідією певний час володіли причорноморські скити - до пори, коли скитських ватажків спостигла доля, дивовижне схожа на долю антського князя Божа та його старійшин»[lxviii].
Але тут слід мати на увазі наступне: " . термін "ассірієць" (… aššuraju, пізніше aššuru) слугував . для позначення особливої неповноправної, етнічно чужої ассірійцям-семітам категорії населення. "Ассірійцями" . називали власне не ассірійців, а підкорене ними хурритське населення"[lxix], котре спільно з арійськими племенами на Близькому Сході утворило могутню державу Мітанні (поч. XIV ст.). Тільки після завоювання Мітанні семітські правителі Ашшура стали титулуватися "царі країни Ассірії" (šar mat Aššur). Те, що написання aššur без подвоєння š часто зустрічається у більш пізній час — A-šur, П. Кречмер та Л. Ліпін власне пояснюють походженням слова від індійського asura "дух". На заперечення І. Дьяконовим, за яким це слово є діалектним варіантом загальносемітського qattul/guttul > 'šr- > Aššur, ми вважаємо, що є підстави говорити про походження хуррито-арійського "асур" як іншомовного із семітського (місто Ашшур засноване ще в IV тис. до н.е., в той час як арійські імена в Передній Азії датуються лише з ІІ тис. до н.е.[lxx] Можливо, що навіть відбулося переосмислення у зв'язку з сусідуванням із семітами індо-європейського за походженням слова (збереженного у хеттській мові як hasas "внук" або asus "добрий"; протилежне за значенням слово italus "поганий" може, без сумнівів, вказувати на ту частину анатолійців, які, за легендою та археологічними даними, переселилися під проводом Італа із Лідії на Апенніни) у напрямку до іранського (чи мідійського) asā “камінь” (авест. as∂nga) і може знаходити підтвердження в легенді про те, що родоначальник германських асів Бурі народився із соляного каменю, який облизала корова Аудумла (пор. з біблійним мотивом про перетворення в солевий стовп жінки Лота).
Спокусливо ототожнити самого Одіна з вищезгаданим месопотамським Етаною, легендарним правителем міста Кіш (ХХІ ст. до хр.е.), “пастирем, який піднімався на небо та облаштовував усі країни” (у Елліана, автора 3 ст. хр.е., політ на орлі на небо приписується самому Гільгамешу). За одною з версій, Етана — перший цар на землі, рятує мудрого орла (Анзуда ?) від помсти змії (пор. з українським Котигорошком, що рятує грифа, та афроєвразійським міфологічним мотивом “Розорювач гнізд”), за що той допомагає героєві здобути з неба “траву народження”, бо дружина Етани не може розродитися. Як наслідок, народжується син Етани – герой Баліх або Паліх. Як не співставити сина Етани Баліха з улюбленим сином германського Одіна Бальдром! Він — муж Нанни і стає богом “померлим”, залишається у потойбіччі – “хелі” (пор. : шумерська богиня-тлумачка снів Нанше, а її чоловік — перевізник у царстві мертвих Ур-Шанабі, який є “підземною” іпостассю Баліха). Цілком можливо, що предки “праіндогерманських” племен праіндоєвропейської спільності контактували з шумерами і, крім того, кочували від Дону до іранського Загросу та Месопотамії (шумерам вони були відомі як таємничі “дракони (з-за) гір”), залишаючи свої гени та свої “відколи” на всіх цих теренах, а взамін беручи як набутки цих цивілізацій, так і збагачуючи чужими елементами власну міфологію, що, зрештою, значно відмежувало прагерманців у духовному плані від решти праарійської спільноти.
Тюрки євразійських степів, які успадкували їх від своїх іраномовних попередників массагетів, зберегли епос "Шан талгау" про бурхвана-героя Аудана-Барса-Джураша, сина Самара і Ашна, в якому власне й бачать тенгріани германського бога-аса Одіна. Тюркський Аудан став першим серед людей жерцем-володарем (каганом) і першим духом-алпом, який помер, віддавши своє життя за безсмертя свого смертного сина Іджика (він же перський Джамшид, авестійський Йїма), засновника царства Ідель-Урал., а надалі він виступає як цар потойбіччя Ерлік-хан (його добрий брат, володар Заходу — Ульгень; у башкир, відповідно, це — злий Шульган і добрий Урал-батир, діти Янбірде і Янбіке, котрі володіють таємним знанням про минулий всесвітній потоп). Інші імена Аудана: Енкей ("Біче"), Боян, Маджі (Міше, Меше "Дуб"), Гурогли ("Син могили"), Узі ("Красивий"), Тюргеш (Тюркют, Таргіз — "Самець"), Джураш ("воїн, юнак", тобто Юрій-Георгій)[lxxi].
Завантажити реферат