Сторінка
6

Як наші прадіди майстрували хату

Заміток є і більше, але цї - більш показні: їх дужче і глядять ся, бо то багато хатню житку господарів виправ¬довують тим, що „на мазалницях" так поведено було діло.

14. Піч бють

(З гурту)

Після вавалькування хати захожують ся піч бити. Тепер повелось, що з цегли мурівчика роблять печі та груби. Але це не скрізь і не так то воно і довговічньо буде мурівницька робота. Вікова і дешева піч - бита. Коло неї захожують ся самі старі баби, що ще при здоровлї, остаркуваті молодиці. Збиття печі - це важке діло, але і святне якесь. Одна од одної жінки знають, якої саме глини треба роздубувати, як ту глину вимісювать, скіко в неї черепя, каміння, залїзячча потовченого треба всипати. Це все їх наука, одна од одної переймана. Муляруванню навчають ся теж одна од одної. Мулярами бувають і человіки - але це зрідка. Щоб же ця робота не нудна була і не така вже важка, з неї баби зробили ціле весілля. Однаково, що на коровгаї, танцюють, в стелю кочергою стукають, співають жартовливих пісень. А як треба ще дужче заміс збить у купу, а вже ось-ось вже сил не хопить, то поберуть ся за руки і чи танка, чи метелиці - не розбереш і якої - так вибігають на місці по глині, тупцяючи ногами і нарешті’ нагнувшись до заміса руками та ліктями його мнучи ще. Не багато тут їх - душ пять - коли все знаючі дуже баби та дужі, і через те репету того та вигадок тих стіко, що й головою не зведеш. Оце почнуть дітей із себе вдавать і в молодих грать. А це кривить одна одну або кого з відомих у сїм знайомого.

Вироблюють диковини багато, але ж на диковину і піч зібють: скіко де хат не є розваляних, а печі в їх стоять нерухомі. Дощ, лиха година їх не бере, а щоб звезти ту піч з того місця, то не инакше, як усю цілком зваливши на тачку добру. Так бува, що хата третя уже на однім місці вистроювалась, а піч одна все служила і ще на вітрі довго гуляла, поки дїти не побили, як громаків хотіли з неї наробити. Печі бють теж не без заміток: а) до схід сонця бить починають, щоб хлїб був як сонце; б) кінчають і сама старша хрестить у челюстях і каже: „Господи благослови і Духу святий", це щоб страва всяка була смашна, і инші якісь є, мабуть. Як коли стане димити піч, то, було, призивають попа, щоб помолив ся (є і чин у доповненому требникові: „о еже не диміть ся пещі"), а тепер чогось його не звуть, а щось сами там полагодять і таки, мабуть, і приказують щось, бо як без цього бути, коли в хатї за димом жити не можна і хати не натопиш. Комини теж бють і вимальовують як коли манією або якою иншою фарбою. Печи цї круглі і комини теж закруглені.

15. Входини

(З гурту)

У заможнїх заможніші і входини, а у бідних - по бідному їх справляють. Хоч словом хто добрим обізветь ся у той день, коли вперше увійде сїмя яка в нову оселю, то і то вже одмітно буде, що таки входини потрібно справити. Цей день свято. У свято кажуть, як у хату входять: „будьте здорові з святом". Так і в цей день будуть казати, хто-б не ввійшов (часом і другого, і третього дня або й дальше) скаже: „будьте здорові з уходинами!" Ніхто ніколи не буде уходити в нове житище своє на якій иншій кватирі, а тіко на підповнї, коли місяць виповнюєть ся, бо то вже так замічають усї, що яка кватиря, таке і життя буде: на молодиці - походитиметь ся і старий, не то молодий. На другій кватирі, саме на підповнї - це вся добром наповнюєть ся, на ущербі, звісно, ущербить ся і на всячину. Як із старої хати переходять у нову, то котресь з сїмї - найшвидче син старший або хто найлюбіший з сїмї - внесе икону в самий перед з покутя і поставить на новому покутї. Хазяйка, або старша дочка, або хто з сусїд покладе хлїб і сіль на стіл і з столом хто двоє, або й скіко схоче, унесуть той стіл у нову хату і поставлять на місці на покутї. Хто є з старших у хатї, то скіко-б не було сїмї, усяке щось уноситиме у нову оселю з старої. Уносять і не сподівані дарунки в хату. Те дітям, те батькам, а то всьому родові. Матері материнщину, батьки батьківщину просять глядіти і передавати своїм нащадкам. Це так за вчасу вже все зроблено буде або і саме тоді, як почнуть сходитись кликані кучане тощо. Печево і варево рідко коли вносять ся з старої печі, а все готується у нові, після того, як уже йкона і стіл поставлено буде в нові хатї. Само діло тоді само все каже, що за чим треба робити. Не снують ся, коли й за стіл будуть усї припрошені сїсти. За столом звичайні і примівки, і бажання господареві, й господині і всій родині, щоб і здоровля, і щастя, і добра Бог не вмалив, а прибільшив. Примічають, як весело, без оказїй сей день пройде, то і все життя таке буде. Є замітки всякі на цей час: сни в цей час повік не забувають ся, не забуваєть ся, що ким було сказано і що трапило ся кому. Все це чи так, чи инак, а буде перетолковано і повернуто, куди вернеть ся само воно. Найбільш нещасних випадків боять ся, щоб на весь вік не завдались такі випадки.

