Сторінка
8

Ultima thule

Саме в районі Таймиру, на 77,4 градусі північної широти спостерігається засвідчене у "Ведах" на прабатьківщині аріїв явище тривалості полярної ночі протягом ста діб[xxviii]. Як зберегли переказ іранські міфи, настало різке похолодання: злий демон щорічно на десять місяців насилав на батьківщину аріїв холод і сніг. Сонце почало сходити тільки один раз, а сам рік перетворився в один день і одну ніч. За порадою богів люди залишили батьківщину назавжди. " . І в царство Йіми прийшло триста зим і стало тісно людям і худобі. Тоді Йіма виступив за світлом на південь шляхом Сонця (тобто зі сходу на захід! — О.Г.) і розширив свою країну, де люди жили шістсот років, а потім знову розширив країну у бік Сонця і жили в країні дев'ятсот років". Перехід з тайги у лісостеп та степ призвів до зміни осілого типу прожиття на кочовий, змінився склад стад, з’явився у великій кількості кінь, змінилася стратегія і тактика війн, постали додатковий (рос. "прибавочный") продукт, його приватизація і, як наслідок, соціальне розшарування. Лісостеп дарував комфортні умови проживання — здатність прогодувати величезні стада худоби внаслідок травостою, що не випалювався сонцем, а також — заготовляти сіно на зиму, нормальні умови для рільництва та городнього господарства, невичерпні рибні ресурси.

Як резюмує Н. Новгородов, на згадку про вторинну прабатьківщину європеоїдів у лісостеповій зоні Південного Сибіру, де існували такі блаженні умови, використовуються міфологічні поняття "ідилія" (у греків та римлян), Ідиль або Ідель (у тюрків), Ідавель-поле (у давньо-скандінавській традиції) тощо[xxix]. Також він вважає, що первинна прабатьківщина сусідніх ще нерозділеної ностратичної мовної спільності була саме на Таймирі і вони утворювали дві своєрідні фратрії — "хеттів" і "хаттів"(J): " . хатти — з Хатанги, а хетти з Хети. Про це свідчать співпадіння найважливіших топонімів цих роз'єднаних регіонів: Таймиру та Малої Азії. На Таймирі головний гідронім називається Хатанга, що утворюється при злитті Котуя і Хети. Гідронім Хатанга (наприклад, Катеннгами по-евенкськи називаються всі три ріки Тунгуски) легко розкладається на визначаючу частину -хата і формант –нга. Формант належить тепер мешкаючому на Таймирі народу нганасани і означає множинність чого-небудь, в даному випадку багато хат (на це, проте, слід додати: " . "хе" є якимось давнім позначенням лісової місцевості. Не випадково на Таймирі три ріки, що протікають біля кордону лісу та тундри, порослі на берегах лісом; мають старі самодійські назви Хета (Велика і Мала Хети притоки Єнісея і Хета, по-евенкійськи Лама, конфлюент Хатанги). Дві Хети ("Хетта") впадають також у Надим. Вірогідно, колись назва Хета означало "лісова", хоча сучасні самодійці, принаймні Таймиру, це слово перекласти не можуть"[xxx], — О.Г.). Слово хата українською мовою означає мазанку, на інших індоєвропейських мовах — житло, дім, поселення, фортецю, загін для худоби, місто. Найдивніше, що за даними Малолєтко, з таким же значенням це слово зустрічається у вигляді хата, хотон, кутон та інших варіаціях у тюркських, монгольських, тунгусо-манчжурських, фінно-угорських, нахсько-дагестанських, австронезійських, кушитських і чадських мовах [Малолетко А.М. Палеотопонимика. —Томск.:Изд.ТГУ,-1992, С.153-155] (так примітка подана у оригіналі, — О.Г.). Така широка спільність свідчить, з одного боку, про дуже велику давність цього слова (укр. "хата", іран. kata, інд. kott, англ. cot, cottage, нем. cote, монгол. "хото", уйгур kant, остяц. "хат", "кат", угор. haz, хант. xot, xat, фін. xota, морд. kud, айн. kotan — "житло, фортеця, місто", що, на думку В. Абаєва, походить від кореня зі значенням "рити, копати, насипати, нагромаджувати"[xxxi]), коли мовна спільність ще не розпалася на мовні сім’ї, а з другого боку, про те, що ця спільність жила на Таймирі, на ріці Хатанзі.

Вважають, що на зміну верхньопалеолітичним мисливцям-ностратикам, які розселилися на захід і схід, на Північний Захід Сибіру прийшли доліхокефальні представники двох верхньопалеолітичних (кроманьйонських) культур мисливців на північного оленя — аренсбурзької та свідерської (у зв'язку зі зникненням мамонтів у ХІІІ- XIV тис. до н.е. і відходу епіграветських мисливців на них на південь), нащадків гамбурзької та лінгбійської культур південно-західної Балтії (у свою чергу – спадкоємців мадленських мисливців на оленів). Аренсбуржці переселялися з Данії та Північної Німеччини на північний захід (в Норвегію) та північний схід (у Прибалтику), охоплюючи тоді ще існуюче Балтійське озеро, і створили культури т.зв. кола Маглемозе (VIII-VI тис. до н.е.) — Фосна (у Норвегії та Швеції), Комса (на крайній півночі Скандинавії та Кольському півострові), Аскола і Суомусярві у Фінляндії та Карелії, Веретьє на Сході Ладозького озера, Кунда в Інгерманландії, Естонії та Латвії і власне Маглемозе в Англії, Північній Німеччині та Данії. Для цього кола культур характерні специфічні вуглуваті ножі та кинджали, кістяні поворотні гарпуни з кам'яними жальцями для полювання на морського звіра, скребки, різці, проколки з кварцу і гірського хрусталю, різноманітна глиняна посуда, кам'яні кирки та лопати з рогів лося, прикраси з кості тощо. Але найдивнішим є перехід на території Фінляндії зі знарядь з кремнію на кварцові вироби, що пояснюють вищезгаданою катастрофою в IX тис. до н.е. (в регіональному масштабі це був у 8213 р. до н.е. грандіозний прорив Балтійського льодовикового озера в Біле море), яка перепинила контакти Феноскандії з рештою материка і залишивши малі групи мисливців на північного оленя в становищі робінзонів на величезному просторі[xxxii].