Сторінка
1

Преображення Господнє або Спас. За народним календарем 19 серпня. Як святкували та що їли

У Старому Заповіті заповідалося приносити перші плоди землі (перший сніп нового врожаю, перші овочі, перший виноград) для посвячення їх Богу. Ця традиція перейшла і в новозаповітну звичаєвість. Церковним уставом було відписано освячувати грона винограду в день Преображення Господня (на Спаса, Спаса Другого, Спаса яблучного — 19 серпня), а саме тоді коли вони повністю досягають зрілості. Оскільки на більшій території України виноград до тієї пори ще не вистигав, на Преображення святили яблука, груші, сливи та іншу садовину, а також городину і мед. Нині з появою холодостійких сортів святять і виноград.

Святити садовину й городину ходили до церкви лише жінки й чоловіки. Дівчата навіть не підходили до церковної огорожі, боячись, що їм піднесуть яблуко (в них це називалося «сором», можливо, через старозаповітну легенду про спокусу яблуком Єви).

До Спаса взагалі не можна було їсти яблук. Рідко хто нехтував цим звичаєм, а надто суворо дотримувалися його люди, в яких коли-небудь помирали діти. За повір’ям, Матір Божа на тім світі не дасть яблук дітям, чиї батьки порушили цю заборону. За іншою версією, яблук до Спаса не їли, бо саме яблуком змій спокусив Єву, Єва спокусила Адама, і відтоді скінчилося райське життя перших людей.

Можливо, справжнє пояснення цього звичаю є більш прозаїчним, аніж наведені вище легенди. Адже культові заборони споживати перші плоди до повної їх стиглості відомі багатьом народам, навіть тим, що знаходилися на первісній стадії розвитку. Вірогідно, вживання незрілих плодів викликало шлункові розлади, тому ця заборона, маючи суто раціональну основу, згодом набула сакрального змісту.

На середину серпня достигали більшість сортів яблук і груші-спасівки. Їх уперше зривали і несли святити до церкви разом із медом у стільниках. Також освячували цілющі трави, спілу городину, квіти. Первинне значення свята, очевидно, й полягало у відзначенні достигання садових плодів. Після освячення пригощали одне одного струдлями, пирогами з яблуками, свіжими плодами. Роздавали садовину дітям і старцям. Вірили, що чим більше роздаси, тим кращий урожай чекатиметься наступного року.

Після церковної відправи вдома влаштовували гостини. Готували борщ та інші страви, але обов’язково на столі були всілякі пироги з яблуками, вареники з яблуками й медом і свіжі яблука та груші. Хто мав пасіку, запрошував сусідів на мед. Частування медом на Спаса означало поминання покійних родичів і близьких. Мед брали з вуликів ціле літо, але після Спаса все зібране бджолами залишали їм на зиму. Приказували: «До Спасівки бджола на пана робить, а потім — на себе».

Пили домашнє яблучне вино, наливки з ягід, виготовлені переважно на цукрі, та неміцні (20-25°) настоянки — горілки на цілющих травах або також на ягодах. Робили кваси: сирівець з усілякими доповненнями, буряковий, яблучний тощо.

Спасівські струдлі готували з пісного тіста без яєць і сметани. До борошна додавали дрібку солі й соди (дуже мало), олію, воду і замішували «молоде», тобто негусте, тісто. Потім робили з нього товсту качалку розміром з руку до ліктя і стукали поперемінно обома кінцями по стільниці, аж поки воно вкривалося пухирями. Тоді загортали у вогкий рушник і ставили на холод. Через 2-3 години, розділивши на частини, кожну вимішували ще раз, робили з тіста м’ячики і розкачували тоненькі коржі. На кожного коржа клали порізані тоненькими скибочками солодкі яблука і загортали у завиванець. Яблука іноді посипали сухарями і цукром, іноді їх попередньо трохи підсмажували в олії. Пекли на великому жару, попроколювавши вершечок виделкою (щоб струдель не тріснув під час випікання) і добре змастивши олією спід дека і верх струдля. Вийнявши, обливали медом або присмачували цукром.

З 14 по 28 серпня триває Спасівській піст — Спасівка (починається від Маковея і закінчується Першою Пречистою — Успінням Пресвятої Богородиці). Дехто вважає його продовженням Великого посту. Тому, всупереч звичаям порушувати Петрівку, на Спасівку постували обов’язково. Вважали, що це — найлегший із річних постів. І справді, вже достигали не лише садовина й городина, а й зернові, бобові та баштанні культури. Казали: «Спасівка — ласівка, а Петрівка — голодівка».

На Спаса, як правило, завершували жнива і святкували Обжинки. Цей стародавній звичай подекуди зберігся до наших днів. З нового врожаю сплітали обжинковий сніп і вінок, який одягали на голову вродливій дівчині. Повертаючись із поля, співали:

"Прочини, господарю, ворота,

Занесем тобі віночка із золота;

Він не із золота, з із жита,

Да позволь тобі, Боже, спожити,

На друге літо заложити.

На жнива заможні господарі залучали до роботи наймитів, а середняки й бідні збиралися на «толоку» — громадську допомогу. Закінчивши жнива в одного, переходили до іншого і т. д. Немічним і вдовицям толоку робили громадою, не беручи від них плати, а лише вдовольняючись обідом:

Ой, женчики, до краю, до краю,

На вечерю паляницю покраю.

Нз вечерю паляницю покраю,

Дві бочечки горілочки поставлю.

Дві бочечки горілочки,

А третю вина,

Подякую женчикам за жнива.

Обжинковий сніп зберігали до Різдва, робили з нього різдвяного дідуха, а після святок молотили і зсипали зерно до посівного, щоб примножити врожай. На Спаса у церкві разом з яблуками та грушами, всілякою садовиною та городиною святили також обжинкові вінки. Їх берегли до весни, щоб покласти на землю в перший день сівби, а потім, вимолотивши, змішати зерно з посівним. Таким чином «годували» землю-годувальницю, сподіваючись, що вона віддячить щедрим урожаєм.

Щоб умилостивити землю-матінку, селяни зазвичай приносили їй своєрідну жертву. Коли дожинали останню ниву, залишали на ній клаптик, колосся вгорі біля зерен зав’язували в пучечок червоною ниткою або стрічкою. Заплітали або закручували косу чи китицю, заламували її до землі і так лишали на полі. Називали це «Спасовою бородою». Під «бороду» часто клали окраєць хліба із сіллю і ставили воду, сподіваючись таким чином забезпечити урожай на майбутній рік. Зерно з «бороди» вилущували прямо на землю, примовляли: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода!» — і закінчували: «Роди, Боже, на всякого долю: і скотини, і тварини, і бідного, й багатого, і дурного, й головатого, і старого, і малогої». Співали обжинкових пісень: