Сторінка
5
Гуцульщина славиться своїми великими талантами, самобутніми умільцями, які своїм розумом, душею і серцем вбирають в себе цю неповторну красу і велич, передають їх у своїх творіннях, прославляючи на весь світ високе гуцульське мистецтво. До таких самобутніх талантів належить Микола Грепиняк, член Національної Спілки художників України. Діяльність митця багатогранна: різьбяр, художник, графік, фотограф, краєзнавець, публіцист, активний громадський діяч, вчитель-наставник, який з великою любов’ю, терпеливо передає секрети майстерності своїм учням. [36]
РОЗДІЛ 2
ВИДИ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА
2.1. Вироби з дерева
Найдавніші згадки про народну різьбу на території українських земель зустрічаються в Київському та Галицько-Волинському літописах. У XVII – XVIII ст такі згадки знаходимо в описах місцевостей та майна іменитих людей. Тільки в другій половині ХІХ ст історики і дослідники культури, зокрема австрійські вчені Р. Ейтельбергер та М. Габерландт, приділили увагу походження української народної різьби по дереву. Проте вони стояли на позиціях ідеалістичної теорії міграції, вважаючи, що культура переходить з країни в країну незалежно від суспільно-економічних відносин.
Деякі відомості про техніку обробки дерева на Гуцульщині та про спроби прикрашування дерев’яних виробів надав В. Шухевич у праці «Гуцульщина». [2.4-5]
Із цієї невеликої кількості праць ми можемо дізнатися ще більше про гуцульську народну різьбу, її історію та видатних майстрів цього виду мистецтва. Крім того, до цих праць можна ще додати багато інших видавництв: «Історія культури древньої Русі», «Декоративно-прикладне мистецтво УРСР», статті Л. Калениченка «Художня різьба гуцулів» та ін.
Різьбою оздоблювали предмети побутового і культового призначення. Проте до нашого часу збереглося дуже мало давніх речей, прикрашених різьбою. Найдавнішими пам’ятками різьби по дереву є ручні дерев’яні хрести. Рельєфною та круглою різьбою прикрашали переважно предмети культового призначення (хрести, свічники, іконостаси та зображення святих).
Плоскою різьбою геометричних мотивів прикрашувались також сволоки подільських та гуцульських хат. Останні особливо нарядно оздоблені в середній частині. В центрі цих прикрас знаходиться звичайно 4-, 6-, 8- кінцевий хрест, який часто покривали орнаментом у вигляді сітки – так званим «ільчатим письмом». Одвірки вхідних дверей до хат , церков та дзвіниць також оздоблювали плоскою різьбою геометричних мотивів. На верхній горизонтальній поперечці одвірків були звичайно вирізьблені хрести і розети.
Найбільше пам’яток народної різьби по дереву збереглося х ХІХ ст Вони свідчать про широкий розвиток цього виду народного мистецтва та про високі технічні і художні досягнення народних різьбярів.
Плоска різьба побутового призначення зосереджувалася в східних районах Карпат – на Гуцульщині. Гуцульські різьбарі прикрашали нею речі хатнього вжитку (скрині, столи, ліжка, мисники, полиці), посуд (миски, тарілки, масельниці–рахви, барильця, баклаги, пляшки ), речі господарського вжитку (вози, ярма, кушки), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети різного призначення (полиці, топірці, порохівниці, пістолети, рушниці і т.п.). В кінці ХІХ ст. деякі народні різьбарі почали прикрашувати свої роботи інкрустацією різноколірним деревом, бісером, металом, перламутром та рогом.
Найвизначнішими різьбарями другої половини ХІХ ст були Юра, Василь і Микола Шкрібляки, Марко Мегединюк і Василь Девдюк. Всі вони зберегли традиції старої народної різьби по дереву та збагатили їх новими художніми і технічними прийомами. Вони стали носіями розквіту цього виду народного мистецтва.
З возз’єднанням західних земель України в 1939 році в єдину Українську РСР в розвитку української соціалістичної культури одно з найважливіших місць займає мистецтво, зокрема декоративно-прикладне.
Радянська влада створила нові форми організації виробництва предметів декоративно-прикладного мистецтва. Різьбярі об’єдналися в артілі, обладнані найновішим технічним устаткуванням. Кустарне виробництво майстрів-одиночок з примітивними технічними знаряддями замінюється колективним виробництвом, яке дає змогу механізувати трудомісткість роботи.
Для підвищення художньої майстерності працівників декоративно-прикладного мистецтва створено художні науково-дослідні інститути, музеї, вищі художні школи, училища, школи народних майстрів та художньо-експериментальні майстерні. Творче співробітництво з художниками – професіоналами також сприяє підвищенню мистецького рівня народних майстрів. [2.19-22] У процесі художньої обробки було освоєно структурні властивості деревини – щільність, пружність, вологостійкість та інші, які завжди враховують при виборі матеріалу і виконанні різьблених виробів. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути позбавлена дефектів (косо волокнистість, завилькуватість, сучки, гнилизна, червоточина та інші ). Велике значення має зріз дошки, на якій виконується різьба. Ростові волокна або шари разом з серцевинним промінням створюють певний малюнок, який називають текстурою дерева. В одних порід текстура яскраво виражена (горіх), в інших майже непомітно (липа). Найбільш поширеними видами деревини, що використовують різьбарі в різьбленні та інкрустації це – липа, груша, горіх, вільха, осика, яблуня, слива та інші.
Різьблені вироби з дерева рідко фарбують оскільки різноманітна структура і колір природної деревини дозволяють досягти яскравої виразності і художнього оформлення. Основним способом художньої обробки деревини на Гуцульщині є різьблення та інкрустація.
Плоску різьбу виконували різноманітними долотами – «різцями». Майже кожний мотив різьби вирізався спеціальним видом долота, і тому різьбяр мав від 40 до 50 доліт. Перший вид долота – «рівнак» має пряме вістря різної ширини (1, 3 , 5, 8, 10, 13, 15, 20, 25 мм). Найбільш уживаним долотом був звичайний різець – «скосак», що має вістря шириною 5, 8, 10 і 15 мм. Третій вид долота – так звана «фасулька» має пологе, злегка вигнуте вістря завширшки 3, 5, 8, 10 ,13, 15, 20, 25 мм. Для виконання прямих орнаментальних ліній та «ільчастого письма » гуцульські різьбарі вживали так званий «фуджок». Боки полотна цього долота сходяться під кутом 45 градусів. Подібне долото – «городничок» вживали для нанесення орнаментальних мотивів «зубців» та окремих елементів мотиву «сонічка».
Завантажити реферат