Сторінка
13
Вважаєтья, що в цьому міфі відобразилася боротьба прийшлих “індогерманських” племен із носіями мегалітичної землеробської культури Східної Європи. Той факт, що у “Сазі про Інглінгів” говориться , що аси жили на схід від Дону (Танаквісля або Ванаквисля), а їхні головні суперники, вани — біля устя тієї ж ріки, наштовхує нас на припущення, що термін “вани” є ознакою спадкоємництва від ewan > “енів” — князів шумерів, святилище яких — “Кам’яна Могила” — існувало у Приазовських степах України (за А. Кіфішиним та Ю. Шиловим)[lxi]. Як вважає С. Наливайко, “ . назва Україна може сходити до надзвичайно давніх часів, до назви Ахура-яна (типу Согдіана, Бактріана, Маргіана, Дрангіана, Сузіана), тобто Країна асурів/ахурів; саме така загадкова Земля Ахури один-єдиний раз згадується в "Авесті". Тож назва Ахураяна (іранський варіант) легко могла прибрати вигляду Окураяна, Окраяна, Україна, Вкраїна”[lxii].
Якщо аналоги асів (asr) відомі в інших індоєвропейців (індійські асури, іранські ахури, словянський Чур), то вани засвідчені тільки у германців, а ворогами асурів (ахурів) виступають деви (даеви). Але перш за все “вани”, “венеди” — це означення епічних героїв, витязів, що протистоять не тільки хтонічним істотам, але частково своїм мізерним нащадкам (як-от протистоять виродженцям героїчні кавказькі нарти, скандінавські гаути або фіннсько-естонські сини Калеви). Аналогічно до того як під іменем “… “готи” у германо–скандінавському епосі розуміють не лише історичних готів, а певне геройське епічне плем'я, а епітет “готський” майже синонімічний “героїчному” (як і “нартський”). У таких розвинених епосах, як германський, грецький, індійський, готи і бургунди, ахейці та троянці, пандави і каурави, що вже зникли як самостійні племена і тільки увійшли в якості одного з компонентів у “етнос” носіїв епосу, — це перш за все героїчні племена давнього героїчного віку, певний героїчний зразок для майбутніх поколінь… В цьому зв'язку суттєво, що у образах героїв найбільш архаїчних епічних поем і переказів чітко виявляються реліктові риси першопредка або культурного героя”[lxiii].
“…Та й саме слово “аси” , — пише В. Щербаков, — звучало ще так: “анси”, “аньси” … деякі давньо-германські імена включають у свою основу корінь “анс” – на честь асів, або, точніше, ансів. Наприклад ім'я Ансельм… Але якщо в найдревнішому мовному пласті залишилося слово “анси”, то чи не можна знайти міфічну країну асів, користуючись цією обставиною як ключем? У давнину була країна Аньсі. Так вона називалася у китайських джерелах. Інша її назва – Парфія. Це найкрупніша держава, суперник Риму на сході. Деякі дослідники вважають, що китайська назва походить від імені засновника династії Арсака … (Аршакидів) … Але сам Арсак, виявляється, проголосив себе царем у місті Асаак … власне місто Асаак з його основою “Ас” дало ім'я Аньсі з тією ж основою “Ас”, “Анс” … Вічний вогонь у місті Асааці згадується Ісидором Харакським … Саме місто розташовувалося в області Астауена, що містить ту ж основу “Ас”. По сусідству розташована інша область Парфії (її древнє ядро) — Парфієна з гробницями царів (обожнених предків). Місто, де знаходилися гробниці, так само назване. Це Парфавніса або Нісая … Нісая – грецька назва… Стара Ніса і Нова Ніса — ці назви дожили до сьогодні. Городища розташовані під Ашхабадом. Саме слово “Ашхабад”, або “Асхабад”, означає “місто любові”. Як виникла ця назва? Невідомо. Я допускаю, що корінь той же: “Ас”. Пізніші зайшлі тюрки лише переосмислили його. Можливо, що “місто любові” за змістом відповідає призначенню гробниць і храмів Ніси і сусіднього Асаака: пошанування обожнених предків (любов до них), тобто поклоніння богам. І у еддичному циклі аси – і боги, і предки одночасно”[lxiv].
Цікаво також, що в Нісі, розташованій десь за Персією, і котру археологи досі не можуть ідентифікувати, грецька міфологія вбачала місце народження бога Діоніса. Також в Ірані існувала східна область Сагартія (Asagarta < Ас + Агарта ?), що входила до складу Дрангіани (Сакастану; теперішній Сеістан)[lxv], а частина послідовників іранської релігії у Східному Туркестані тібетцями визначалася як “аші”.
У Західному Сибіру, на землі праіндоіранських племен ріка Обь досі угро-фінами називається "Ас" (а Іртиш — "Аг пал Ас", Єнісей — "Хопі пал Яниг Ас"), і власне назва хантів, селькупів та кетів як "остяки" ("ас-ях") означає "обські люди"[lxvi] або as-takkaa (-dakka) — "раби асів". " . Назву роду (фратрії) [лісових енців] Аседа ми співставляємо з поширеним у південно-західному Сибіру у минулому етнонімом ас, аш, ач, аз. В енецькій мові наявний суфікс ді, котрим утворюється відіменниковий прикметник, наприклад, мугга — "лісовий", муггаді — "лісовий" .; від слова ася ("тунгус") утворено назву роду [у нганасан] Асяду ("тунгуський") . Назву Аседа (в XVII ст. Асіда) можна перекласти як "ас-ський" (який походит від "ас-ів") . Народ Аз згадується у давньо-тюркських написах VIII століття нашої ери . С.В. Кісельов називає народ Ач гілкою киргизів, які населяли степи Хакассії від рр. Чорна і Білий Іюс до р. Уйбата . Більш пізніші повідомлення про аз'ів наявні також від Х і ХІ ст. В цей час ази частково вже жили в басейні р. Чу в Середній Азії. Але, як ми знаємо, вони залишилися і в Західному Сибіру. Аш-кіштими жили в басейні р. Чумиша, а ачинці — по верхньому Чумишу і в басейні р. Томь. Окремі роди аз'ського походження були і серед алтай-кижи (був. телеутів) — Пайлаг-ас ., Байлаг-ас .; у теленгітів і тубаларів — Іїтт-ас ., Тетит-ас або Тіт-ас і Юрт-ас або Тюрт-ас .Можливо, що у давнині назва ас (аз) було більш ширшим . Цілком можливо, що аз'и були спочатку тюркомовним або кетомовним . народом . серед енців рід Аседа вважався "нечистим", але дуже войовничим.Можливо, все це є свідченням його особливого, тюркського або, наприклад, кеттського походження . Ця обставина добре узгоджується з . легендою про походження предка роду Аседа, який приплив на колоді, аналогічно до того, як на плоті опустився вниз по Лені предок якутів Омогой-бай . Можливо, від аз'ів походить і рід Нгевасяда у лісових ненців. Цю назву можна перекласти як "головні аседа" (тобто "головні", "перші" аседа) . Щоправда, аз'и були, очевидно, великим народом і . представники різних його підрозділів могли вступати у шлюб і могли незалежно один від одного переселятися на Північ ."[lxvii].
Завантажити реферат