16. Застройки коло хати

(З гурту)

Бідний чоловік не скоро спроможеть ся на хатину яку, не заводить погріба зараз, а тулить ся з квасниною в хатї, в сїнях чи в хижі, як така є, а то і без цього перебєть ся якось зіму. Заводить хлівчик найсамперед, аби де запобіг якої копійчини. Зіпне хлівчика, хоч маненького, бо то без його хата зветь ся обхідчастою. В цьому будинкові буде, як розжеветь ся коли, і порося загнане, і він потрібен і як вітрячок: де-б до вітру було ходити. Останнє дїло, як хата обхідчаста і з похідцями навкруги. За хлївчиком буде спромогатись завести і погріб, і хоч сяку таку огорожу. Як і далі розживатись почне, то зіпне більшого хлїва або і повіточку, щоб було де палево заводити під негоду, бо попереду з нею ховались у сїнях, то на горищі. Тут же ховались і з пашнею, як то така була літом придбана. А вже аж за хлївом великим, чи за повіткою, почне заносити думка і за комірчину. Коморю треба небезпремінно, але на неї не швидко стягнеть ся чоловік. Загорода, як то товарячка яка заведеть ся, буде і без накриття тим часом, і на накриття, хоч так який захист худобині річ не так то вже коштовна і трудна, бо тею ж таки худобиною легше і розстаратись чого там з деревні, чи з соломи, чи з очерету. Товарячинка своя - то велике дїло. Як нею заведеть ся хазяїн спершу, то швидко поростуть коло хати і повіточки, і стіжечки. Клуню будують аж нарешті. І бідний, і багатший на неї женуть дуже, але поки не пороблено буде що нужнїше, її не почнуть будувати. Оце головніші самі в хазайстві застройки. То вже з звичайного хазяїна випинаєть ся той, хто повинен мати дві загороди, дві клунї, дві коморі, - то той і хату вже инакше будує: або під залізо, або трясками дах ушиє - таких сїл багато і немає, щоб такі заможні тузи водились. Місце під ту чи иншу застройку теж оббирають пилно. Глядячи, щоб од застройок скат був і не крутий і не малий, щоб коло неї сухо було. Передом небезпремінно до сонця, аби місце дозволяло, повертають. Ще недавно то ладу не держались у застройках, а так - де як умістять, аби добре для скотини було. Клуню одтягували найдалї од усих застройок, бо пожежі боять ся. Було попереду місця довільніше всякому в осадьбі, то й розкидали їх, не дивлячись на те, чи земля вакуватиме ся, чи нї поміж застройками, аби скотинка водилась і хазяйствечко розбільшувалось - ото і весь росчот, тепер же більшу вагу земелька має, бо тиснява завелась і нїгде, бува, і хати робити: так завело ся, що у однї ворота треба пятьом хазяям їздити кожному до своєї господи. От уже і навчились (мусїли) у ряд ставити повітки всї і коморю, і часом проти півночи. По німецькому вже заводять. Під оден дах, під одним дахом.