Сторінка
6
Дж. Гудмен, Дж. Бада, Т. Прідо вважають, що саме цим суходільним "мостом" з Америки в Європу (!) проник сучасний тип гомо сапієнс (кроманьйонець), який сформувався в Америці десь 250-500 тис. років тому і виглядав як кавказоїдного типу мисливець на дольодовикову мегафауну, про що свідчать виявлені археологами черепи того часу (епоха Солютре), в часі льодовикового періоду (35-8 тис. років тому) кроманьйонці не раз переходили з одного континенту на інший (Азія-Америка-Європа) і поверталися назад слідом за мігруючими стадами, а з потеплінням у Х-ІХ тис. до н.е. останні переселенці з Америки в Європу принесли нові культурні навики, невідомі більш архаїчному населенню Старого Світу. Серед сюжетів кроманьонського розпису слід особливо відмітити "птахоголову людину" — одне з ключових зображень американської архаїки.
Але головною умовою, яка робила життя можливим і певною мірою комфортним у цьому регіоні, був сам льодовик. Зокрема, сама "тундра" розташовувалася значно південніше, ніж сучасна, а отже інсоляція (приток променевої енергії сонця) була більшою і сприяла розвитку трав'янистого покрову з однорічних рослин і перепиняла появі лісу (південніше була не лісотундра, а щось схоже на африканську саванну, де могутнім кущам та деревам перепиняли ріст стада мамонтів і шерстистого носорога, а ще південніше було щось схоже на теперішню північноамериканську прерію). Як наслідок, виникав родючий грунт, який швидко зігрівався у літню пору, мав достатню вологу, що не переходила у заболочування, бо й випаровування вологи було більше. " . Льодовик, — пише Л. Гумільов, — це величезне скупчення льоду, котрий тому й існує, що над ним стоїть стовп чистого повітря з високим тиском, тобто антициклон. Величезна маса чистого, ясного повітря захоплює значно більший простір, ніж сам льодовик. Отже, поряд з льодовиком, поряд із глибою льоду, котра здіймається на кілометр, іноді на 2-3 кілометри, буде зовсім ясне небо, а отже — величезна інсоляція. Температура повітря низька, але сонце світить і нагріває землю. На землі росте трава. Сонце нагріває тіла тварин і людей, їм не холодно. Вітру майже ніколи не буває. Висловлювалася думка, що довкола льодовика завірюхи навівають величезні кучугури снігу. Це географічна безграмотність, властива гуманітаріям. Якщо б навівало сніг, то це означало б присутність теплого вологого вітру, і тоді б розтопило льодовик. Нічого подібного! Снігу і дощів випадало мало. Розігрітий грунт створював конвекційні токи повітря, і іноді із сусідніх широт, там, де були циклональні умови, могли пробиватися невеликі повітряні маси, котрі випадали як дощ або у вигляді невеличкого сніжного покриття. Цього було достатньо, щоб за льодовиком у зоні антициклону простерся чудовий сухий степ з невеликою кількістю снігу, що не заваджало травоїдним тваринам взимку добувати з-під снігу суху траву, дуже калорійну, насичену сонцем. З іншого боку, льодовик під сонячним промінням теж танув, тобто з нього стікали струмки та струмочки чистої прісної води, котрі утворювали на закраїні льодовика озера. А де озера, там і риба, і водоплаваюча птиця, котра переносить ікру на своїх лапах. А де волога, там буде рости буйна рослинність, там будуть рости ліси. Там при великому таненні почнеться скидування вод у вигляді рік, і вони потечуть туди, куди їм підкаже рельєф. Ці ріки створять у сухому степу, охоплюючому льодовик з півдня, необхідні тваринам водопої . А де копитні, там і хижаки, а серед хижаків і людина. Танучий льодовик — це оптимальні умови для розвитку людини . Льодовик увесь час переміщувався. Від Таймиру він, увесь час наростаючи, йшов до Фенноскандії і танув у Атлантиці. Циклони приносили дощі, тумани, мокрий сніг, котрий падав на льодовик і збільшував його. А на східній окраїні льодовик танув, тому тут і були кращі умови. Кращі умови у льодовиковий період були в Сибіру!"[xviii].
Так, доки у Європі танув льодовик, як зауважує Н. Новгородов, стада копитних і шерстистих в Азії, що паслися в безсніжних холодних саванах, досягли берегів арктичних морів (наприклад, досі канадські олені-карібу влітку мігрують на побережжя Арктики, долаючи відстань до 3 тис. км). " . Стада мамонтів, вірогідно, приходили на Таймир тільки влітку. Вони паслися на прирічкових луках, багатою трав’янистою та кущовою рослинністю, яку тепер можна спостерігати в південних лісотундрах, наприклад, в басейні Анадирі або Пенжини. На літо мамонти змінювали шерсть на більш коротку . Тут, на Таймирі, у сприятливих умовах теплої пори року самки народжували дитинчат. Мамонти не були єдиними мешканцями лук Таймирської лісотундри. З інших супутніх їм крупних ссавців, слід щонайперше назвати коня"[xix].
Оскільки північ Азії має вигляд клину, де мис Челюскіна висувається в Арктичний океан на 12 градусів, стада тварин поступово кочували цим клином, а слідом за ними йшла людина зі списом. Саме тут почалася першоконцентрація тодішньої мезоєвразійської людності.
Поступово в районі Таймиру сформувалася ностратична (бореальна) протоцивілізація (її стан був схожим з тим, як існувала "єдина" папуаська протоцивілізація до приходу європейців у Папуа-Нову Гвінею; її мовні нащадки (корені слів ностратичної прамови розпочиналися з чотирьох діакретичних голосних "а, і, у, е", виявляючих основні просторові відношення — віддаленості, близькості, глибини та висоти), йдучи за Х. Педерсеном — В. Ілліч-Світичем — А. Долгопольським[xx], поділяються нами тепер на такі групи: урало-алтайців (бріарених; східних мезоєвразійців), індо-європейців (зефіральних; західних мезоєвразійців), семіто-хамітів (євральних; афраазійців), дравідо-еламітів (нотійних; південних мезоєвразійців) та картвелів (орітальних мезоєвразійців)), а осердям її стали таймирські гори Бирранга на берегах морів Карського та Лаптєвих. На доволі скептичні попередні погляди щодо думки про зародження людської історії саме в північній частині Євразії тепер існують, на основі аналізу певних часткових особливостей мовних явищ (спорідненість слів, причетних до сигналізації сенсів "північ", "морок", "смерть", "страх" тощо), суто наукові концепції півночі як фактору глоттогенезу (Н. Луценко, М. Маковський)[xxi].
Завантажити реферат