Сторінка
17
Цікавою також в даному контексті є буддійська інтерпретація (“Махаваста”) арійського сожету про “сина лані”: лань випадково проковтнула сечу з сіменем ріші Кашьяпи, завагітніла і народила хлопчика, котрого вигодувала своїм молоком. Хлопчика назвали Екашрінга (“Однорогий”; пор. Шрінгін — "Рогатий"). Він, вихований аскетом, проте одружується на царівні Наліні і стає “володарем землі” та батьком шістнадцяти близнюків. З часом він передає владу старшому синові, а сам йде у аскетичний ашрам. Аналогічний переказ існує в тібетському “Канджурі”, за яким юнак народжується від ріші та газелі, виховується аскетом, потім стає мужем царівни Шанті, але розчаровується в тому, що втрачає буддиські “видіння” і повертається до аскези. Існують аналогічні індуїстські перекази. В “Рамяні” (І, 9-11) та “Махабхараті” (ІІІ. 110-113) внук Каш’япи аскет Ріш’яшрінга (“Ланерогий”) спокушений царівною Шантою, стає володарем Анги, а Індра благословляє його спустошену землю (пор. з країною Саррас у епосі про Грааль) могутнім дощем. Народжується ж Ріш’ярінга від того, що син Каш’япи Вібхандака, коли побачив апсару-“водяну німфу” Урваші, випускає сім’я, котре проковтує лань[lxxxvii] (згідно з одним з тлумачень, болгарський писемно зафіксований варіант імені Аттіли Авітохол означає "син сарни"[lxxxviii]).
Як на нас, то дивує, що досі цей мотив не співставили із сюжетом з епосу про нартів іраномовних осетин Кавказу, за якою пастух (або сам бог Уастирджи—“Святий Георгій”), побачивши красуню Сатаней, випускає сім’я і цим запліднює камінь. З каменю народжується сонцеголовий герой Сослан (у адигів — Сосруко, у абхазів — Сасриква). Давньо-індійський герой Агастья народився від сімені богів Мітри та Варуни, які побачили діву Рамбху. Агастья приборкав гору Віндх’я (яка вшанувала його поклоном), де жили хайхаї Картавір’ї.
Також чеченський дослідник Дені Баксан наводить аналогічні паралелі у далеко віддалених традиціях, що, без сумніву, свідчить про якийсь первинний світоглядний (і типологічний, а не обов'язково генетично споріднений) архетип. А саме, у міфах західноіндонезійських мінагаситів сонячний бог Тоара Лумімуут народжується із каменю в пустельній землі. У міфах мікронезійців з островів Гілберта бог На-Реау народжується з каменю, а меланезійський бог-деміург Ндангеї теж народжується з каменю. А на островах Нові Гібриди інший меланезійський бог-герой Тагаро, даритель вогню, народився із тріснутого каменю. Тут хочеться також згадати давньо-єгипетське божество Бену, який у вигляді чаплі народився з каменя-обеліска "Бенбен" ("бен" - "виникати") у водяному хаосі. Він одночасно є душею ("ба") сонячного бога Ра, а потім - Осіріса. Греки називали його феніксом.
Аналогічно з каменю або гори народжується бог Мітра (свято — 1 жовтня, день Міхр місяця Міхр); з соляного кам’яного стовпа, який облизала першостворена корова Аудумла, народився родоначальник германських богів Бурі. У хурритській міфології горою-породілею стає гора Вашітта, за якою спостерігає бог Кумарбі[lxxxix]. В сенсі того, що, за іншим міфом, Кумарбі намагається зїсти свого новонародженого сина Бога Грози (хетт. Пірва, хатт. Тару, хуррит. Тешуб, аттич. Тезей; слов. Перун, балт. Перкунас виявляють зв’язок з іменем гори, пор. гот. fairguni "гора", хетт. peruna- "скеля"), можна допустити, що гора народжує саме останнього, якому присвячували камені-кункунуцці, тобто базальти[xc], а також, не дивно, що Кумарбі знову зі сліпою Скелею народжує вже ворога Бога Грози Уллікуммі[xci] (пор. з олімпійським сожетом про врятування немовлям Зевса і підміну його каменем; у новохеттській літературі образ “камінь в основі храму” стосується жриць[xcii]).
