Сторінка
1
ОСЕЛИЩЕ
1. Який добробут селян, таке і життє їх
(Людські замітки)
а) „Яке життя, таке й буття", - кажуть люде, коли родина, при достатках, гарно живе і коли в родині якій, у бідности, заколот великий іде.
б) „Як живеть ся, так і йдеть ся" - кажуть люде, коли на кого багато поговору йде, чи доброго, чи й лихого.
в) „Як рябка годують, так рябко і гавка" - кажуть люде на тих, хто часом і за шматок гнилої ковбаси продає себе і других коло себе, і на тих, кого нічим нї на лихе, нї на добре не підібєш.
г) „Який розум, яка совість у голодного"?! Зауважають люде, коли хто в бідности з заплутаною стає головою і пускаєть ся на все лихе. Инакше, мов, діло із заможносте: там і дурний за розумного іде і хиба хороба яка понесе його на безголове яке.
ґ) Через те й гострі (кляті) тепер люде, що бідні стали.
д) Хіба то людина, коли воно живе - „чи чорно, чи біло, аби було"?!
2. Де і від чого залежить такий чи инший добробут селянина
(Замітки старих людей)
а) Своя хатка - паніматка, а прийми - то чортови брат.
б) Наш брат (Українець), як голоден - жінку бє, Лях (чи так пан який), як голоден - свистить, а Жид, як голоден - богу молить ся: жінку бєш, бо тебе старші бють, щоб собі на все довільними бути, Лях свистить, бо звик на чортову дурницю, а Жид - на богову.
в) Хоч і кажуть: „щастя йдеть ся і дворищем, і долищем", проте більш буває того: „як дбаємо, то так і маємо" або: „роби, небоже, то і бог поможе".
г) Людей питай, а свій розум май.
г) Краще своє латане, нїж чуже хватане, чи то позичене воно було б, чи найняте, чи й дурничкою б припало.
д) Не вповай нї на кого, тілько на Бога святого та на себе самого.
є) Не вважай на урожай, а хліб сій.
3. За для доброго життя родини місце під оселище повинно (і по рощоту хазяйському, і по замітках людських) підхоже бути. Заводити оселю і жити в нїй треба з думкою Божою
(Заповіт старої Грушихи)
Ото, діти, де глинясту латку видно, серед городу, то саме там хата дїдівська була. А то, де що року нічого не росте на городі, ото загорода саме була. Старі люде, знаючіші були і через те й щасливіші на всьому: собі хати будували до сонця вікнами і скотинї накриттє до сонця обертали — от воно і в хаті оживляло всіх і в загороді гріло. Усе дворовище дідівське я застала обернуте на осоннє. Невіра - отой Руський, а і той, скоро поселив ся у слободі (десь тїкав тодї з Расєї, як гонили старовірів), зараз же і углядів се дворище і показав всім, що лад хазяйський у всьому подвірі був. І сам нове хазяйство своє повернув до осоння. Тільки, як наші люде дворище заводять, то вигадують все, щоб не далеко до води було, не в балочці щоб припадало, коло пастівника недалеко, а Руські - цї на це не вважають, їм коли б над трахтом саме сісти, крамницю завести, заїзд задля проїздчих - оце їм найперше іде в розум. Хто його знає, що воно більшу вагу має для життя, чи власне хазяйствечко доладне, чи ота промітність, - це не вгадно, бо инколи і багатів він, а часто й у позички улазив. Діти його так само або ще й частіше у нужду впадали. Як же жили діди ваші, сього не скажу, бо мене вже взяли сюди тоді, коли тільки ще свекруха одна і жива була. Од свекрухи знаю, що і вона з свекром були заможні, а її свекри то ще заможніші. Та Груші і давно, всі це кажуть, грошовиті і хазяїновиті дуже були. От же батько ваш чогось не схотів на старім дворищі міститись знову, та затіяв заводити нове подвіря, де оце і зараз воно ще є під бугром. Як раз під цю годину, коли вже і деревні навозили на хату, зайшов до нас маляр старий. Він усе собі по світах ходив. Де образа змалює, а де поновить і