Сторінка
1

Зелені свята

Русальна або Клечальна Неділя- свято переходу весни в літо. Неділя починала в язичників ряд свят, які складали Русальний Тиждень. Неділя та, називається так тому що, зеленню прикрашали подвіря, хату. По всій Київщині збирали пахучі трави і встеляли ними підлогу в хаті, особливу перевагу надавали любистку. Ним, пахучою м’ятою, шовковою травою клечали вікна, образи, покуть. Надворі клечали деревом- липою, кленом. Ставили гілки на воротях, стежки устеляли травою. На Хмельниччині також відзначаються Зелена Субота та Неділя. Встеляли хату і сіни запашним татарським зіллям, що називається аїром. У Вишгородському районі палили колесо. Укожному хуторі це колесо прикрашали квітами, а потім намагалися його запалити. А у Баришівському районі парубки волокли з лісу дуба, ставили його на вулиці, цілу ніч танцювали навколо ньго, палили вогні. Навіщо палити колесо, з якою метою навколо дуба водити танки, палити вогнище? А якщо заглибитись у давнину? Що означало колесо? Сонце! “ Зелені свята”-це свято пошанування дерев, трав, квітів і сонця. Давня людина поклонялася деревам і рослинам тому, що дерево давало плоди, з дерева робили житло, знаряддя праці. З деревами здійснювали ряд обрядів. В Україні це було водіння тополі та куща.

Тополя- це міфічний образ- предок у давніх слов’ян. Свято тополі проводилося наприкінці

весни. Обирали найстрункішу дівчину, руки якої підносили над головою. На підняті руки навішували стрічки, хустки, намисто. Дівчину водили селом, полем, лугом та співали. Свято тополі було поширене і на околицях стародавнього Києва. Тополю вважали священним деревом і рубали тільки для жертовних вогнищ. Подібний обряд існував у росіян. Наприкінці весни дівчата й хлопці, взявши з дому пирогів та яєць, йшли до лісу, де обирали гарну й молоду берізку. Прикрашали її хустинками, стрічками, зіллям та квітами. Біля неї справляли трапезу- їли принесене, водили хороводи. Потім зрізували берізку й несли до села. Деревце називали Гостейкою. Того ж вечора знімали з Гостейки прикраси, кидали їх у річку, виконуючи при цьому ритуальні танки. Це було шануванням гаїв, лісів, навколишньої природи. Цей обряд нагадує поминальний- трапезу біля могили, принесення жертви померлому.Тут дерево осмислювалось як предок роду. Розглянемо ще один обряд- водіння Куща. До наших днів в с. Сварицевичах зберігся такий обряд. Це найдавніше язичницьке дійство , яке дійшло до нас. Цей день ще називали “ Діди” . У суботу палили свічки, а в неділю вдосвіта до лісу йшли Куща збирати. На Кущі- гарній дічині-вишиванка, весь одяг з прикрасами. Було, й дукачі свої дівчата їй повіддають. Підпережуть Кущ крайками, позатикають під них гілля берези, клена чи липи. На голову одного або й пять- шість віночків покладуть, щоб не пізнали , хто ж той Кущ. Тоді вже йдуть з села. Хлопці Куща оберігають, щоб чужі не обірвали та не забрали гостинці. В селі кожна хата і подвір’я, прибрані зеленню, зіллям: гілки липи, берези, вкопані в землю. Господарі чекають Куща. Першим приходить зранку дитячий Кущ. Діти вступають на подвір’я і співають. Потім приходить Кущ дівочий, якого водять дівчата. А ввечері-найстарший Кущ-жіночий. Його водять жінки та бабусі. По селу ходить багато Кущів, їх може водити, хто хоче. Всі співають ритуальних пісень, а господині обдаровують “Куща”.

Цей обряд дуже нагадує щедрування. В давнину відбувався він одночасно з поминанням душ померлих. Свято Куща-це своєрідна заборона на нищення дерев, самої природи. В цьому обряді відбилися уявлення про дерево-предок, первісне уподібнення людини предку-дереву. І тому звичай обдарування Куща-це ніби жертва пращурам. Про вірування, що людина після смерті може перекинутися на дерево, розказує балада.

Культ дерев, священні гаї та ліси, в які не можна було навіть заходити, був відомий не тільки серед українців, а й серед інших народів світу. Дерева уподібнювали до божеств. Наприклад, дуб-Перуну, богові дощу і грому. Культ дерев і природи тісно пов’язаний з культом предків, тому обряди Зеленої Неділі тісно пов’язані з поминальним звичаєм, так званими Русаліями. Пошанування природи спрймалося як пошанування предків, померлих. Люди вірили, що померлі мають вплив на природу і залежно від ставлення до них живих людей сприяють добру або роблять шкоду. Тому одночасно з пошануванням природи навесні відбувалися поминальні обряди. Жінки писали писанки-символ відродження життя і природи-і приносили на могили своїх родичів.

На Зелені Свята криницю обов’язково квітчали, в хаті все озеленювали, вулицю чисто вимітали і тоді йшли на кладовище поминати покійних.

Обов’язково в ці дні приносять жертви тим померлим, які втопилися або наклали на себе руки і, за повір’ями, стали русалками чи мавками. Давні ці вірування, що на Русальному тижні душі померлих приходять до своїх родичів, живучи серед людей. Вважали, що на Русалчин Великдень русалки і мавки заселяють поля і ліси.

Здавна вірили, що русалки дуже красиві, стрункі, з русявим або зеленим волоссям, із синіми очима, люблять танки, співи, музику. Місячної травневої ночі збираються на березі річки або озера. А під час Русалчиного тижня гойдаються на гілках дерев, вбираються у вінки з маків, ховаються по житах, плещуть у долоні, приспівують, танцюють. Зваблюють хлопців і дівчат і залоскочують. Рисами звабниці наділена і водяна русалка, яка “випливає і знадливо посміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки-один більший, зелений, другий-маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок.”

Люди боялися русалок. Природно: живий боїться мертвого. До того ж християнство нарекло язичницькі божества нечистою силою. А, отже, ті, хто помер без христа або нехрещені діти, ставали русалками за християнським світоглядом. Християнство роздвоїло не тільки світ живих, душу людини, а й світ померлих. І навіть поминали їх окремо. Християн-після Великодня, а тих, нечистих, - на Зелені Свята, за язичницьким звичаєм.

Отже Зелені Свята, русалії-це давні поминальні обряди. І до наших днів Русальний тиждень, Зелена Неділя залишилися народними святами. Завершувався русальний тиждень проводами русалок.

Сільська молодь квітчала свої голови вінками з пахучих трав, яких русалки бояться,-любистку, м’яти, в руки брала листя любистку і йшла за село проводжати русалок до озера або річки. У лісі в цей час відбувалися гаївки.