Як у героя Сослана через розмову з жінкою вивідується таємниця його смерті (пор. з тим, як через підступ жінки вивідується в руських казках про смерть Кощея!), так за допомогою діви, згідно із середньовічними легендами, можна приборкати Єдинорога.
Узбецько-таджицький дастан “Гуль і Санубар” засвідчив скіфо-сакської генези переказ про зачарованого в сарну царевича Санубара (“Стрункий, як сосна”), сина царя Хуршіда (“Сонце”), якого визволити від чар змогла тільки красуня Мехрангіз (“Пробуджуюча любов”), яка допомагає юнакові вбити чарівника. Герой вирушає на північ у Шабістан (“Країну ночі”) у пошуках царівни-пері Гуль, дочки царя Фаррухзада. У північну країну, відстань до якої у 40 років, героя переносить птах Симург за 40 днів і 40 ночей. Після тривалих розкошів закохані переносяться на батьківщину Санубара і по дорозі беруть із собою красуню Мехрангіз[xciii]. Як вже зазначалося, даний сюжет тотожний з ведичним (РВ Х, 95; Шат.-бр. ХІ, 5,1) і пуранічним міфом про першого царя Місячної династії Пурураваса, якому птахи-гандхарви допомагають здобути діву-апсару Урваші. Також у іншому узбецькому дастані — “Молодість Горогли” — розповідається, як герой за допомогою чарівного коня Гирата знаходить діву-пері Юнус, яка спить 40 днів і 40 ночей. Після весілля велетень-дев Самандр переносить закоханих і золотий палац на батьківщину героя — в Чамбіл, де царя благословляють святі.
[i] Ясаманов Н.А. Популярная палеогеография. — М.: Недра, 1985. — С. 130.
[ii] Мизун Ю.В., Мизун Ю.Г. Тайны планеты Земля. — М.: Вече, 2002. — С. 83.
[iii] Гуцуляк О. Атлантида: Війна традицій // http://www.mesogaia.il.if.ua/atlant.htm
[iv] Зинько Ф. По следам Колумба // На суше и на море, 1990: Повести. Рассказы. Очерки. Статьи / Сост. Б.Т. Воробьев и др. — М.: Мысль, 1991. — С. 450.
[v] Шібальба — засновник культу Обсидіанового каменю, оракула, "красивий Творець", в той час як у епосі майя-кіче "Пополь-Вух" він — божество потойбіччя, ворог братів-близнюків, культурних героїв.
[vi] Дёмин В. Гиперборея — шаг из прошлого в будущее.
[vii] Star the Semildanah: Experience of northern sacral geography / Ed. by M.—E. Le Kler. — L.: Torch, 1997. — P. 19 — 23.
[viii] Новгородов Н. В поисках царства Правды // Наука и религия. — М 2004. — № 2. — С. 9—11.
[ix] Митев И. Мы, Болг—Арии // http://www.inglia.ru/bolg-arii.htm
[x] Прокопий из Кесарии. Война с готами / Пер. с греч. Вступ.ст. З.В. Удальцовой. — М.: Изд—во АН СССР, 1950. — С. 209—213.
[xi] Лаврів П. Історія південно-східної України. — Львів: МП "Слово", 1992. — С. 15.
[xii] Будимир М. Protoslavica // Славянская филология: Сб.стт. — М.: Изд—во АН СССР, 1958. — Т.ІІ. — С.114.
[xiii] Будимир М. Protoslavica // Славянская филология: Сб.стт. — М.: Изд—во АН СССР, 1958. — Т.ІІ. — С.131—133.
[xiv] Мутти К. Страна Лестригонов / Пер. с итал. // http://www.mesogaia.il.if.ua/mutti-lestrigon.htm
[xv] Афанасьев А. Происхождение мифа. Статьи по фольклору, этнографии и мифологии. — М.: Индрик, 1996. — С. 24.
[xvi] Мельникова Е.А. Скандинавские рунические надписи: Тексты, перевод, комментарий. — М.: Наука, 1977. — С. 53, 205 — 206.
[xvii] Пидопличко И.Г., Макеев П.С. О климатах и ландшафтах прошлого: Вып. 2. / Отв.ред. А.П. Маркевич. — К.: Изд-во АН УССР, 1955. — С.45, 55, 72, 86, 96, 116, 134 — 140.
Завантажити реферат