за це він грошей не брав, а тільки харчувавсь. Його всї знали всюди і поважали. Поважав його і батько ваш. Зайшов він, а батько і каже: „оце тут вже я місце собі обібрав задля хати". „Он-де, - каже, -місце щасливе під хати". Показав той на оту місцину, де береза ото зосталась. У вечері ходив і на зорі роздивлять ся. То й одходив, то й на прощанні ще вкликав там хату ставити, а на цьому не велїв. От же батько не послухав його: поставив, де надумав. Другим якось разом зайшов той маляр знову до нас і вже в нову хату. Та зараз же і сказав: „скучна ця оселя. У оцїй половинї то і не живіть, на гостей хіба її держить, а в цій ще якусь годину поживете". Стали ми вже й жить у ній. То що ж? Клопіт за клопотом! То землю дідівську одбирають, то брат, дядько ваш, що вистроївсь за отею самою березою, що й той маляр указував, наїзджає все з зятем - своїм приймаком - на нас, то коні крадуть, трохи не що году, то пасіку лихі сусїди переводили на нївець, то з дітьми того клопоту було чимало, то сам хворів - лічивсь, поки й помер. Мучились - не жили! Бачимо, що не життя в цій оселї, стали розмишлювать собі про се. Якось дослухав ся таки сам покойний батько ваш, що в світлицю хтось рипає у ночі. Будив і мене. Що ж? чуємо, що щось пішло у світлицю, підемо, нікого немає і назад же не йшло ніхто. Я не втерпіла і похвалила ся попові. Піп тоді старий був і гарно жив з нами. „Цудом" його селяне все дражнили. Він і порадив: „хату, - каже, - посвятіть і в ту першу ніч, коли посвятите, посійте мякинами по хатї, то зараз і видко буде ті сліди, хто по хатї ходить". Ми так і зробили. Тільки що рипнуло і, чуємо добре, пішло з сїней у світлицю, ми зараз у слід за ним. І що ж? Дитячі ніжинятка прямо од порога до самого покутя йдуть, а там Бог знає, куди воно ділось те, що тими ніжинятками ішло. Здвигнули ми плечима та й годї. Більш воно не рипалось уже, бо так і піп казав, що хату освятите, то одну ніч тільки і навїдаєть ся, а більше не буде вже ходить. А як похвалились попові, що ніжки бачили, то він сказав, що то ангол або сам Христос ходив, а се, либонь, не добре, як чуже місце люде займають. З того часу, діти, батько все лагодив ся хату перенести. Та і надумав строїть отам, де загорода була дідівська. Зазначив місце пакільцями і лїг заснуть на тім місці, де мало бути покутє. Йому і приснилось, що гадюка головку уткнула посеред хати і, як ковбаса, обкрутилась круг головки на все те місце. Після цього сну відпала охота і хату перестановлять. Вже як умерав, то казав: „хлів отой обмаж і перейди туди жить, а в цій хатї не живи". Де вже я хату не поставлю, то біди без тебе наберусь, думаю собі. Та все таки радюсь далі з ним. От, кажу, як би отам, де бугор, од шляху на вигінцї дала громада дозвіл, там би я постановила хату; далеко видко і місце просторе - не люблю, як в хатї і на дворі, як в погрібі. Батько каже: „а попробувать же можна, може ж ніхто і не боронитиме того місця". Сказав і задрімав. Йому й приснилось, що червоний, аж молодий, дід сїє по тій містині пшеницю та жито і, як горох, таке те зерно велике, дорідне. Аж подужчав наче від цього сну батько. Швидко й поховала я його. Зараз же і заходилась коло нової будівлі". Обзначила я місце, а майстрі і кажуть: „а нуте примітки поробить". Взяли в мене жита, одмірили по три - девять зернинок і понасипали по кутках, де має саме хата бути і кажуть: ,,хай перележить троє сутків. Як місцина ця щаслива, то купки цїлі будуть - хай і худоба ходить коло їх, не зачепить. Инколи, то ще і побільшає у купцї пашнї цеї, як дуже щасне місце. Як же нещасливе, то і купки