Сторінка
11

Ultima thule

В іранській традиції є сакральна ріка Варзоб, де присутні давньо-таджицькі слова "варз" — "високий, верхній" (аналог грецького "гіпер"; сучасне тадж. "боло") та "об" — "вода". На думку Андрія Іваннікова, саме слово "варз" є діалектним варіантом слів "фарс", "парс" — основи самоназви "парсо" — "перс". У свою чергу вони є похідними від сакрального індоіранського поняття "Варахі" — "Полярна Зірка"[l].

" . Східнослов’янський термін "гора". — зауважують В. Іванов та В. Топоров, — позначає в ряді російських діалектів "північний і північно-західний вітер"; у значенні вітру, що дме із суші на море, застосовується те ж слово, а також похідні "горняк", "горич", пор. формально подібне "Горинич". Перше з наведених значень ("північний вітер" [~ алб. zagoren, макед. загорьнъ "північний вітер", — О.Г.]) буквально відповідає значенню дв.-грец. boreas "Борей, Північний вітер" ., етимологічно пов’язаного з рос. "гор" та іноді такий, що співставляється з іллірійськими іменами типу Bora як давньо-балканська назва "гори" (зокрема, в Македонії)"[li].

Організатором переходу аріїв з Бореї до Гіпербореї І. Каганець вважає Раму-Аполлона (він же, начебто, Ной-Йона-Їма, Ману, Луг, Гопала), народженого на колоніальній периферії (острів Делос) і який приніс у Борею звістку про грядучу катастрофу — прорив Середземного моря через Босфор та Дарданелли в Чорне море[lii].

Факт народження Аполлона та Артеміди таємно та на навмисно створеному для цього острові, наштовхує на паралель з народженням ведичного мудреця В’яси ("розчленувач, складач, редактор"), редактора Вед, автора "Махабхарати". Він народився таємно на острові, звідки його ім’я Двайпаяна ("Острівний"). Його батько — мудрець Парашара (син мудреця Шакті від Адріш’янті і внук Васіштхи), а матір — Сатьяваті (пор. з назвою щасливого віку — Сатьяюга), дочка царя рибалок (!). Власне як епітет "Сатьяваті" використовується щодо войовничої богині Калі. Також міфічний персонаж Сканда-Картікейя, син Дурги-Калі, мав епітет "гуха"(guha) — "народжений в таємному місці". Аполлону і Артеміді як братові й сестрі індійською паралеллю будуть Маться ("риба") і Сатьяваті. Якщо перший був аватарою Вішну, який врятував під час всесвітнього потопу Ману (автора "Законів Ману"), то друга — аватара богині Калі, мати вищезгаданого редактора "Вед" В’яси. Матір’ю Матьсі та Сатьяваті була апсара Адріка ("риба"), а батьком — напівбог-васу, цар Чеді Упарічара (uparicara ~ ст.-слов. "упырь").

Одночасно премордіальну батьківщину Ю. Евола ототожнює з кельтським міфічним островом блаженних Аваллоном ("Яблуневий"), вважаючи, що це вдійсності острів Аполлона, бога, кельтським іменем якого було Аблун або Белен[liii].

Тут хочеться згадати грецький міф про яблука Гесперид, що ростуть десь у саду на Північному Заході, поруч з яким Атлант (батько Гесперид) тримає небесне склепіння. Там же в саду б'ють джерела амброзії — напою безсмертя та вічної молодості (Hippol. 742). Саме до Атланта звернувася Геракл за допомогою, прагнучи дістати ті яблука, дерево яких стеріг жахливий дракон Ладон, батько чарівної німфи Дафни ("Лавр"), коханки Аполлона. Геракл підмінює Атланта у виконанні важливого обов'язку — триманні небесного склепіння, щоб Хаос все ж таки міг проникати крізь цю щілину ростом з Атланта і змішував людей звертатися за опікою і розрадою до богів.

Атлант приніс Гераклові три молодильні яблука і, здавалося б, герой міг спокійно вирушити до Греції, злукавивши і знову змусивши Атланта взяти на плечі небо, але в сади Гесперид прибули інші захланці, вже за самими Атлантовими доньками. Це були наймані розбійники єгипетського фараона Бусіріса. Геракл вбив нападників і врятував німф, які з вдячністю подарували ще яблука героєві (Apollod. II:5,11). Пізніше ці подарунки повернула на місце Афіна, бо ж то був шлюбний дар, який Гера одержала від Геї.

Скандінавам відома богиня Ідунн (дв.-ісл. ithunn "та, яка оновлює"), дружина бога поетів (скальдів) Брагі (теонім пов'язується зі слов'янським напоєм "брагою"). У "Молодшій Едді" розповідається про викрадення богині та яблук велетнем Тьяцці (дв.-ісл. thiazi), який для цього перекинувся на орла. Цей велетень тотожний грецькому Атлантові та єгипетському Шу-Атону і співвідноситься з небесами, а зірки — це його очі. Богам-асам за перемогу над Тьяцці мстить його дочка — Скаді, богиня полювання та лижництва, яку асам вдається замирити, видавши заміж за представника богів-ванів Ньєрда (Njorthr, Нертус/Nerthus латинських джерел; ~ дв.-інд. nar-, авест. nar, албан. njer, ст.-грец. aner, вірм. ayr "муж, чоловік", лув. annar-, хетт. innar- "сила, могутність").

Після того, як від Гесперид відбув Геракл, туди прибули аргонавти. Побачивши прибульців, німфи від страху розсипалися на порох, але на прохання аргонавтів перетворилися на дерева, а потім — до звичайного вигляду. Потрапити на північний захід аргонавти змушені були тому, що Босфор і Дарданелли блокували їх колхідські переслідувачі. На думку англійського історика Еджертона Сайкса, аргонавти повторили шлях "з варяг у греки" у протилежному напрямку: Чорне море - Азовське море (Меотидське болото) - Манич (протока між Чорним морем і Каспієм, тепер — ріка) - Істер (Волга) Маримарусія (озеро Селігер у верхів'ях Волги) - волок до Ерідану (Західна Двина) - Ерідан - Балтійське море - Скагеррак - Північне море.

Гіперборейський Аполлон передбачає договір, а отже – і поступку: у Дельфах три зимових місяці шанувався Діоніс, а решту пір року – Аполлон; у Афінах Аполлона шанували влітку, а Діоніса – восени, зимою. Дельфійський храм Аполлона був збудований над могилою Діоніса, над його входом було зображення Аполлона з музами, а ззаду – Діоніса[liv] .

Так многославное тут основали святилище Богу

Дети гипербореев < .>

Также Олен: он первым пророком был вещего Феба,

Первый, песни который составил из древних напевов.