поменчають, і порозгрібає щось їх за ніч, або і не стане десь купок". Понасипали і купки були цілі. Тоді знову вони другу спробу зняли. Одмірили в штакан три-девять ложок води і поставили на порозі. Замічали так само три ночі і води однаково було. Ставила я потїм ту шклянку і по других кутках, то води не зменчувалось, а в однім - раз і побільшало чимало. Тоді майстрі і кажуть: „пробуйте ще спати на новім оселищі і замічайте, що снитиметь ся". Першого разу я дуже вже спізнено лягла і скоро здрімнула, - зараз же і прокинулась, бо привиділось мені, що десь аж з-за Дніпра летить щось похоже на чоловіка з свинячим писком і в зубах держить глечика з водою. Прокинулась і зараз не прочумалась ще, а таки мушляю: „кажуть, що перелесників не має, що то людські вигадки, а ж вони є. Перелесник же це летїв, не хто". Сон перебив ся. Більш вже я не засинала, а по рану я похвалила ся майстрам про цей сон. „Коли б, кажуть, не довелось вам іще й пожежі зазнати. Коли швидко воно вам промайнуло це у снї, то зневаги не матимете ніякої потім. А пробуйте ще спати", - велять вони. Скілько я вже не спала, то нічого не ввижалось і все наче я здоровля набіралась. Кончили хату, діждали підповня і ввійшла в неї я з дітками. Кажуть, що сон - мара, що то - „як живеть ся, то так і верзеть ся", а воно ні! Підпалив мене Панас, бо думав, що я вже задруге хати не збудую, а на громадському місці він собі оселить ся сам з своїми синами. Та я проте і году не бідувала без хати. Другу зразу на тім же місці вивела, а сини його померли, і так я і живу, віка доживаю на цім саме місці. Ви ж, як будете вистроюватись і дробитись на свої окремі дворища, то займіть таки дідівське дворовище - отуди за клуню далі трохи. То поживете і ви незгірше, як і ті жили. Був і на це менї знак. Дядько ваш вистроївсь, де ото маляр казав і йому справді’ жайдило на всячину. Довільний був і на хлїб, і на скотину, і мав ласку від людей. Погляну було на те оселище його, то й засмокче було і коло серця з досади, що, може, через те я і вдовою зостала ся, що таки дуже вже багато зносила клопіт тих через те, що втеряли добре місце і таки на задуманому жили. Під воскресїнську неділю сидю собі на призьбі і задумалась чогось. Підняла голову, дивлюсь, передо мною дід, широкий такий, чубастий, з троха жовтий на виду. Він і каже: „предківщину хоч замістити синами знову? Хай Бог помагає! Одно ж до цього хай ще тримають - і оселище застроюють і живуть в йому хай з Божою думкою. Будуть Бога в мислях носити, знайдеть ся і розум ясний на всячину, - а це така запорука щасливого життя, що проти неї не вдїє ніхто нїчого! Отак і роскажи синам! З Богом, кажуть, куди в годно"! І пішов той дїд. То так, дїти, і я все таки за дїдом тим в слїд подумала, що він правду прорік, сказавши, що Бог мислю просвіщає, як Бога в серці все тримати, а з мислями ясними не зплутаєть ся ніхто в життї з дороги доброї і не буде блукати як і той старець, що не живе, а доживає все. „Як, кажуть, люде до Бога, то так Бог і до людей"! Оцього всього, дїти, не забувайте: Глядітесь же Бога і розуму доброго. На всяку душу милосердїє майте.
Інші реферати на тему «Народознавство»:
Українська демонологія: про відьом, чотрів, русалок та ін.
Ткацтво на Україні
Великий піст - початок посту відразу після Масниці. Як дотримувались та що робили впродовж семи тижнів
Знання наших прадідів про цілющі властивості води на багато тисячоліть випередили останні наукові дослідження японських та російських вчених
Трійця (Клечальна неділя) - за народним календарем відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли